Особистість: соціодинамічний, гуманістичний і соціокультурний підходи

У попередній главі ми докладно описували численні розходження в мисленні, бажаннях і поводженні людей, що відрізняють їх один від одного, - тобто характерні ознаки особистості. Автори, що є прихильниками теорії рис, намагаються витлумачувати ці розходження, апелювати до фундаментальних особистісних особливостей, тоді як прихильники біхевіорально-когнітивного підходу зосереджують всю увагу на значенні ситуаційного контексту й научіння.

У цій главі ми розглянемо кілька альтернативних підходів до даної проблеми: психодинамічний, гуманістичний і соціокультурний.

Психодинамічний підхід: Фрейд і психоаналіз

• У чому полягає психодинамічний підхід до особистості?

• У чому суть запропонованої Фрейдом трьохрівневої концепції особистості?

• Які докази приводить Фрейд на підтвердження своєї теорії психоаналізу?

• Чим погляди неофрейдистів відрізняються від подань самого Фрейда про біологічно запрограмований психосексуальних стадіях розвитку особистості, про механізми формування анального й орального характерів і про універсальність Эдипова комплексу?

• Як сучасні дослідники оцінюють теорії Фрейда про витиснення й сновидіння?

Прихильники психодинамічного підходу не заперечують, що одні люди більше товариські, чим інші; деякі демонструють більшу імпульсивність, чим інші; яке для кого характерна емоційна нестабільність і т.д. Але вони затверджують, що спроба представити ці тенденції як прояву особистісних рис або просто як придбані паттерны була б непробачно поверхневої. З їхнього погляду, те, що люди роблять і говорять, — і навіть те, про що вони думають, — тільки вершина айсберга. На їхню думку, людські думки й учинки — це всього лише зовнішні прояви незліченних мотивів і бажань, коріння яких найчастіше лежать у переживаннях раннього дитинства; вони сховані від очей, нерідко суперечать один одному, і сама людина про їх нерідко навіть не підозрює. Прихильники цього підходу вважають, що осягти людину - значить зрозуміти рушійні сховані психологічні сили (часто називані динамізмами), які змушують людину діяти всупереч самому собі.

Як Ви вже могли переконатися, підхід теорії рис багато в чому перегукується із драматичними формами, що експлуатують основні психологічні характери, як, наприклад, у класичних комедіях або комедіях епохи Відродження. У цих п'єсах все бездоганно зрозуміло. З першої хвилини появи героя на сцені глядачі вже знають, чого від нього очікувати. Якщо на акторі маска боягузливого солдата, він увесь час буде хвастатися своїми «подвигами», а потім попросту втече; якщо ж він носить маску скупого старого, то обов'язково буде трястися над своїми грішми.

Психодинамічна перспектива пов'язана з більше сучасним підходом до драми, у традиціях якого те що відбувається не має нічого загального з згаданим. Відіграючи роль, актор, що дотримується цього підходу, обертає всю свою увагу на підтекст, невисловлені думки, що проносяться в голові героя. Багато акторів тяжіють до занурення в ще більш глибокі шари підтексту в думки й бажання, не усвідомлювані самим героєм. Згідно психодинамічному підходу, саме цей базовий підтекст і є відправною крапкою людської особистості.