8. Научіння Вступ

Більшість вироблених нами дій залежить не від цих вроджених механізмів, а від досвіду, що набувається протягом усього життя. Іншими словами, людина учиться. Вона вчиться тримати пляшечку з соскою, читати і писати, любити і ненавидіти людей зі свого оточення і зрештою зіштовхуватися зі смертю. В інших живих істот роль научіння може бути не настільки яскраво вираженою, але і для них вона надзвичайно важлива.

З точки зору теорії Декарта про організм як рефлекторну машину, поведінка залежить від вроджених зв'язків між визначеним набором нервових посилань, що запускаються зовнішніми стосовно організму стимулами, і набором команд, що направляються до м'язів і залоз. Чи можемо ми дотримувати цієї простої схеми і співвіднести з нею здатність організму до научіння? Безліч дослідників, які вважаються теоретиками научіння, впевнені, що можемо; організм народжується, стверджують вони, з обмеженим репертуаром тісно переплетених між собою рефлексів, але цей набір може бути доповнений шляхом научіння. У деяких випадках научіння створює нові зв'язки між стимулами. Так, наприклад вид материнського обличчя може набувати значення смаку молока. В інших випадках научіння прокладає нові зв'язки між діями і їхніми наслідками, як, наприклад, у випадку, коли дитина, яка робить перші кроки, приходить до розуміння того, що за дотиком до гарячого радіатора слідує хворобливий опік. У будь-якому випадку, однак, базова система залишається колишньою, а стимули, що розрізняються, викликають визначені реакції. Дослідницький інтерес, таким чином, полягає у визначенні того, наскільки часто відбувається перестановка компонентів у таких зв'язках.

Вивчення наукових концепцій вносить істотний вклад у розширення нашого розуміння предмета, причому особливий розквіт розробки теоретичної бази припадає на першу половину XX в. Певною мірою це стало відображенням інтелектуального і політичного клімату того часу: це були роки, коли в суспільстві панувала думка, що кожна людина здатна поліпшити своє життя, прикладаючи досить зусиль і опановуючи нові навички. Було поширене переконання в тому, що людина значною мірою піддається вихованню й удосконалюванню, якщо вдається забезпечити належні зміни в оточенні й в утворенні. При такому підході зовсім не дивно, що тема вивчення стала центром уваги американських психологів.

Як же варто підходити до дослідження процесу научіння? По крайній мірі спочатку, більшість учених вважали, що існують деякі базові закони, що діють незалежно від того, хто навчається і що він вивчає — чи то собака, що вчиться сідати по команді, чи студент коледжу, що вивчає інтегральне вирахування. Безумовно, можна заперечити, що деякі приклади научіння здаються занадто складними для такого пояснення, але вони, по суті справи, складаються з більш простих складових, подібно до того, як складні хімічні сполуки складаються з простих атомів. Дотримуючись цього принципу, на першому етапі вчені концентрували свої зусилля на дослідженні простих ситуацій і щодо простих тварин, таких, як собаки, пацюки і голуби. Таким чином, дослідники сподівалися проникнути до джерел научіння і розкрити його базові закони. На основі даних «атомів научіння» згодом можна було б відтворити більш складні процеси.

Як ми побачимо нижче, ученим, що досліджував процес научіння, так і не вдалося знайти єдиний комплекс законів, які б пояснювали моделі научіння у всіх тварин. Але, незважаючи на це, пошук таких законів привів до серії важливих відкриттів, що сформували основу тих знань про: научіння, які ми маємо сьогодні.