Біологія або соціум?

Багато авторів, що розділяли психоаналітичні ідеї, виступали проти точки зору Фрейда про те, що підсвідомі конфлікти детерміновані строго біологічно й, отже, однакові у всіх чоловіків і всіх жінок.

Акцент на соціальних факторах. Оскільки Фрейд виходив з гіпотези про те, що ключ до емоційного розвитку лежить в області біології, він уважав, що цей процес розвертається в єдиному для всіх, універсальному руслі. З його погляду, всі люди проходять оральну, анальну й фалічну стадії й переживають конфлікти, що відповідають кожної з них. Цю концепцію заперечували багато клініцистів-практиків, більшість із яких користувалися психоаналітичними методами самого Фрейда. Але вони вважали, що Фрейд переоцінює роль біологічних факторів на шкоду соціальним.

Критичні оцінки висловлювалися в різних формах, а деякі з них вимовляли члени тих європейських асоціацій, які колись заснував сам Фрейд. Наприклад, Альфред Адлер (1870-1937) доводив, що життєве благополуччя - питання не стільки внутрішньої психічної гармонії, скільки приналежності до тієї або іншої соціальної групи; Карл Юнг не розділяв зосередженості Фрейда на біології й звів духовність у ранг кульмінації людських спонукань (див. Noll, 1995).

Інший потік критичних висловлень ішов з боку психоаналітиків, що дотримувалися тих же переконань; більшість із них жили в Америці й становили групу за назвою неофрейдисти, у яку входили Ерик Фромм (1900-1980), Карен Хорни (1885-1952) і Гарі Саліван (1892-1949). Розумі всіх неофрейдистів у першу чергу займала не проблема підсвідомого конфлікту, а те, як люди взаємодіють або намагаються взаємодіяти з іншими - пануючи, підкоряючись, потрапляючи в залежність або інакше. Тому вони описують внутрішні конфлікти із соціальної точки зору. Наприклад, якби вони побачили матір, що, навчаючи своєї дитини користуванню туалетом, зайво стараються, проявляючи надмірну жорстокість, вони, швидше за все, розцінили б її дії як елемент всеосяжної моделі, у рамках якої вона намагається підштовхнути дитини до першого в його житті досягненням; фрустрація, характерна для анальної стадії, турбувала б їх куди менше. Те ж саме ставиться й до сексуальної сфери. Відповідно до теорії Фрейда, у центрі більшості психологічних конфліктів лежить витиснення еротичних імпульсів. Неофрейдисти же думали, що справжні проблеми лежать в області міжособистісних відносин. Внутрішні конфлікти часто продукують симптоми сексуального характеру, але не тому, що секс - це потужний біологічний мотив, що витісняє зі свідомості, а скоріше у зв'язку з тим, що це один з найбільш чутливих барометрів интерперсональных відносин. Чоловік, для якого єдиним доступним способом взаємодії з людьми є суперництво, найчастіше виявляється нездатним одержувати сексуальне задоволення в подружній постелі, але його полова дисфункція - це скоріше наслідок порушень його соціальної моделі, чим їхня причина.

Пропонуючи своє пояснення того, як і звідки ці конфлікти виникають, неофрейдисти висувають на перший план соціальні фактори. На відміну від Фрейда, вони відкидають ідею про біологічну зумовленість цих конфліктів; навпроти, вони затверджують, що їхня поява залежить від специфічних соціальних умов, у яких виховується дитина. На думку неофрейдистов, не виключено, що конфлікти, які спостерігав Фрейд, характеризують його епоху, а також пацієнтів, що належать до вищого й середнього класів віденського суспільства, але це зовсім не означає, що ці ж моделі будуть властиві людям, що живуть іншим часом і в іншім суспільстві.

Карен Хорни

(U. S. National Library of Medicine)

Ці критичні зауваження неофрейдистів надзвичайно важливі самі по собі, і вони ще раз чітко висвітили необхідність об'єктивної оцінки будь-якої психоаналітичної інтерпретації. Фрейд проаналізував ряд випадків зі своєї практики й зробив висновок про існування підсвідомого конфлікту, причиною якого є сексуальні спонукання. Через деякий час аналітики ще раз досліджували збережені матеріали про тих же самих пацієнтів і прийшли до висновку про наявність зовсім інших моделей. Таким чином, очевидно, що отримана інформація допускає не менш двох варіантів інтерпретації, і саме в силу цієї амбівалентності робити обґрунтовані висновки на підставі тільки лише історій хвороби пацієнтів не представляється можливим. Щоб вибрати один з варіантів інтерпретації — фрейдистський, адлеровський, юнгиніанський або неофрейдистський, ми повинні мати у своєму розпорядженні інструмент для їхньої перевірки. Не досить тільки з'ясувати, чи відповідає інтерпретація поданням, що сформувалися в аналітика, про думки й почуття пацієнта, оскільки цей тест проходить абсолютно будь-яка версія.