Риси особистості й гени

Стабільність товариськості й емоційності припускає дія генетичних факторів. Подібні ефекти спадковості - не новина для собаківників. Різні породи собак демонструють яскраві розходження в темпераменті, вироблені століттями селекції: собаки породи басетхаунд спокійні, тер'єри збудливі й агресивні, а спанієлі легко прив’язуються до людей і поводяться дуже миролюбно (Scott and Fuller, 1965; мал. 16.5).

Звичайно, знайти такі ж яскраві розходження в темпераменті людей, що залежать від їх «породи», не можна, тому що, на щастя, не існує людиноводів, які працювали б над створенням певних порід людей. І все-таки, можна говорити про значний вплив генетичних факторів на риси особистості людини.

Були проведені дослідження, у яких використовувалися ті ж методи, що й у дослідженнях впливу спадковості на інтелект, а саме експерименти за участю близнюків і прийомних дітей. Майже у всіх випадках однояйцеві близнюки по багатьом властивостям особистості виявилися більше схожими між собою, чим двояйцеві (Buss and Plomin, 1984; Zuckerman, 1987). У ряді робіт перевірялося припущення про те, що в основі факторів Великої П'ятірки лежать генетичні фактори (див., наприклад, Loehlin, 1992). В одному з таких досліджень, у якому брали участь 123 пари однояйцевих близнюків і 127 пара двояйцевих, було показано, що величина генетичного впливу на фактори Великої П'ятірки становить від 40 до 60% (Jang, Livesley, and Vernon, 1996).

У Швеції було проведене дослідження 12000 пар близнюків з використанням опитувальника Айзенка. У підсумку були отримані середні значення кореляції, рівні +0,50, між результатами однояйцевих близнюків як по шкалі екстраверсії/інтроверсії, так і по шкалі нейротизму/емоційної стабільності. Відповідні значення кореляції для двояйцевих близнюків склали +0,21 і +0,22 (Floderus-Myrhed, Pedersen, and Rasmuson, 1980). На підставі цих результатів можна зробити висновок про те, що генетичні фактори відіграють значну роль у формуванні індивідуальних розходжень.

Риси особистості і нейрофізіологічні особливості організму

Сказати, що риси особистості почасти обумовлені спадковістю, означає, що в них є фізіологічна основа, в остаточному підсумку спираються на гени. Що це за основа? Пошук відповіді на це питання тільки починається.

Екстраверсія/інтроверсія. Цікаві дані були отримані при спробах зв'язати деякі риси особистості з особливостями функціонування центральної нервової системи людини. Піонером у цій області став Ганс Айзенк, що спробував зв'язати властивість екстраверсії/інтроверсії з багатьма феноменами, що не ставляться до особистості.

Інтроверсія, як розглядав її Айзенк, відповідає більше високому природному рівню реактивності нервової системи, чим екстраверсія; дійсно, інтроверти проявляють більшу реактивність стосовно зовнішніх стимулів, чим екстраверти. Це розходження не є наслідком більш високого рівня активації, тому що розходжень по цьому параметрі між екстравертами й інтровертами не було виявлено; навпаки, інтроверти більше реактивні, коли вони активовані (Stelmack, 1990). Так, в інтровертів нижче поріг толерантності до ; болючих подразників (Bartel and ! Costello, 1976), а коли вони вчаться, то віддають перевагу більше низькому рівню шуму й менше число можливостей i спілкування (Campbell and Hawley, 1982). Тобто інтроверти, як більше чутливі індивіди, зберігають себе від стимуляції ззовні, оскільки вона часто обертається для них зверхстимуляцією.

В одному з недавніх досліджень особливості реактивності людей з різними типами особистості були прямо зв'язані з особливостями функціонування їхнього головного мозку. Дослідники вимірювали електричну реакцію на щигликах у деяких стовбурних структурах мозку, які, як уважається, відповідають за активацію кори головного мозку (у ретикулярній формації). Підтверджуючи припущення Айзенка, інтроверти продемонстрували менший час реакції, тобто, більшу реактивність, чим екстраверти (Bullock and Gilliland, 1993).

Попередження. Відкриття взаємозв'язку виразності деяких рис особистості з особливостями церебральної активації надихнули тих учених, які займаються пошуками біологічної основи особистісних розходжень. Однак цей взаємозв'язок дотепер є предметом суперечень (Gale, 1983; Gale and Edwards, 1986). І навіть якщо її наявність буде підтверджено в подальших роботах, її можливі інтерпретації можуть виявитися різними й значно більше складними, ніж зроблені зараз (Zuckerraan, 1990, 1994а, б). Отже, хоча деякі риси особистості людини, можливо, мають під собою біологічну основу, поки настільки ж важко стверджувати, що це відповідає істині, як і сказати, що собою представляє основа.