Критична оцінка поглядів фрейда
Дотепер ми викладали погляди Фрейда, обмежуючись мінімумом критичних коментарів. (Обговорення теорії Фрейда щодо жіночого психосексуального розвитку й психоаналітичного підходу до міфів і літератури було виключенням.) Тепер ми розглянемо деякі з його постулатів у світлі сучасних ідей і наявних сьогодні даних.
Методичні й концептуальні проблеми
На підставі яких даних ми можемо судити про те, наскільки коректними були положення теорії Фрейда? Той матеріал, до якого звертався сам Фрейд, був аналітичним по своєму походженню. Він вивчав вільні асоціації своїх пацієнтів, їхня опірність, їхнього застереження, сновидіння, а потім намагався об'єднати їх у струнку модель, що у цілому пояснювала б кожну зі складових її частин. Але чи можна будувати висновки, ґрунтуючись тільки лише на клінічних даних такого роду? Клініцисти не можуть бути зовсім об'єктивними, як би вони не намагалися. Отут є чимало тонких місць, де дуже легко помилитися. По-перше, розмовляючи з пацієнтом, психотерапевти частіше чують і запам'ятовують ті питання й проблеми, які відповідають їхнім власним поданням про що відбувається. (Фрейд, ведучи психоаналітичні сесії, ніколи не робив ніяких записів.) По-друге, більшість пацієнтів, що бідують у допомозі, як правило, стурбовані проблемою, як би догодити терапевтові, і в такий спосіб можуть «поставляти» йому інформацію, що підкріплює теорію, що завчасно вибудував для себе терапевт (див. главу 7).
Фотографія кімнати, у якій Фрейд проводив свої консультації. У практиці класичного психоаналізу пацієнт лягає на кушетку, а аналітик сідає за ним, так щоб пацієнт його не бачив. Фрейд увів цей метод для того, щоб виключити фактор впливу вираження його особи на потік вільних асоціацій пацієнта. Був у нього й особистий мотив: «Я не виношу, коли на мене видивляються по восьма година в день» (Freud, 1913; Edmund Engleman)
Всі спроби Фрейда зробити психоаналіз теорією, що забезпечує теоретичну й практичну об'єктивність, виявилися марними. Як правило Фрейд наближав до себе колег, які були згодні з його формулюваннями, і ігнорував тих, хто їх заперечував, а крім того, він вибудовував психоаналітичні асоціації, які, головним чином, діяли за межами найбільш консервативних - і найбільше скептично настроєних - університетів. Завдяки цьому, як відзначають багато спостерігачів, незабаром психоаналіз став виявляти собою скоріше релігійний культ, ніж розділ науки (Sulloway, 1992; Torrey, 1992; Webster, 1995).
Однак є ще одна концептуальна проблема. Наукові теорії дають можливість будувати прогнози; якщо вони виявляються помилковими, теорія вважається спростованою. Чи можемо ми у зв'язку із цим уважати погляду Фрейда теорією? Розглянемо гіпотетичний приклад хлопчика, що виріс із грубою, деспотичною, що відкидала його матір'ю й батьком-алкоголіком, слабким і безвладним. Яким виросте цей хлопчик? Чи буде він шукати владну жінку, що буде принижувати його так само, як мати? Чи спробує він знайти ніжну, ласкаву дружину, на яку він зможе покластися, угамувавши тим самим тугу за материнським теплом, яким він, будучи дитиною, був так жорстоко обділений? Ми не можемо виразно прогнозувати його майбутнє, виходячи із психоаналітичної концепції. Кожний варіант розвитку подій представляється цілком очевидним - але лише заднім числом. Інша проблема, пов'язана з аргументацією в рамках психоаналізу, полягає в тім, що психоаналітична теорія нерідко визначає, чи можна не можна приймати на віру слова пацієнта. Припустимо, жінка переконано заявляє, що ненавидить свою матір. Психоаналітик, швидше за все, повірить у щирість її слів. Але якщо вона заприсягне, що беззавітно обожнює свою неньку, усе той же терапевт напевно зробить висновок, що її пишномовні клятви в любові означають зовсім протилежне і є лише проявом утворення реакції проти її «щирого почуття» ненависті. Ми зіштовхуємося із проблемою двостороннього обґрунтування: міркування аналітика практично неможливо спростувати - не важливо, що говорить пацієнт, сказане однаково підійде до вже зробленої інтерпретації. (Обговорення цієї проблеми й інших, пов'язаних з нею, див. Griinbaum, 1984, 1996 р.)
Всі ці міркування переконують нас у тім, що якщо ми хочемо піддати перевірці погляди Фрейда, ми повинні продовжувати пошук даних і ще більш скрупульозно їх інтерпретувати. Для початку розглянемо кілька критичних висловлень, що належать авторам, які були згодні із Фрейдом щодо самого факту існування підсвідомого конфлікту, але скептично оцінювали його подання про природу.