Сталість форми й розміру

Іноді дійсна форма об'єкта не міняється, але нам здається, що вона змінилася, тому що ми дивимося на об'єкт під іншим кутом зору (мал. 6.7). Але найчастіше, завдяки сталості форми, ми сприймаємо знайомі об'єкти як мають постійну форму навіть тоді, коли їхній образ на сітківці змінюється. Коли відкриваються двері, то вона міняє відбиття на сітківці очей, однак ми все-таки сприймаємо її як об'єкт із постійною формою (мал. 6.8).

Завдяки сталості розміру, ми сприймаємо об'єкти як мають постійний розмір, навіть якщо ми перебуваємо на різній відстані від них. Сталість розміру дозволяє нам сприймати автомобіль як досить великий, щоб перевозити людей, навіть коли ми бачимо його здалеку. Це свідчить про тісно зв'язок між сприйманою відстанню й розміром. Сприйняття відстані, на якому перебуває об'єкт, дає нам підказки щодо його розміру. І навпаки, знання звичайного розміру (наприклад, автомобіля) дає нам підказку щодо тієї відстані, на якій цей автомобіль перебуває.

СТАЛІСТЬ ФОРМИ

Відкриваючись, двері створюють кілька трапецієподібних образів на сітківці очей, однак ми сприймаємо їх як прямокутні об'єкти

Взаємозв'язок між розміром і відстанню

Сприйняття розміру відбувається відносно легко. Знаючи відстань до об'єкта й маючи відбиття його образа на сітківці, ми миттєво (підсвідомо) визначаємо розмір самого об'єкта. Хоча монстри на мал. 6.9(а) мають однакові відбиття на сітківках, лінійна перспектива підказує нашому мозку, що монстр, що доганяє, перебуває далі. Тому ми сприймаємо його більшим за розміром.

Взаємозв'язок між розміром предмета й відстанню до нього допомагає пояснити кілька відомих ілюзій. Наприклад, чи можете ви сказати, чому Місяць здається більшою (майже на 50%), коли вона ближче до лінії обрію, чим коли високо в небі? Майже 2 тисячі років учені пробували пояснити цю ілюзію Місяця (Hershenson, 1989). Частково ілюзію Місяця можна пояснити тим, що об'єкти, що перебувають між нами й місяцем на обрії, впливають на наше сприйняття: він здається віддаленішим й більшим за розміром (Kaufman & Rock, 1962). Таким чином, Місяць на обрії здається більшим, як далекий монстр на мал. 6.9(а) і далекий брусок в ілюзії Понсо (мал. 6.9(6)). Заберіть ці підказки для визначення відстані - подивітеся на низький місяць через паперову трубочку (або на кожного монстра, або на кожний брусок), і вони відразу зменшаться.

Взаємозв'язок між розміром і відстанню допомагає нам зрозуміти дві ілюзії, про які йшла мова на початку цього розділу. Ілюзія Мюллера-Лайера щодо довжини прямих ліній між кінчиками стрілок (приклад 1) була темою більше 1250 наукових публікацій, але й сьогодні психологи усе ще звертаються до неї. Наш досвід сприйняття кутів кімнати або будинки підказує нам, що вертикальна лінія між вікнами квиткової каси (мал. 6.10(а)) розташована ближче до нас і тому здається більше короткої, чим кутова лінія біля дверей, що перебуває далі й тому здається довшою. Таким чином, те, що здається ілюзією, будучи представленим у вигляді лінії на малюнку, фактично є підказкою для сприйняття глибини в нашому тривимірному світі.

ІЛЮЗІЯ МЮЛЛЕРА-ЛАЙЕРА

Річард Л. Грегорі (Gregory, 1968) стверджує, що кути у звичайному для нас світі прямокутних форм змушують нас інтерпретувати напрямок "назовні" або "усередину" вістря стрілок наприкінці лінії як підказку до визначення відстані між пінією й нами, і, таким чином, до визначення довжини самої лінії. Синя лінія на розі квиткової каси здається коротше синьої лінії ліворуч у куті у дверей. Але якщо ви їх виміряєте, то побачите, що вони однакової довжини.

В ілюзії Мюллера-Лайера є й ще одна особливість, крім сталості розміру; якщо ми замінимо стрілки кружками й спробуємо зрівняти довжину чорного й блакитного сегментів, ми одержимо той же ефект. У дійсності 2 сегменти лінії рівні. Більшість людей вважає чорний сегмент довшим очевидно тому, що зорово співвідносить довжину сегментів з відстанню, що розділяє фігури (кружки) (Day, 1984)

У підтримку цієї теорії варто привести факт, що люди бувають більше схильними до ілюзії Мюллера-Лайера, коли вони, на відміну від африканців, жителів сільської місцевості, довгі роки жили в умовах цивілізації, де переважають прямокутні форми (Segall & others, 1990). Цей феномен відбиває культурний досвід, а не расову приналежність. Таке ж дослідження показало, що до цієї ілюзії більше схильні африканці-городяни, чим африканці, що живуть у природному середовищі. Наш досвід, пов'язаний з архітектурними формами, допомагає організувати наше сприйняття за схемою "униз" від складного до простого.

Антрополог Колін Турнбул (Turnbull, 1961) також помітив вплив досвіду на процес сприйняття, спостерігаючи за поводженням гіда, африканця Кенге племені пігмеїв, коли той уперше у своєму житті покинув густі тропічні ліси для подорожі з антропологом. Коли один раз вони перетинали рівнину, то помітили далеко спереду, на відстані в кілька миль, буйволів. Кенге, що не мав звички визначати розмір на рівній місцевості, запитав антрополога: "Що це за комахи?" "Коли я відповів, що комахи - буйволи, він ледве не вмер зі сміху й попросив мене більше не обманювати". Але в міру наближення об'єкта нашої уваги здивований Кенге злякалися: буйволи ставали все більшими й більшими".

Антропологи, місіонери й психологи, що вивчають чужі культури, також відзначають, що люди, ніколи раніше що не бачили фотографії або малюнки, стають здивованими (Deregowski, 1989). Якщо такій людині показують малюнок або чорно-білу фотографію знайомого тварини, наприклад, черепахи, то він спочатку просто не зрозуміє, що це. Більшою мірою, чим нам здається, наші звичні сприйняття миру залежать від нашого досвіду. Ми сприймаємо мир не таким, яким він є насправді, а таким, яким нам здається.

Взаємозв'язком розміру й відстані пояснюється також і приклад 2, збільшення й зменшення росту дівчин. Як видно з мал. 6.11, картина кімнати перекручена. Якщо на неї подивитися одним оком через отвір, то її трапецієподібні стіни будуть виглядати так само, як і стіни прямокутної форми у звичайній кімнаті, на якій дивляться двома очами. Мозок при цьому робить розумний висновок про те, що кімната нормальна й що кожна з дівчин перебуває на тому самому відстані від нас. Але за умови, що на сітківці відбиваються різні розміри образів, мозок в остаточному підсумку зауважує, що дівчини дуже відрізняються друг від друга по розмірі.

Наші випадкові помилки при сприйнятті демонструють дія наших, як правило, ефективних процесів сприйняття. Сприйманий зв'язок між відстанню й розміром звичайно буває обґрунтованої, але в деяких окремих випадках може ввести в оману - створити ілюзію Місяця, ілюзію Мюллера-Лайєра, а також ілюзію перекрученої кімнати. Використання підказок для визначення розміру створює ілюзії тільки тоді, коли ми не знайомі зі сприйманим об'єктом або тоді, коли підказки для визначення відстані вводять нас в оману. Але коли ми правильно оцінюємо ці підказки (що ми звичайно й робимо), те правильно сприймаємо й розмір об'єктів.

ІЛЛЮЗИЯ ЗБІЛЬШЕННЯ Й ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРІВ ФІГУР

Перекручена картина кімнати, придумана вченим Едельбергом Еймсом, здається нормальної прямокутної форми, коли на неї дивитися одним оком через отвір. Дівчина в ближньому куті здається непропорційно більшою, тому що ми судимо про її ріст на основі помилкового припущення, нібито вона перебуває на такій же відстані, як дівчина в далекому куті