Угорщина

Угорщина за формою правління є парламентською республікою.

Парламент є найвищим органом народного представництва. Його обирають на основі загального рівного прямого виборчого права при таємному голосуванні. Внаслідок цього, якщо вибори проводяться демократично, парламент, що його в Угорщині називають Державними зборами, стає виразником суверенної волі народу.

Порівнявши форми правління у Конституціях країн центрально-східної Європи, можна дійти висновку, що більшість посттоталітарних країн центрально-східної Європи обрали парламентську форму правління і тільки декотрі змішану, такі, як: Польща, Румунія та Хорватія. Беззаперечним є вплив французької конституційної доктрини при формуванні конституцій держав, що обрали змішану форму правління.

Проаналізувавши причини та передумови вибору саме таких форм правління, висновуємо, що в посттоталітарних країнах, де набув особливого поширення антикомуністичний (або антифашистський) рух – обрали саме парламентську форму правління. Також ці країни поєднують такі риси, як невелика територія та у переважній більшості моно національність [9].

Цікаві напрацювання є у країнах Прибалтики, а саме у Латвії є механізм винесення законопроектів, що не стосуються бюджету, державних запозичень, військового обов’язку, проголошення миру або війни, на народне обговорення (референдум) і це цілком співвідноситься з принципом народного суверенітету. Аналітики вважають такий механізм ефективним, оскільки Латвія, як і інші країни східної Європи знаходиться у процесі становлення політичних інститутів, наслідком чого є часті урядові кризи. Відносини у трикутнику Президент–Уряд–Парламент досить складні. І така можливість, як проведення референдуму з певних законопроектів, тобто вихід за межі системи органів державної влади відіграє певну профілактичну і стабілізуючу роль. Примітно, що в Естонії член парламенту несе юридичну відповідальність за голосування та політичні заяви у парламенті, чи його органах.

3. Шляхи реформування Конституцій

Найбільш поширені форми прийняття Конституції:

• Дарування Конституції актом глави держави (монарха, президента), в тому числі і дарування метрополіями Конституції своїм колоніям. Наприклад, Конституція Монако 1962 р.;

• Прийняття Конституції органом, який спеціально скликається (Установчими зборами, Конституантою, Конституційним конвентом ті ін.). В окремих випадках це орган, який спеціально скликається для того, щоб прийняти Конституцію в її кінцевому варіанті; в інших – орган, який лише виробляє текст Конституції, що підлягає затвердженню в інший спосіб, наприклад, референдумом;

• Прийняття звичайним представницьким (законодавчим) органом;

• Прийняття референдумом (іноді Конституції, вже прийняті референдумом, потім затверджуються обраним на основі цих конституцій парламентами).

У зв’язку зі змінами у співвідношенні політичних сил у країні, зі змінами в суспільно-політичному житті або державному розвитку, до Конституції можуть бути внесені зміни та поправки. За способом внесення змін та доповнень Конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

Гнучкі Конституції змінюються та доповнюються у тому ж порядку, як і звичайні закони. Так змінюється Конституція Великобританії, яка є поліактним документом (складається з низки законодавчих актів, формально не об’єднаних в один документ).

Жорсткі Конституції змінюються та доповнюються в більш складному порядку в порівнянні з прийняттям звичайного закону. Такі зміни можуть вимагати:

• затвердження змін/поправок до Конституції на референдумі (Наприклад: Конституція Франції 1958 р.);

• схвалення змін/поправок до Конституції частиною або всіма суб’єктами федерації (До прикладу: Конституція США, Конституція Австралії);

• затвердження змін/поправок до Конституції кваліфікованою більшістю в палаті або палатах парламенту;

• затвердження змін/поправок до Конституції повторним голосуванням парламентом того ж скликання через визначений термін (Конституція Болгарії 1991 р.);

• затвердження шляхом повторного прийняття змін/поправок до Конституції парламентом наступного скликання (Конституція Греції 1975 р. в редакції 2001 р.);

• затвердження шляхом скликання спеціального органу (ст. 158 Конституції Болгарії 1991 р.).

   В Конституціях може бути передбачений єдиний порядок змін для всієї Конституції, який може бути єдиним (наприклад, Японія) або альтернативним (США, Франція). Поширеною є практика внесення змін до різних розділів Конституції у різний спосіб.

Конституції можуть бути змінені повністю або частково. Повний перегляд Конституції здійснюється двома шляхами – прийняттям нової Конституції у відповідності до правил що передбачені попередньою Конституцією (прийняття Конституції Швейцарії 1999 р.) або прийняття нової редакції Конституції при збережені її попередньої дати (Конституція Нідерландів 1815 р. в редакції 1983 р.).

Процедури внесення змін до конституцій надзвичайно різноманітні. Суб’єкти права ініціативи конституційного перегляду зазвичай ті ж самі що і в звичайному законодавчому процесі. Іноді до них встановлюються додаткові вимоги (у Франції ініціатива конституційного перегляду належить не тільки парламентарям, але й главі держави, який діє на пропозицію глави уряду).

Процедуру конституційного перегляду умовно можна поділити на два етапи – прийняття змін/поправок парламентом та їх ратифікація, хоча це не завжди передбачено в нормах Конституції.

В більшості конституцій немає обмежень щодо їх перегляду, однак в деяких містяться обмеження щодо суті перегляду (Основний закон ФРН 1949 р. не передбачає внесення змін, що можут стосуватися порядку поділу Федерації на землі і принципів співробітництва земель) або часове обмеження на здійснення змін (Конституція Португалії 1976 р. передбачала заборону на внесення змін до Конституції протягом 5-ти років після її прийняття). В низці конституцій закріплюються заборони на перегляд в умовах надзвичайних ситуацій в країні (Конституція Іспанії 1978 р.).

Зміна конституцій може бути легітимною (тобто відбуватися в установленому порядку та вповноваженим органом) та нелегітимною (наприклад в результаті революції). Іноді в діючій Конституції зазначається, що вона має бути відмінена в результаті певної події (ст. 146 Основного закону ФРН 1949 р.).