Чому ми такі, які ми є?

Чому кожний з нас такий, який він є? Чому деякі з нас товариські, а інші схильні до самітності? Чому одні спокійні, а інші збудливі? Чому деякі поводяться усвідомлено, а інші - абсолютно безвідповідально?

Деякі риси особистості мають під собою генетичну основу, але одні тільки гени не можуть обумовлювати вся розмаїтість індивідуальностей. Розглянемо екстраверсію. Кореляція між значеннями екстравертності в однояйцевих близнюків дорівнює приблизно +0,50. Якби на темперамент людини впливала тільки спадковість, кореляція повинна була бути рівної +1,00. Але це не так, отже, негенетичні фактори теж впливають на розходження між людьми. Розглянемо, що ставиться до цього класу факторів.

Один блок потенційно важливих факторів — це сімейне оточення: соціально-економічний статус батьків, їхня релігійна приналежність, строгий або розв'язний стиль виховання й т.д. Яка значимість цих факторів? В одному дослідженні рівнялися особистісні особливості близнюків, обмірювані в дорослому стані. Деякі із близнюків були виховані разом, інші виховувалися окремо й не зустрічалися в середньому протягом 30 років. У близнюків, вихованих разом, спостерігалася велика подібність особистісних особливостей: середнє значення кореляції склалася для двояйцевих близнюків +0,23, а для однояйцевих +0,51. Ці значення з очевидністю відбивають вплив ідентичного генетичного набору (ідентичність вище в однояйцевих близнюків) і ідентичного сімейного оточення. Але вражає той факт, що в близнюків, вихованих окремо, результати виявилися точно такими ж. Середнє значення кореляції для двояйцевих і однояйцевих близнюків склало відповідно +0,21 і +0,50. Схожі результати були виявлені й при дослідженні професійних інтересів близнюків (Moloney, Bouchard, and Segal, 1991).

Другими словами, подібність особистостей близнюків не залежить від того, виховувалися вони в одній родині або в різних. Отже, доводиться припустити, що поділюване сімейне оточення відіграє незначну роль у виразності таких особистісних особливостей, як екстраверсія, емоційність, відповідальність і т: п. (Bouchard, 1984; Tellegen et al., 1988; Bouchard et al., 1990; Harris, 1998).

Додаткові дані були отримані в дослідженнях, де учасниками були всиновлені або удочерені діти. Якби сімейне оточення відігравало значиму роль у формуванні рис особистості, ми б могли побачити значні зв'язки між ступенем виразності тих або інших рис у дітей, що споконвічно виховувалися в родині, і їхніх приймалень братів і сестер. Але факти говорять зворотне. У чотирьох таких дослідженнях середнє значення кореляції між результатами тих і інших склало +0,04, а між результатами дітей і їхніх прийомних батьків +0,05 (Plomin and Daniels, 1987; Loehlin, 1992).

Отже, сімейне оточення виявляється зовсім не таким важливим для формування особистості людини, як можна було подумати. Тоді які ж аспекти оточення дійсно важливі? Один з таких значимих факторів - вплив ровесників: друзів, однокласників, знайомих. Всі ці люди беруть участь у формуванні моделей поводження дитини, розділяють його цінності й підсилюють установки. Тим самим вони створюють і підкріплюють особистісні особливості індивіда, підданого цьому соціальному впливу, і, отже, відіграють важливу роль у тім, як він стане надходити в майбутньому (Harris, 1998).

Інший значимий фактор закладений у тих аспектах сімейного оточення, які впливають не на всіх членів родини. Сюди входять нещасні випадки й травми, які можуть відбутися з однією дитиною, а з іншим - немає. Черговість народження також може бути значимої, тому що досвід старшої дитини очевидно відрізняється від досвіду молодших. Батьки теж, можливо, звертаються з різними дітьми по-різному: вони поводяться суворіше з одним, м'якше з іншим і т.д.

Існує безліч об'єктивних причин, по яких батьки спілкуються з кожною дитиною по-своєму: матеріальне становище родини може змінюватись згодом, батьки згодом стають старше й досвідченіше й т.д. Ще одним важливим фактором є взаємодія вроджених особливостей дитини й оточення. Дуже товариська, активна дитина, швІдше за все, одержить більше «соціальної стимуляції» від своїх батьків, чим замкнутий і пасивний, і це, у свою чергу, підсилить його початкову схильність і зробить її більш товариським. Те ж вірно для емоційності. Дитина, що легко піддається змінам настрою, схильний до частих вибухів гніву, викликає у своїх батьків негативну емоційну реакцію провини, гніву й зніяковілості; тут батьківська реакція також підкріплює те поводження, що споконвічно її викликало (Chess, 1987).

У цих прикладах власні поведінкові схильності дитини - багато хто з яких визначені спадковістю - є причиною реакції оточення. Аналогічний процес відбувається й у більше пізньому віці, коли дитина активно шукає оточення, яке б йому підходило: діяльність, який би йому подобалося займатися (спорт, навчання й т.д.), і людей, з якими він хотів би спілкуватися (друзі, учителі й т.д.). Всі перераховані вище фактори опосредкують взаємозв’язок між генетичною схильністю людини і його оточенням (Scarr and McCartney, 1983; Scarr, 1992).

Які б не були причини, які створюють «екологічну нішу» дитини, ясно одне: аспекти оточення, впливають на всіх членів родини, менш важливі, чим ті події, які людина не поділяє з іншими. Однак це твердження вимагає серйозних уточнень, тому що всі зібрані нами дані стосуються дітей, що належать лише до деяких соціальних класів. У цьому «інтервалі» сімейне оточення впливає на особистість дитини незначно. Але необхідно відзначити, що при цьому воно не занадто відрізняється й від родини до родини. У нашу вибірку не ввійшли ті родини, де не задовольняються базові потреби дитини. Також, у дослідження не були включені родини, що належать до культур, відмінним від західної, як те родини зі скотарського племені Масаи в Східній Африці або мешканці Нової Гвінеї. Якби діапазон досліджуваних сімейств був у такий спосіб розширений і включив всі можливі варіанти сімейного оточення, ефект розходжень цього оточення, можливо, виявився б яскравіше (Scarr, 1992).

Полюса Шкали самоконтролю

а — Вуди Аллен у ролі Зелига, персонажа, що може пристосуватися до будь-який ситуації, завжди й скрізь;

б — у багатьох інших своїх ролях Вуди Аллен зображує людину із украй низьким самоконтролем, що залишається вірний собі при будь-яких обставинах. (Ліворуч: Вуди Аллен у фільмі «Зелиг», 1983 рік; Kobal Collection; праворуч: з Мирой Сорвино у фільмі «Могутня Афродіта», 1995 рік; Photofest)