Підсвідомий конфлікт і формування особистості

Фрейд стверджував, що причинами виявлених їм підсвідомих конфліктів незмінно є критичні події першого років життя людини. Спостерігаючи за своїми пацієнтами, він переконався, що в різних людей критичними подіями виявляються ті самі ситуації. Він прийшов до висновку, що в ранньому віці всі люди проходять через ту саму послідовність значимих емоційних подій, що ряд найбільш важливих з них пов'язаний із сексуальними спонуканнями і що не що інше, що як давно пішло дитинство формує особистість кожного з нас (Freud, 1905).

Раціоналізація

Вислів «зелений виноград» прийшло до нас із байки Езопа, у якій розповідається про лисицю, який жахливо хотілося поласувати виноградом, що висів у неї над головою. Коли ж вона виявила, що виноград висить настільки високо, що їй до нього не дотягтися, лисиця заявила, що, на сам-те справі, їй зовсім не хочеться його є, оскільки виноград ще зелений (Гравюра й розпис Едмунда Еванса; The New York Public Library, Astor, Lenox & Tilden Foundations)

Стадії психосексуального розвитку. У своїй теорії психосексуального розвитку Фрейд виділяє кілька стадій, фундаментом кожної з яких служать досягнення попередніх. (У цьому його погляди перегукуються з теорією когнітивного розвитку Жана Пиаже, що розглядається в главі 13.) З погляду Фрейда, дитина вступає в життя, будучи справжнім втіленням прагнення до задоволення. Задоволення досягається за допомогою стимуляції певних зон, особливо чутливих до дотику: рота, ануса й геніталій. Фрейд назвав ці області ерогенними зонами, оскільки думав, що в різних видах задоволення, одержуваних при їхній стимуляції, є щось загальне — всі вони носять сексуальний характер. У міру розвитку дитини значимість кожної із цих зон міняється. Спочатку в пошуку задоволень задіяна, головним чином, область рота (оральна стадія). Коли дитина опановує вмінням контролювати свій кишечник, що домінує зоною стає анус (анальна стадія). А через ще якийсь час дитина починає проявляти все більший інтерес до задоволення, якого можна досягти, стимулюючи власні геніталії (фалічна стадія). Кульмінацією психосексуального розвитку стає етап зрілої сексуальності, коли людина одержує задоволення не тільки через задоволення власних потреб, але й доставляючи соціальне й фізичне задоволення іншому (генітальна стадія).

Як дитина переходить від однієї стадії до іншої? Почасти це питання фізіологічного дозрівання. Наприклад, дитина не може навчитися контролювати кишечник відразу після народження через несформованість необхідного нейромускулярного апарата. Але є й інший фактор. У міру того як дитина дорослішає, разом з ним перетерплюють зміни дозволу, заборони й вимоги, пропоновані до нього батьками. Спочатку дитини годують материнським молоком, а потім віднімають від грудей. Спочатку його сповивають і одягають памперси, а потім учать користуватися туалетом. Кожна зміна автоматично приведе до фрустрації й конфлікту, оскільки колишній спосіб одержання задоволення стає недоступним.

Оральний і анальний характери. По Фрейду, багато хто паттерни людської особистості може розглядати як «пережитки» реакцій, характерних для тієї або іншої стадії дитячого психосексуального розвитку. На його думку, кожний новий етап розвитку неминуче породжує фрустрацію (скажемо, віднімання від грудей) і ці .фрустрації можуть мати серйозні й тривалі наслідки. Однієї з реакцій на подібні фрустрації може бути фіксація, що пов'язана з деякою перевагою більше ранньої стадії навіть після досягнення наступної. При фіксації можлива поява «відгомонів» більше раннього паттерна; наприклад, ссання великого пальця дітьми, тільки що віднятими від грудей. Захисний механізм утворення реакції ( що обговорювався вище), за допомогою якого витиснутий зі свідомості заборонений імпульс заміняється протилежним, являє собою приклад зовсім іншої реакції на фрустрації, що виникають у процесі розвитку. Таким чином, під час навчання користуванню туалетом, заборонений імпульс дитини: розслабити анальний сфінктер і зробити дефекацію там, де він відчув відповідні позиви, - породжує тривогу. Один з доступних для дитини способів упоратися із цим конфліктом робити вчинки, зовсім протилежні тому, що хочеться робити. Наслідком такого утворення реакції може виявитися запор.

Зрештою Фрейд затвердився в думці, що якщо говорити про ці стадії, те ерогенні зони, за допомогою яких дитина одержує задоволення, не мають вирішального значення. Куди більше важливі особливості взаємин з іншими людьми, що характеризують дану стадію, відгомони яких простежуються в дорослому поводженні. Фрейд стверджував, що ступінь стійкості соціальних паттернов, придбаних у раннім дитинстві, є важливою детермінантою особистості людини (Freud, 1940).

Як приклад можна згадати про те, що Фрейд назвав оральним характером, що, як він думав, ґрунтується на оральній фіксації. На оральній стадії дитині тепло, комфортно, вона перебуває під захистом, насолоджуючись ідилічним існуванням, коли все необхідне завжди під рукою й ніхто нічого не вимагає замість. На думку Фрейда і його учня Карла Абрахама, деяким дорослим властивий оральний характер, що проявляється в тім, що їхні відносини з іншими людьми зводяться до пасивної залежності, що доставляла їм задоволення в дитячому віці, коли вони ссали материнські груди (Abraham, 1927).

Фрейд і Абрахам також припускали існування анального характеру, ядро якого зароджується в результаті серйозних конфліктів, що виникають під час навчання користуванню туалетом. Ці конфлікти можуть породжувати різні види утворення реакцій, коли дитина не розслаблює, а, навпаки, стискає кишечник (Freud, 1908; Abraham, 1927). Потім цей паттерн розширюється й приймає більше символічні форми. У дитини з'являється нав'язливе прагнення до чистоти й порядку. Іншим можливим наслідком може стати впертість і зухвала поведінка. Дитина самостверджується, стримуючи позиви до дефекації («Ви не зможете мене змусити, якщо тільки я сам не захочу»), - упертість, що грозить згодом перетворитися в ще більш узагальнене зухвале «Ні». Варто згадати й ще про один риса - про скнарість. З погляду Фрейда, це не що інше, як спосіб стримування, відмова поділитися приналежної тільки тобі. Ця відмова поступово генералізується, і дитина починає нав'язливо терзатися «правами власності», ревниво оберігаючи свої запаси. Фрейд був переконаний, що якщо дитина на анальній стадії переживає занадто багато конфліктів, то досить імовірно, що в дорослому віці його особистості будуть властиві три симптоматичні риси анального характеру - нав'язливе прагнення до порядку, упертість і скнарість.

Едипов комплекс. От ми й підійшли до того аспекту теорії психосексуального розвитку, що сам Фрейд уважав найбільш важливі, — сімейній тріаді любові, ревнощів і страху, що є джерелом інтерналізованої моралі, на підставі якої формується статева самоідентифікація дитини з батьком одного з ним статі. Це Едипов комплекс, названий по імені міфічного царя Фив, що, сам того не бажаючи, зробив два жахливих злочини — убив свого батька й женився на власній матері. На думку Фрейда, аналогічна драма розігрується в дитинстві кожного чоловіка й кожної жінки. Оскільки Фрейд прийшов до висновку, що послідовність етапів розвитку в чоловіків і в жінок трохи відрізняється, ми розглянемо їх окремо. Почнемо ми з його теорії про формування геніталій сексуальності в чоловіків (Freud, 1905).

Приблизно у віці трьох-чотирьох років починається фалічна стадія. Маленький хлопчик починає проявляти все більший інтерес до своєму пенісу, що стає для нього джерелом гордості й задоволення. Він мастурбує, одержуючи задоволення, але цього не досить. Внутрішні спонукання штовхають його на пошук зовнішнього об'єкта. Зрозуміло, таким стає мати (або жінка, що грає її роль). Але є одна перешкода - батько хлопчика. Маляті хочеться, щоб мати належала тільки йому, без залишку, і як джерело комфорту й тепла, і як еротичний партнер, але це лише сексуальна утопія, про яку не може бути й мови. Батько для нього - суперник, і, крім того, він сильніше. Хлопчик мріє про те, щоб батько вийшов якнайдалі й ніколи не повертався, - коротше, щоб він умер.

У цей момент у сімейну драму включається ще один елемент. Маля починає боятися ревнощів батька. На думку Фрейда, це відбувається тому, що хлопчик упевнений, начебто батькові відомо про його ворожість і що він неодмінно відповість ненавистю на ненависть. Керуючись своїй дитячій логікою, хлопчик стверджується в думці, що розплата за його злочин неминуча, причому покаранню піддасться той самий орган, яким він згрішив. У результаті в нього формується комплекс кастрації. Хлопчик у розпачі намагається витиснути зі свідомості ворожі почуття, але безуспішно. Вони повертаються знову й знову, і єдине, що йому залишається, - захист через проекцію: «Я ненавиджу батька» перетворюється в «Батько ненавидить мене». Природно, це тільки підсилює страх, що живить його ненависть, що спочатку витісняється зі свідомості, але потім повертається й запускає ще одну проекцію. Цей процес усе більше й більше підсилюється, поки батько не стане в образі жахливого чудовиська, що, того й дивися, каструє власного сина.

Тривога, що випробовує хлопчик, зрештою стає нестерпною. Тоді він здається, відмовляється від своїх еротичних спонукань на адресу матері, так само як і від задоволення, одержуваного від стимуляції геніталій, принаймні на якийсь час. Більше того, він ідентифікується з батьком, прийшовши до висновку, що якщо він буде схожий на нього, то в нього рано або пізно сформуються взаємини начебто тих, які зараз є в батька, якщо не з матір'ю,, те хоча б з жінкою, що була б на неї схожа. А бажання мати матір змінюються на «Я хочу дівчину, схожу на ту, котра колись вийшла заміж за мій старого».

Фрейд думав, що коли потроху вгасає пожежа Едипова комплексу, наступає період відносного сексуального затишку, що триває приблизно з 5 до 12 років. У цей час хлопчики грають тільки із хлопчиками, вони віддаються нескінченним атлетичним вправам, і не проявляють ні найменшого бажання спілкуватися із протилежною статтю. Одне з новопридбань цього періоду - почуття сексуальної сором'язливості, достатнє, щоб протистояти гормонально обумовленому сплеску сексуальних імпульсів у пубертатний період. Але в міру підвищення гормонального рівня й дозрівання статевих органів зникає необхідність заперечувати витиснуті сексуальні імпульси. Коли ці імпульси рвуться назовні, на перший план виступають окремі частини кістяка Едипової родини, виносячи на поверхню безліч страхів і конфліктів, які були сховані від очей протягом багатьох років.

Як стверджує Фрейд, саме це є однією із причин того, чому підлітковий вік часто виявляється періодом емоційного буйства. Хлопчик уже досяг фізіологічної зрілості, і його невблаганно тягне до протилежної підлоги, але це його дуже плутає, хоча він і не знає чому. Сексуальний контакт із жінкою будить підсвідомі бажання й страхи, що ставляться до матері й батька. У здорових людей Едипов комплекс досить легко усувається, що дозволяє їм без особливих зусиль переборювати ці страхи. Хлопчик зможе прийняти себе як чоловіка й досягти генітальної сексуальності тоді, коли він буде любити в жінці саме її саму, а не бліду подобу власної матері, і люблячи яку, він буде не тільки брати, але й віддавати. Комплекс Електри. Тільки що ми разом із Фрейдом простежили стадії чоловічого психосексуального розвитку, кінцевою крапкою якого є досягнення дорослої сексуальності. А що ж відбувається з жінкою? На думку Фрейда, вона проходить такі ж оральну й анальну стадії, що й чоловік. Більше того, багато в чому розвиток у неї фалістичного інтересу (Фрейд використає той самий термін для чоловіків і жінок) відбувається аналогічно цьому процесу в чоловіка. У той час як чоловік фокусує свої еротичні інтереси на матері, жінка обирає як еротичний об'єкт свого батька. Коли чоловік починає боятися свого батька, у неї відбувається те ж саме з матір'ю. Одним словом, мова йде про жіночий варіант Едипова комплексу (який іноді називають комплексом Електри, по імені героїні грецької трагедії, що підмовила свого брата вбити їхня мати).

ВІКНА В ПІДСВІДОМІСТЬ

Фрейд сформулював теорію підсвідомого конфлікту, ретельно вивчивши поводження людей із психічними відхиленнями, більшість із яких страждали істерією. Але незабаром він прийшов до висновку, що протиборство підсвідомих тенденцій, наслідком якого, на його думку, ставали симптоми психічного захворювання, спостерігається й у зовсім здорових людей. Їхні внутрішні конфлікти перебувають під контролем, породжують незрівнянно меншу тривогу, не спричиняють настільки катастрофічні наслідки, але вони однаково, так чи інакше, присутні. Ми розглянемо три сфери, у яких Фрейд черпав докази власної правоти: провали в пам'яті, застереження, які ми допускаємо в повсякденній мові, і зміст наших сновидінь.