Тема: Конституція – правовий фундамент політичної системи держав ЦСЄ.

1. Причини, передумови та наслідки прийняття, змін або відміни Конституцій в країнах ЦСЄ.

2. Нормативне регулювання конституційного ладу.

3. Шляхи реформування Конституцій.

Конституція – це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а основний закон країни: закон законів. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні

Етапи проведення конституційних реформ в країнах Європи тісно пов’язані з етапами розвитку конституціоналізму. Перший етап розвитку тривав з кінця XVIII ст. до закінчення першої світової війни; другий – між двома світовими війнами і третій – від закінчення другої світової війни до кінця 80-х років ХХ ст. Він пов’язаний з падінням тоталітарних режимів у країнах соціалістичного табору та початком політики суспільних змін. В наш час, на думку автора, розпочато четвертий етап пов’язаний з глобалізацією та об’єднанням держав у союзи та блоки, особливо це стосується країн на теренах Європи, зокрема вступу більшості європейських держав до Євросоюзу (ЄС). Ці глобалістичні процеси змусили держави-претенденти на членство в ЄС внесли певні зміни до конституцій своїх країн, з метою приведення їх до відповідності загальноєвропейських стандартів та міжнародних домовленостей.

1. Причини, передумови та наслідки прийняття, змін або відміни Конституцій

В державах Європи передумови та причини проведення конституційних реформ тісно пов’язані з історичними та суспільно-політичними подіями, що тривали на протязі останніх двох століть. Як зазначалося вище, значний вплив на зміни до конституцій або введення нових Конституцій в дію, відіграли перша світова війна, революція 1917 р. в Росії, друга світова війна, а також розвал тоталітарного режиму та території колишнього СРСР та країн східної Європи що знаходилися у так званому „соціалістичному таборі”.

Після І Світової Війни в устрої Європи сталися кардинальні зміни - розпалися імперії: Російська, Австро-Угорська, Османська і Німецька.

На їх руїнах постали молоді незалежні держави. І серед них: Фінляндія, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Угорщина, Чехословаччина і королівство Сербо-Хорвато-Словенців. Переважна більшість з них обрали основною формою правління республіку.

В середині тридцятих років ХХ ст. Європа поринула у тенета фашистів і після перемоги у другій світовій війні, створилися нові передумови для внесення змін до конституцій і як наслідок вони відбулися у формах правління, територіально-адміністративного устрою, прав та свобод людини.

Трансформації конституцій з початку ХХ ст.. до поч ХХІ ст.:

Болгарія

9 вересня 1944 р. внаслідок збройного повстання болгарського народу і за вирішальної допомоги Червоною Армією монархо-фашистська диктатура у Болгарії була повалена. Влада перейшла до рук народу.

8 вересня 1946 р. було проведено референдум з питання щодо форми правління у Болгарії. 15 вересня 1946 р. Болгарія було проголошено Народної республікою. 4 грудня 1947 р. Великі народні збори прийняли Конституцію Народної Республіки Болгарії.

Конституція 1947 р. закріплювала всевладдя болгарського народу.

Усі представницькі органи обиралися громадянами з урахуванням загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні на порівняно стислі терміни - Народні збори терміном чотири роки, місцеві народні ради - терміном три роки.

Народні збори вибирали або звільняли від обов’язків уряд і окремих його членів. Уряд відповідав за свою діяльність і звітував перед Народним зборами.

Конституція Болгарії 1971 р., була не менш демократичною на словах, насправді ж вона закріплювала владу бюрократії. Ця влада змушена була зосереджена руках Державної ради. Бюрократія грубо порушувала конституційні права громадян. Наприкінці 1989 р. режим Живкова впав.

В наслідок вищевказаних подій Великими Народними зборами була прийнята нова, нинішня Конституція Республіки Болгарії, що репрезентує Болгарію, як парламентську республіку.

Естонія

Незалежна суверенна держава Естонія з’явилась на сучасній геополітичній карті лише 1991 р., після виходу республіки зі складу СРСР.

Формально першої Конституцією Естонії була тимчасова Конституція, затверджена в червні 1919 р. Установчими Зборами. Проте змінення політичної ситуації практично не дозволило вступити їй у силу. Вже 15 червня 1920 р. Установчі збори приймають Конституцію, яка представляла цілком демократичний варіант буржуазної Конституції. Нею передбачалося створити своєрідну республіканську форму буржуазної держави без інституту президента. Функції, які у деяких державах закріплені за президентом, розподілили між однопалатним парламентом - Державними Зборами, Урядом і Державним старійшиною (главою Уряду).

У Естонії діяли Конституції 1933, 1937 і 1938 рр. Чинна Конституція Естонії прийнята на референдумі, що відбувся 28 червня 1992 р. і набула чинності з 3 липня 1992 р. Сучасна Конституція Естонської Республіки типологічно належить до постсоціалістичної моделі конституційних актів. Як і більшість конституцій, які прийняті в країнах, які відмовились від радянської моделі державотворення, вже у своїй преамбулі підкреслює наслідування історичним традиціям національної державності, й повагу до таких загальнолюдських цінностей сучасного світу, як свобода, справедливість і право.

Латвія

Новітня історія Латвії міцно пов’язана з усіма історичними етапами, пройденими Росією і країнами Радянського Союзу.

З 1988 р. в Латвії починається новий етап у процесі здобуття державної самостійності.

4 травня 1990 р. Верховна Рада ЛСРР приймає Декларацію про відновлення незалежності й проголошує нову назву держави - Латвійська Республіка.

Починаючи з 1988 р. конституційне розвиток Латвії набуває не властиву попередньому етапу динаміку і різко змінює вектор розвитку. У державно-правової сфері саме балтійських держав, а Латвії, мабуть, у найбільш вираженої формі, простежується повернення до свого конституційного досвіду та парламентським традиціям досоціалістичного періоду. Латвія може бути певним феноменом на пострадянському правовому просторі. Це була єдина республіка, яка почала від 1990-го р. побудову нової державності непросто зі звернення до ідей світового конституціоналізму, але й і власному конституційному досвіду, поновивши (поетапно) в повному обсязі дію своєї першої національної Конституції 1922г. Поновлення дії Конституції 1922 р. було проголошено Декларацією від 4 травня 1990 р. Суть конституційних змін, що відбувалися 1994-1998 рр., ось у чому: зниження віку активного виборчого права з 21 року по 18 років; запровадження інституту конституційного контролю; найчисельніші поправки внесені до грудня 1997 р. Змінено шість статей Конституції, що стосуються деяких елементів статусу Президента, парламенту і суддів.

Прийняттям у жовтні 1998 р. правок Основного Закону, на думку більшості аналітиків, завершився етап кардинальної реформи латвійської Конституції.

Литва

Формально першим Основним Законом Литви є тимчасова Конституція, прийнята 2 червня 1920 р. Установчим зборами. Цьому передувало відновлення державності у квітні 1919 р., встановлення тимчасового порядку управління на чолі з Президентом Республіки і Державною радою.

Оскільки Сейм було розпущено, наступна Конституція була прийнята 25 травня 1928 р. За Конституцією зберігалася в обмеженому обсязі законодавча влада парламенту, відповідальність міністрів перед Сеймом. Конституція 1928 р. значно розширила повноваження Президента, і кабінету міністрів. Проте фактично Конституція мало впливала перебіг державного життя. Уся влада була з концентрована в руках Президента. Четверта Конституція Литви приймається 12 травня 1938 р. Вона діяла до 15 червня 1940 р. буржуазно-демократична Конституція стала своєрідним символом національної державності. Саме її дії було відновлено після незалежності Литви 11 березня 1990 р.

Проте хронологічно п’ятою стала Конституція 25 серпня 1940 р. - Конституція Литовської Республіки, основою якої покладено принципи й інститути Конституції СРСР 1936 р. Наступними етапами конституційного розвитку Литовського держави були тимчасовий Основний Закон від 11 березня 1990 р. і сьогодні чинна Конституція Литовської Республіки, прийнята 25 жовтня 1992 р. на референдумі.

11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви скасувала дію Конституції СРСР і положень Конституції Литовської РСР на її території і заявила про вихід із складу СРСР.

Чинна Конституція Литовської Республіки прийнята на референдумі 25 жовтня 1992 р. Лише двічі до неї вносили зміни: Законом від 20 липня 1996 р. і Законом від 12 грудня 1996 р.

У період з 1999 - 2003 роки в Литві був продовжений процес конституційної реформи, у зв’язку інтеграцією Литви до Європейського Союзу. За результатами референдуму по вступу до Євросоюзу, що відбувся в Литві 11 травня 2003 р., 90% виборців проголосували за вступ до ЄС з 1 травня 2004 року.

Польща

У травні 1791 р. вона отримала першу у Європі Конституцію, яка мала назву Урядового закону. Річ Посполита, хоч і мала низку ознак республіканської держави, але була водночас своєрідною, виборною монархією. 20 лютого 1919 р. Установчий сейм прийняв так звану Малу Конституцію, що врегульовувала систему вищих органів влади на період до затвердження Конституції, ухваленої 17 березня 1921 р.

У 1926 р. після державного перевороту до Березневої Конституції внесли зміни. Посилилися повноваження виконавчої влади, передусім Президента, який одержав право розпускати парламент за пропозицією Ради міністрів, видавати в невідкладних випадках укази, які мали силу закону, і вводити в силу урядовий проект бюджету, якщо він не прийнятий, але й не відкликаний палатами парламенту. Насправді реальна влада зосередилася в руках уряду.

Продовження зазначеної лінії знайшло своє вираження у прийнятій парламентом 23 квітня 1935 р. нової редакції Конституції, яка відобразила авторитарний політичний режим, що на той час склався в країні.

Вже у лютому 1947 р. було прийнято Декларацію права і свободи й другу, т. зв. Малу Конституція – Конституційний закон про структуру та компетенції вищих органів Польської Республіки. Законодавча владу зі цим законом належала однопалатному Законодавчому сеймові. Він утворював зі свого складу діючий орган - Державну раду (Rada Paсstwa - Рада держави), головою якого був Президент Республіки. Уряд формувався з урахуванням парламентської більшості, а його фінансова діяльність контролювалася Верховною палатою контролю, що також утворювалася Законодавчим сеймом.

Своє політичне панування Польська об’єднана робоча партія (ПОРП) оформила юридично, прийнявши Законодавчим сеймом 22 липня 1952 р. нової редакції Конституції Польської держави, яка віднині називалася Польська Народна Республіка (ПНР). У 1976 р. була прийнята нова редакція Конституції ПНР.

З 1982 р. були засновані два органи конституційного контролю – Конституційний трибунал і Державний трибунал (завданням останнього був розгляд справ про посадові злочині вищих посадових осіб).

31 грудня 1989 р. було прийнято нову редакцію Конституції, де зазначалося, що влада належить нації, яка здійснює її через своїх представників у Сеймі, Сенаті і національних радах, і також шляхом референдуму, а політичні партії об’єднують громадян на принципах добровільності і рівності з метою впливу демократичними методами на формування державної політики. Гарантувалися власність, її наслідування та свобода господарської діяльності. Прокуратура була підпорядкована міністрові юстиції, який став здійснювати функції Генерального прокурора.

Наступна істотна конституційна реформа відбулася в березні 1990 р. Були виключені повноваження Президента, в відношенні національних рад і повністю змінено текст розділу про місцеву владу, який врегулював основи територіального самоврядування, визначеного як основна форма публічного життя в громаді (гміні). Це означало ліквідацію виборної влади на рівні воєводства. Общинні представницькі органи стали називатися просто радами.

У вересні 1990 р. зазнав змін конституційний статус Президента Республіки: основна новела полягала у встановленні прямих виборів Президента, термін повноважень якого було зменшено до п’яти років. У грудні першим всенародно обраним Президентом став лідер "Солідарності" Л.Валенса.

17 жовтня 1992 р. було прийнято третю в історія Польщі Малу Конституція – конституційний закон про взаємовідносини в стосунках між законодавчою і виконавчою владою Республіки Польщі. Мала Конституція встановила, що Конституція 1952 р. втрачає силу, крім ряду положень про основи політичного й економічного устрою, про Конституційний і Державний трибунал, Верховну палату контролю, Уповноваженого з громадянських прав, Всепольську раду з радіомовлення і телебачення, суд і прокуратуру, про основні права й обов’язки громадян, про принципи виборів у Сейм, Сенат та прозорість виборів, про державні символи та про порядок внесення змін до Конституції.

Конституційна комісія, яка формувалася Національними зборами після кожних виборів, в 1993 і 1994 рр. отримувала по сім конституційних проектів, підготовлених різними політичним силам. Нова Конституція була прийнята Національним зборами 2 квітня 1997 р. (451 голос "за" і 40 голосів "проти"), а 25 травня затверджена референдумом (56,8% голосів проти 43,2% при всього 38,9% явці виборців), результати якого 15 липня Верховний суд визнав дійсними. Наступного дня Конституція була підписана Президентом і набула чинності 17 жовтня того ж року.