Гуманістичний підхід

У чому полягає гуманістичний підхід до особистості?

Чим поняття мотивації в трактуванні Маслоу й інших прихильників гуманістичного підходу відрізняється від того, що під ним розуміють біхевіористи й психоаналітики?

Що Маслоу мав на увазі під самоактуалізацією? Чи існують наукові дані, що підтверджують феномен самоактуалізації?

Біля сорока років тому виник новий напрямок психологічної думки — гуманістичний підхід, а разом з ним і новий погляд на мотивацію й особистість людини. На думку прихильників цього підходу, ні прихильники теорії рис, ні біхевіористи, ні автори, що працюють у руслі психодинамічного підходу, не в змозі досить повно охарактеризувати здорової, сповненої енергії людини. З їхнього погляду, психоаналітики розглядають кожну людину як емоційну каліку, що не в силах розібратися в охоплюючих його конфліктах; біхевіористи обходяться з людьми як з безсловесними тваринними або тупими автоматами, а прихильники теорії рис бачать у людях лише набір мало зв'язаних між собою характеристик.

Спонтанність у театрі

Деякі сучасні напрямки пропагують спонтанність і будь-які прояви творчості на театральних підмостках. Чудовим прикладом тому може служити театральна школа, заснована польським режисером Їже Гротовски, що жадає від акторів грати в стані трансу для того, щоб між ними, п'єсою й глядачем виникало якесь протистояння. Знімок був зроблений під час одного з його спектаклів по п'єсі Педро Кальдерона де ла Барка (Jerzy Grotowski)

Гуманістичні психологи думають, що прихильників всіх цих шкіл поєднує те саме: вони упускають із бачення все те людське, що властиво кожному з нас. Здорова людина хоче бути вільним у своєму виборі й бути хазяїном власного життя, а не бути пішаком, або веденої демонами, що таяться усередині, або діючої під впливом зовнішніх стимулів. Йому потрібно щось більше, ніж просто їжа, секс і безпека; він прагне не тільки пристосуватися до середовища — він хоче розвиватися, нарощувати свій потенціал, самоактуалізуватися.

Повертаючись до аналогії з театральним мистецтвом, можна провести паралелі між гуманістичним підходом і деякими сучасними плинами в театрі, де основний акцент робиться на імпровізацію. Актори, що належать до цієї школи, вважають, що саме головне в театрі - це справжні, достовірні почуття. Принаймні, теоретично (хоча на практиці це буває рідко) вони можуть відволіктися від авторського тексту й сценічного малюнка п'єси для того, щоб глядачі, та й вони самі, перейнялися відчуттям волі й мимовільності. Коли це відбувається, актор і його герой стають одним цілим.

Основні особливості гуманістичного підходу

З погляду Абрахама Маслоу (1908-1970), гуманістичний підхід виступає в ролі «третьої сили» в американській психології - двома іншими є біхевіоризм і психоаналіз. Охарактеризуємо основні особливості гуманістичного підходу, а потім перейдемо до їхнього обговорення.

Позитивний погляд на людську мотивацію

Основна розбіжність у поглядах гуманістичних психологів, біхевіористів і прихильників психоаналітичної школи полягає в тім, як вони розуміють феномен людської мотивації. З погляду Маслоу, біхевіористи й психоаналітики розглядають людину як індивіда, залученого в нескінченну боротьбу, спрямовану на ослаблення внутрішнього напруження або компенсацію недоліку чого-небудь. Саме тому в них формується надзвичайно песимістичне й негативне судження про природу людини. У світлі подібних поглядів виходить, що замість того, щоб прагнути до чого позитивного, люди незмінно хочуть позбутися від чогось негативного (болю, голоду, сексуальної напруги).

Такий погляд на проблему неминуче веде до зосередження на фізіологічних потребах — голоді, спразі, сексі, уникнення небезпеки. Маслоу називав їх дефіцитарними потребами; у кожному із цих випадків ми відчуваємо, що нам чогось не вистачає й прагнемо заповнити дефіцит. З погляду Маслоу, аналогічна дефіцитарність іноді лежить в основі таких соціальних потреб, як прагнення до престижу або безпеки (як у випадку з людиною, для якого необхідною умовою благополуччя є загальне замилування; втрата його, життя стане для нього порожнім і безглуздим).

Але, як підкреслював Маслоу, розрядка напруги й звільнення від болю не пояснює всіх наших прагнень. Буває, що ми прагнемо до чого такому, що саме по собі представляє для нас певну цінність: радість від розгаданої головоломки, солодке порушення від катання на коні, екстаз взаємної любові, захват бачення видатного твору мистецтва або прекрасного сходу сонця, або при звуках гарної музики. Всі ці переживання бажані кожній людині, і саме такий позитивний, що збагачує досвід - а зовсім не набитий шлунок і не одержання оргазму - робить нас людьми. Голодний пацюк і сексуально збуджена мавпа прагнуть до насичення й сексуальної розрядки точно так само, як і ми, а от одержувати величезне задоволення від прослуховування Дев'ятої симфонії Бетховена - це вже наша прерогатива. Маслоу стверджував, що для того, щоб зрозуміти, у чому полягає справжня людська сутність, психологи повинні розглядати мотиви, що виходять за рамки дефіцитарних потреб (Maslow, 1968).

Таким чином, Маслоу вибудував ієрархію потреб, у основі якої перебувають фізіологічні потреби, над ними - потреби, пов'язані з безпекою, потім — потреби прийняття й любові, і ще вище — потреба в повазі. Верхній щабель ієрархічної піраміди займають вершинні переживання людей самоактуалізації, які вони досягли, тобто що зуміли реалізувати повною мірою.

Маслоу вважав, що люди будуть прагнути задовольнити потреби вищого порядку (скажемо, потреба в повазі або у творчому самовираженні) тільки тоді, коли будуть задоволені потреби нижчого рівня (наприклад, голод). Загалом, так воно і є; прагнення писати вірші звичайно відступає на задній план, якщо поет не їв уже кілька днів. Але, як зовсім справедливо відзначав Маслоу, існують і виключення. Деякі творчі особистості воліли терпіти голод, але не кидали своє полотно й не переривали потік поетичного натхнення, а мученики залишалися вірні своїм переконанням, незважаючи на біль і страждання. І все-таки, прагнення до самоактуалізації виходить на перший план тільки тоді, коли всі інші потреби вже задоволені.

Ієрархія потреб (по Маслоу). Звичайно люди прагнуть до задоволення потреб високого порядку (таких, як потреба в повазі або естетичні потреби) після того, як задовольняються потреби більше низького порядку. (Maslow, 1954)