Критика теорії сновидінь і подань про витиснення

Дотепер ми приводили критичні коментарі, висловлені представниками психодинамічного «табору». Вони виражали незгоду з позицією Фрейда щодо суті внутрішніх конфліктів, але розділяли його точку зору із приводу підсвідомого конфлікту і його впливу на психічні процеси. Інші опоненти Фрейда заперечують навіть ці основні ідеї його теорії, і зараз ми розглянемо два напрямки досліджень, що стосуються критики такого роду. Одне з них торкається теорії сновидінь, а інше - подання про витіснення й захист.

Критика теорії сновидінь. Якщо представити теорію Фрейда загалом, то вона говорить, що сновидіння, як правило, відбивають емоційні переживання людини (у тому числі й неусвідомлювані), зображуючи їх у символічній формі, так ще й згущаючи фарби. Швидше за все, так воно і є. Тому страхи й переживання пацієнтів, яким має бути серйозне хірургічне втручання, проявляються в сновидіннях, що являються їм протягом двох-трьох ночей до операції. Звичайно страх не проявляється відкрито; скальпель і операційна палата - не занадто часті атрибути їхніх нічних бачень. Аналогії сновидінь розмиті й символічні: скажемо, у сні людина падає із крутих сходів, або стоїть на високому хитному мосту, або мчиться в старій машині, що давно перебуває в ремонті (Breger, Hunter, and Lane, 1971).

Ці дані свідчать про те, що в сновидіннях найчастіше знаходять відбиття мотиви, які найбільш важливі в цей момент життя. Але Фрейд іде далі - він стверджує, що явне сновидіння є не чим іншим, як уявлюваним здійсненням бажань, і являє собою «пригладжену» і замасковану версію латентного сновидіння, що лежить у його основі. Ця концепція сновидінь піддалася надзвичайно твердій критиці. Є всі підстави сумніватися в тім, що сновидіння можна розглядати як прояви уявлюваного здійснення бажань, схованих або явних. У ході одного дослідження в учасників викликали нестерпну спрагу, а потім вони відправлялися спати. Але оскільки спрагу навряд чи можна зарахувати до заборонених імпульсів, мабуть, що запускати механізм, що виконує функції внутрішнього цензора, не було ні найменшого змісту. Однак нікому з учасників дослідження не приснилося, що він угамовує спрагу. Адже раз вони так хотіли пити, чому б їм не реалізувати цей мотив у своєму сні? (Dement and Wolpert, 1958.)

Нічні страхи

На цьому полотні, що належить кисті Генрі Фузели, зображене те, що, очевидно, було одним з каменів спотикання теорії Фрейда про сновидіння. Якщо всі сни це уявлюване здійснення бажань, то як же тоді пояснити нічні страхи? На думку Фрейда, це ті випадки, коли латентні сновидіння недостатньо замасковані. Заборонене бажання почасти усвідомлюється, на людину накочує хвиля тривоги, і йому сняться нічні страхи (Detroit Institute of Arts)

Адже буває й так, що той самий імпульс виразно фігурує в одному сновидінні, але при цьому може бути ретельно схований у символічних хитросплетеннях іншого. Сьогодні людині сниться статевий акт, а завтра - що він скакає на дикому, необ'їждженому коні, серед табуна інших таких же гарячих скакунів. Для зручності давайте припустимо, що верхова їзда - символ, що персоніфікує статевий акт. Навіщо ж завтра маскувати те, що сьогодні з'являється перед сплячим з усією відвертістю?

К. С. Халл висунув цілком розумне припущення (Hall, 1953). На його думку, символіка сновидінь призначена не для того, щоб замаскувати ідею, що ховається під нею; навпаки, вона передає її. З погляду Халла, сновидіння - це скоріше чіткий психічний стенографічний запис, що персоніфікує почуття або емоцію. Скакати на коні, зорювати поле, саджати насіння - все це символічні втілення того самого поняття, а саме сексуального контакту. Але вони не мають своєю метою сховати його, так чи інакше замаскувавши. Їхня робота багато в чому те саме що малюнки карикатуриста, на яких зображений портрет Дядька Сема або Джона Булля. На них ми бачимо особи, що персоніфікують Сполучені Штати й Англію, але в задуми художника зовсім не входило змінювати їх до невпізнанності. Коли ми спимо й бачимо яскраві зорові образи, що виникають під час сну із БДГ (див. главу 3), складність і абстрактність психічного життя, властивому пильнуванню, для нас недосяжні. Таким чином, ми переходимо до більше конкретних і схематичних форм мислення. Бажання й страхи реального життя залишаються з нами й уночі, і ми переживаємо їх у своїх сновидіннях. Але, як правило, ці бажання й страхи знаходять вираження в картинах, які сполучають у собі фрагменти різних проблем реального життя й у той же час відіграють роль символічної карикатури.

Ці дані не спростовують твердження Фрейда про те, що в сновидіннях беруть участь складні когнітивні процеси, багато з яких протікають непомітно для нас. Вони лише спростовують центральну доктрину його теорії: те, що вони персоніфікують заборонені спонукання, надійно сховані через свою страхаючу непривабливість.

Критика ідей про витиснення. Поняття витиснення - наріжний камінь теорії психоаналізу. На думку Фрейда, хвороблива (або інформація, що породжує тривогу), нестерпна для свідомості й тому витісняється - людина не згадує й не думає про це (принаймні, свідомо). Але що б не говорив Фрейд, всі спроби одержати документальні підтвердження ефекту витиснення виявилися зовсім безуспішними. Деякі результати, що свідчили на користь поглядів Фрейда, виявлялися занадто розмиті невизначеними, інші повністю суперечили його ідеям. Саме тому більшість сучасних психологів надзвичайно скептично ставляться до витиснення.

Теорія психоаналізу говорить, що мотивоване забування є немаловажним захисним механізмом, що рятує від тривоги. Тоді було б логічно припустити, що згадати інформацію, сполучену із тривогою, набагато складніше, ніж який-небудь нейтральний факт, і результати багатьох досліджень підтверджують цю гіпотезу. У рамках одного з них дослідник підібрав для кожного учасника набір слів, які повинні були змусити їх випробовувати тривогу. Після того як ці слова були включені в завдання на запам'ятовування, виявилося, що учасникам важко відтворити саме ці емоційно «значимі» слова (Jacobs, 1955; огляд і методологічні рецензії див. Holmes, 1990). Дані інших досліджень показали, що учасники краще пригадують події, коли вони були «на коні», чого не можна сказати про ті ситуації, коли вони виглядали не кращим чином (Erdelyi and Goldberg, 1979; Kunda, 1990). Очевидно, така вибірковість відіграє певну роль у мнемонічних процесах, почасти визначаючи запам'ятовування тих або інших стимулів або подій у житті людини.

Але чи не так уже необхідно осмислювати ці дані з погляду фрейдистської теорії? Як було показано в главі 7, інформація надійно «складується» у пам'яті тільки в тому випадку, якщо неї повторити певним чином; цілком імовірно, що людина воліє просто не міркувати над станом, що створює дискомфорт переживаннями, звівши до мінімуму ймовірність того, що вони коли-небудь спливуть у пам'яті. Крім того, відтворення інформації, що втримується в пам'яті, і це процес, що вимагає як певних зусиль, так і дотримання якоїсь стратегії; що ж стосується неприємних спогадів, то деякі найчастіше намагаються не тільки не витрачати сили, але й ігнорують який би те не був стратегічний план. Таким чином, ми можемо пояснити перекручування, пов'язані з вибірковістю пам'яті, не згадуючи про строгого цензора, якого малював у своїй уяві Фрейд.

Крім того, у цілому ряді досліджень учені намагалися одержати відповідь на питання про те, що пам'ятають люди про події, що травмують, що реально відбулися в їхньому житті, але в отриманих результатах не було й натяку на механізм витиснення. Правда, деякі з учасників досліджень зберегли лише фрагменти спогадів про нещастя, що відбулися з ними, але ми знаємо безліч прикладів, коли люди добре пам'ятають, до того ж в дрібних подробицях, ті лиха, які їм довелось пережити, у тому числі зґвалтування, викрадення дітей, виселення у концентраційний табір і т.д. (Terr, 1991, 1994). Той факт, що ці спогади не витісняються зі свідомості, служить вагомим аргументом проти концепції Фрейда. (Більше детальне обговорення цієї проблеми див. Schacter, 1996; Shobe and Kihlstrom, 1997; а також главу 7.)

І останнє. Варто відзначити, що дехто із сучасних учених намагається вмонтувати поняття несвідомого в загальну структуру сучасної когнітивної психології. Вони згодні із твердженням психоаналітиків про те, що наше психічне життя багато в чому піддана впливу процесів, які ми не усвідомлюємо, приводячи як приклади такі феномени, як «сліпі плями», імпліцитне відтворення й автоматизми (див. Kihlstrom, 1996а, б; глави 7 і 8). Але вони жорстко заперечують гіпотезу Фрейда про те, що ці підсвідомі процеси оберігають від тривоги або що вони носять сексуальний або агресивний характер, що той їм приписував. За словами одного з авторів, сучасна точка зору із приводу несвідомого психічного життя людини така, що, навіть будучи досить великою, вона найчастіше «м'якше, добріше й раціональніше, чим вируюча підсвідомість Фрейда» (Kihlstrom, 1990).