Ретроспективна оцінка внеску Фрейда в психологію

Отже, багато гіпотез Фрейда не одержали підтвердження в реальному житті. Зараз ми маємо у своєму розпорядженні гарний еволюційний фундамент, що дозволяє поставити під сумнів подання Фрейда про людську природу, у яких чуються відгомони поглядів Гоббса (див. главу 10). Теорія психосексуального розвитку в цілому практично не знаходить підтвердження, і ще менш обґрунтованою представляється орієнтована на чоловіків - якщо не сказати, жінконенависницька - концепція феміністської психології (Chodorow, 1989). До того ж є всі підстави думати, що Фрейд явно переоцінював роль біологічних факторів на шкоду факторам соціально обумовленим.

Фрейд розглядає свій портрет, що скульптор

О. Немон створив до його сімдесятип'ятилітнього ювілею (Wide Would Photos)

Ми вже бачили, що Фрейда критикували не тільки за його переконання, але й за ті методи, за допомогою яких він намагався їх відстоювати. Сьогодні більшість учених сходиться в думці, що кушетку психоаналітика не можна розглядати як джерело об'єктивних фактів і що багато теоретичних викладень Фрейда досить розпливчасте й метафоричні, тому питання про їхню коректність дотепер залишається відкритим. Крім іншого, Фрейд проявляв непрощенну для вченого тенденційність, що неминуче вело до перекручування одержуваної інформації (див. главу 8): він шукав дані, які підтверджували б його теорію, і відкидав усе, що йшло з нею врозріз. І проте багато психологів і сьогодні дотримуються думки про те, що, незважаючи на ці серйозні (можливо, навіть непрощенні) вади, Зіґмунд Фрейд однаково залишається однієї з найбільш значних фігур у психології.

Вони зводять Фрейда в цей ранг, керуючись двома основними причинами. Одна з них стосується запропонованої їм концепції, що, хоча й перенесла безліч модифікацій і інтерпретацій, все-таки залишилася в психології; мова йде про існування якогось внутрішнього конфлікту, що ми, як правило, не усвідомлюємо. Фрейд був аж ніяк не першим, хто припустив, що ми часто перебуваємо «меж двох вогнів» і обманюємо себе щодо своїх справжніх бажань (Ellenberger, 1970; Sulloway, 1979). Але саме у Фрейда ця ідея вперше стала відправною крапкою наукової думки. Чи підходить розроблена їм терапевтична процедура - психоаналіз - як інструмент, що дозволяє зробити невідоме відомим і в такий спосіб відновити міру вільного вибору для емоційно травмованих жертв внутрішнього конфлікту, - так до кінця й не ясно (див. глави 7 і 19). І все-таки внесок Фрейда в психологію має особливу цінність - адже він першим ясно побачив, що ми не знаємо самих себе, що ми не хазяї власних душ. Давши нам зрозуміти, як ми неосвічені, він поставив завдання для прийдешніх поколінь дослідників, що вони, можливо, коли-небудь вирішать, і тоді ми зможемо підписатися під гаданим простим рецептом благополучного життя «від Сократа», що говорить: «Пізнай себе».

Інша істотна причина того, чому Фрейда варто віднести до інтелектуальної еліти, на їхню думку, полягає в тім, що, незважаючи на серйозні недоліки, його теоретичної концепції, він представив, по суті справи, всеосяжну точку зору на природу людини. У неї він намагався вмістити й раціональне мислення, і емоційні спонукання. Він розглядав психологічні недуги як наслідок тих же сил, які діють у повсякденному житті. На його думку, будучи утвором, чиє сьогодення йде коріннями в його ж минуле, людина є біологічним організмом тією самою мірою, що й соціальною істотою. Теорія Фрейда приголомшує розмахом поєднуваних нею психологічних феноменів: це - і симптоми психічних порушень, і паттерни особистості, і соціальна класифікація, і сімейні взаємини, гумор, застереження, сновидіння, творчість, аспекти релігійної думки. У теорії Фрейда чимало недоліків, але вона торкається питань справжньої людської значимості; вона стосується як природи самої людини, так і його діяльності; вона виносить вердикт всьому людству.

Багато положень теорії Фрейда сьогодні спростовуються, але, поза всяким сумнівом, вони вплинули на розум буквально всіх, хто йшов слідом за ним; адже він був одним з тих людей, які, маючи винятковий інтелект, опромінюють своїм світлом цілу епоху. Так чи інакше, він указав нам, на які питання потрібно одержати відповіді, перш ніж заявляти, що нам вдалося створити повномасштабну теорію особистості.