6. Відчуття Відчуття

Мільярди подразників із зовнішнього світу атакують наше тіло. А в кромішній тьмі нашого внутрішнього світу, в ореолі таємничості працює наш мозок. Цей факт піднімає фундаментальну проблему, старшу за саму психологію на тисячу років. У процесі її рішення - сто років тому - і виникла психологія як наука: як образи навколишнього світу попадають у мозок?

А сучасною мовою її можна сформулювати в такий спосіб: як ми формуємо наші подання про навколишній світ; як тремтіння полум'я табірного багаття, потріскування деревини і запах диму перетворюються в якісь схеми активних нейронних ланцюжків? І як із цієї живої нейрохімії ми створюємо своє усвідомлене уявлення про рух полум'я багаття і його температуру, про захід сонця і красу?

Щоб відбити картину світу в голові, ми повинні помітити фізичну енергію в зовнішньому світі й кодувати її у вигляді нервових сигналів, і цей процес традиційно називається відчуттям. А потім нам необхідно відібрати, організувати й інтерпретувати наші відчуття, і цей процес традиційно називається сприйняттям.

Ми формуємо сприйняття, покладаючись не тільки на відчуття, які йдуть "нагору" до мозку, але й на наш досвід і інтуїцію. Психологи називають це обробкою інформації зі схеми зверху вниз. Порушення в процесі сприйняття можуть відбуватися скрізь, починаючи із сенсорних рецепторів і кінчаючи перцептивною інтерпретацією. Наприклад, якщо людина народжується з катарактою на очах, його очі не можуть відчувати світло, і це робить весь складний механізм обробки візуальної інформації на рівні мозку марним. Хворі з ушкодженим мозком мають інші зв'язки в ланцюзі відчуття - сприйняття, ніж люди з нормальним мозком. Втративши ділянки скроневої частки кори мозку, відповідальної за впізнавання осіб, хвора "Е. Н." страждає від так називаної просопагнозії. У неї нормальні відчуття, але ненормальне сприйняття. Вона може сприймати візуальну інформацію - точно охарактеризувати риси особи людини, але не може його впізнати. Коли їй показують незнайоме обличчя, вона не реагує. Коли показують знайоме, її автономна нервова система проявляє ознаки реакції, вона хвилюється й починає потіти, але не може сказати, що це за людина. Коли вона в дзеркалі бачить свою власну особу, то знов-таки приходить у хвилювання. Через ушкодження мозку вона не може обробляти інформацію зі схеми вниз - не може з'єднати накопичені знання із сенсорною інформацією.

Що тут відбувається?

Наші сенсорні й перцептивні процеси взаємодіють, щоб допомогти нам організувати складні образи, представлені на картині Бива Дуліттла "У лісі є очі". Обробка інформації зі схеми нагору дає можливість нашій сенсорній системі розрізняти лінії, кути, кольори, які формують образи коней, вершника й навколишньої їхньої реальності. Обробка інформації зі схеми зверху вниз змушує нас звернути увагу на назву картини, помітити якусь загальну атмосферу сторожкості, передану художником, а потім звернути увагу на ті аспекти картини, які підтверджують спостереження ("У лісі є очі", художник Бив Дулиттп. The Greenwich Workshop Inc., Trumbull, CT)