Сенсорні обмеження

Як почувають себе люди, позбавлені здатності до якого-небудь сенсорного сприйняття або ті, що відчувають сенсорну монотонність?

Уявіть собі, що одне з ваших сенсорних вікон у світ зненацька закрилося. Чи компенсують інші сенсорні органи цю втрату? При функціональному порушенні одного з них виявляються багаті можливості для інших. Сліпі прагнуть компенсувати свій недолік більше інтенсивним використанням слуху. Наприклад, вони розставляють на своєму шляху різні перешкоди й прислухаються до звуків, які відбиваються від них. Глуха й сліпа Хелен Келлер гостро сприймала запахи, смак і дотики до себе.

Спробуйте закрити очі, і ви відразу помітите, що вся увага зараз спрямована на інші сенсорні органи. От чому, цілуючись, закохані, щоб відгородитися від світу й загострити почуття тілесної близькості, закривають очі. При сенсорній адаптації - втраті здатності розуміти мову - хворі стають дуже чутливими до невербальних підказок. Звичайно здорова людина мало звертає увагу на інтонацію й жести в розмові, а хвора афазією охоче звертає на них увага.

Втрата здатності до сенсорного сприйняття реальності - це тільки один з видів сенсорних обмежень. Другий - це сенсорна монотонність, що значить відносно незмінний приплив сенсорної інформації до різних органів, яку відчувають в'язні в одиночних тюремних камерах, водії-дальнобійники, пілоти авіалайнерів, а також звірі в зоопарках.

Для дослідження впливів сенсорних обмежень на людину вчені створили штучні умови й ситуації й спостерігали за поведінкою тисяч людей у цих умовах. Одні проводили іноді по кілька днів в одноманітному оточенні -у маленьких приміщеннях, де були ті самі звуки, одне освітлення. Інші перебували в темних приміщеннях, куди не доходили ні звуки, ні заходи. Перші дослідження, пов'язані з "сенсорним голодом", дали багато цікавих відкриттів, про які не раз писали (Heron, 1957). Звичайно учасники експериментів починали його з гарним настроєм: вони спокійно лягали на ліжко, надягали окуляри на очі для розсіювання світла. У них був шанс легко заробити гроші, добре відпочити й заглибитися в приємні думки. Однак через якийсь час наступав дискомфорт. У багатьох з'являлися галюцинації, інші вперто стверджували, що бачили привидів.

У науці часто трапляється, що маніпуляції з одним фактором викликають зміни в інших. Чим же все-таки пояснюється ефект тривалого перебування в одноманітному середовищі сенсорними обмеженнями чи соціальною ізоляцією й страхом самітності? Перші дослідження стали поштовхом для наступних експериментів, результати яких були менш драматичними (Sued-feld & Kristeller, 1982).

У результаті вчені прийшли до висновку, що для більшості такий сенсорний досвід не пов'язаний з неприємними емоціями. Він може знімати стрес, виховувати в людей більшу піддатливість до позитивного впливу. Проводячи експеримент в Університеті Британської Колумбії із запеклими курцями й з людьми, що мають зайву вагу, Пітер Суедфельд (Suedfeld, 1980) помітив, що обмежена кількість сенсорної інформації допомагає людям змінити поведінку. При бажанні вони могли підвищити самоконтроль після 24-годинної терапії-стимуляції обмеженим надходженням сенсорної інформації із середовища - так званої REST.

В одному з таких експериментів, проведених Аланом Вестом і Суэдфельдом (Best & Suedfeld, 1982), курці слухали записи інформації про шкоду паління протягом доби, лежачи в ліжках у темних і тихих кімнатах (встаючи, тільки щоб з'їсти дієтичну їжу в тюбиках або користуватися туалетом поруч із ліжком). У найближчі місяці ніхто з них не курив. Навіть через рік дві третини учасників експерименту так і не почали курити знову, і це вдвічі більш тієї кількості людей, які кинули курити без REST.

Нетривалі періоди такої терапії теж приносять користь. В одному експерименті студенти коледжу, які вживали багато спиртного, провели 2,5 години в умовах обмеженої сенсорної інформації. Через півтори години вони прослухали протягом 5 хвилин інформацію про шкоду алкоголю. У порівнянні з контрольною групою студенти експериментальної групи знизили вживання алкоголю на 55% у наступних 6 місяців (Cooper & others, 1988).

Були випадки, коли періоди ізоляції й обмеженого надходження інформації сприяли самоствердженню людей. Сенсорне обмеження є традиційних компонентах "тихих терапій", якими широко користуються в Японії (Reynolds, 1982, 1986). Наприклад, терапія Моріта, призначена для лікування психічних захворювань, іноді починається з того, що хворі цілий тиждень проводять у ліжку, відпочиваючи й міркуючи про життя, а вже потім починають виконувати легкі завдання. Саме в такі періоди самітності й медитації, як свідчать віруючі люди, їм являлися Мойсей, Магомет і Будда. Нам, як і всім живим істотам, потрібна сенсорна стимуляція, але буває, що нам ідуть на користь спокій і релаксація, викликані сенсорним голодом.

Люди, які тимчасово або назавжди втрачають якісь відчуття, компенсують втрату завдяки розвитку інших типів відчуттів. Тимчасові сенсорні обмеження часто загострюють всі види відчуттів. Під умілим керівництвом сенсорне обмеження може мати терапевтичний ефект для людей, які прагнуть позбутися шкідливих звичок, наприклад паління.

У цих главах ми спробували глянути на процес сприйняття реальності людиною "знизу-вверх", починаючи з опису того, як наші винахідливі сенсорні рецептори перетворюють фізичну енергію в нейронні імпульси, що йдуть до мозку. Але ми вже говорили й про необхідність подивитися на цей процес у зворотному напрямку - "зверху-вниз", тобто простежити за тим, як наш мозок, у свою чергу, впливає на сприйняття реальності.

Біль, наприклад, є реакцією на інформацію, що йде й вверх по маленьких нервових волокнах спинного мозку, і вниз від головного мозку, що обробляє цю інформацію. Весь наш досвід сприйняття реальності концентрується в мозку: саме він вирішує, як інтерпретувати інформацію, яка посилається йому. Він навіть може формувати бачення, звуки, біль і без зовнішніх подразників. Відчуття й сприйняття - це два різних аспекти одного процесу нашої взаємодії з навколишнім світом.