Крос-культуральний метод: дослідження впливу дитячого досвіду

Ми вже неодноразово зіштовхувалися із припущенням про те, що події раннього дитинства визначають особистість людини. Традиційно цю точку зору зв'язують із ім'ям Зиґмунда Фрейда, але така позиція нерідко зустрічається в роботах і інших авторах, наскрізь пронизуючи, наприклад, праці сучасних американських учених. Автори, що прибігають до крос-культуральному методу, перевіряють його, вивчаючи зв'язок між властивими даній культурі установками: структурою родини, моделями виховання дітей, ритуалами й релігійними переконаннями - і типовими особистісними характеристиками її членів. Таким чином, вони звертаються до культурних розходжень для того, щоб відповістити на запитання, яким чином ті або інші культурні умови, особливо в тім, що стосується виховання дітей, формують особистість, і взагалі - наскільки коректне подібне формулювання.

У главі 14, де мова йшла про вплив культуральних і соціоекономічних факторів на виховання дітей, ми згадували про цікавий спосіб застосування крос-культурального методу. В одному з досліджень був показаний взаємозв'язок між суспільною економічною системою й методами виховання дітей у цьому суспільстві: суспільство, що живе за рахунок землеробства, у першу чергу культивує такі якості, як поступливість, конформізм і відповідальність за своїх дітей, у той час як суспільство, представники якого зайняті головним чином полюванням і рибним ловом, приділяє велике значення незалежності й ініціативності (Barry, Child, and Bacon, 1959; Whiting and Whiting, 1975). Результати інших досліджень показали, що певні розходження в системах виховання дітей усередині нашого суспільства, імовірно, пов'язані із приналежністю до різних соціальних класів. Дані свідчать про те, що батьки заохочують дітей поводитися будинку так само, як вони самі поводяться на роботі. Оскільки представники робітничого класу в більшості випадків трудяться під більше пильним наглядом, чим середній клас, те, виховуючи своїх дітей, вони більше уваги приділяють зовнішньому контролю, частіше прибігають до фізичного покарання як до крайньої форми фізичного контролю. А оскільки робота людей, що належать до середнього класу, звичайно пов'язана з необхідністю самоорганізації, вони прагнуть прищепити своїм дітям навички самоконтролю (Kohn, 1969; Hess, 1970).

Колективізм-індивідуалізм

Описаний вище взаємозв'язок між методами виховання дітей і культуральними або соціоекономічними факторами досить очевидний. Але чи дійсно одне - наслідок іншого? Швидше за все, прямій причинно-наслідкової залежності не існує. Імовірно, і ті й інші є ланцюгами складної мережі паттернов мислення й поводження, переданих з покоління в покоління. Саме ця мережа формує культуру, і, на думку багатьох антропологів, нитки цієї мережі не можна розглядати окремо друг від друга. На їхній погляд, культура являє собою соціальний гештальт, частини якого знаходять зміст тільки в контексті цілого, подібно тому як характер ноти визначається мелодією, у якій вона звучить. У такому випадку для порівняння між собою різних культур найкраще було б взяти один єдиний показник, що розглядав би культуру як ціле.

Як уже говорилося в главі 11, багато авторів думають, що культурні й етнічні підгрупи можна розрізняти на підставі такого показника як колективізм-індивідуалізм (Trian-dis, 1989, 1994). Розходження по показнику «колективізм-індивідуалізм» допомагають скласти більше чітке подання про поняття індивідуальності з погляду представників західних і інших культур, а також по-новому глянути на деякі соціально-психологічні дослідження.