02Історія української журналістики XIX століття

"Слово" посилює роботу над наближенням своєї мови до російського

літературного взірця, у рубриці "Заграничье" віддає перевагу

повідомленням з Росії, вміщує багато дайджестових матеріалів з російської

преси, переважно проурядового спрямування.

Авторитет газети серед читачів разом з її поворотом до

москвофільства падає. Від неї відвернулися українські діячі: Федькович.

Романчук, Заревич. які заснували свою народовську журналістику. Згодом

емігрували до Росії кращі сили старої партії, що гуртувалися довкола

"Слова": Головацький, Ливчак. Лнсикевич. Цибак, ІІопель, Куземський.

Покинув редакторську посаду й Б. Діднцькпй. залишивши її

"неспособному", за висловом І. Франка

111

. В. Площанському. Лк людина

слабохарактерна він не вмів наполягти на своєму, легко піддавався

натискові своїх агресивних співробітників, серед яких виділялися запеклі

симпатпки Росії: Осип Марков. Орест Авдиковський, Клемертович.

Мончаловський. Великим був вплив на газету І. Наумовича, що міцнішав у

своїй прихильності до Росії. Газета вже ніколи не повернула собі того

авторитету, який вона мала в перші роки свого існування. А в 1876 році

"Слово" переходить на утримання Російського уряду, що врятувало газету

від смерті і продовжило її вік ще на добрих десять років.

ІЦе в 1875 році начальник Варшавської жандармської округи генерал

П. Оржевський подав клопотання шефу жандармів про тризначення таємної

субсидії для "Слова" як єдиної за кордоном газети, що віивляє виразні

симпатії до Росії та православ'я, але на той час отримав відмову. Але через

рік справа призначення таємної субсидії для цієї газети потрапила в іншііїі

політичний контекст. За доносом знаменитого українофоба М. В.

Юзефовича в Петербурзі була скликана Комісія "для пресечения

украинофпльской пропаганды". Головним наслідком її діяльності стало

підписання імператором Олександром II Емского указу про заборону

вживання українського слова в Росії. Побічним наслідком її діяльності стало

рішення про доцільність виділяти щорічну таємну субсидію для

москвофільської газети. Дотація передавалася приватним шляхом, спочатку

в розмірі 2 тис, гульденів, оскільки саме таку суму назвав Юзефовнч як

достатню для підтримки віщання. Але апетити москвофільських журналістів

розросталися і згодом вони стали вимагати збільшення допомоги.

Унаслідок цього сума субсидії невдовзі зросла до 6 тис. гульденів. Від 1876

року таємне утримання російським урядом москвофільскої журналістики

стало Традиційним і ніколи не припинялося. Після закриття "Слова"

субсидію перехопили спритні журналісти: О. Марков та інші. - які

використовували її вже для фінансування своїх віщань.

У цей час у газеті з'яаляються такі помітні матеріали:

У 1871-1872 роках газета публікує "Путевые письма" М.

Качковського. який наприкінці життя відправився в подорож по Західній і

211

Франко І. Я. Южнорусская литература // Франко І. Л. Зібр. творів: У 50 т. -

К„ 1984. - Т. 41. -С. 140.

303Михайин .Л.

північній Європі й надсилав з дороги до редакції описи тих міст, що їх він

відвідував.

У 1877-1878 роках у фейлетонах "Слова" друкувалася повість

тодішнього лідера москвофільської белетристики Володимира Хиляка

(1843-1893) "ІІІибеничний верх", що не була позбавлена таланту і двічі

видавалася окремим віщанням у перекладі українською мовою і в перекладі

російською мовою друкувалася в журналі "Славянскіпї мир". Цей автор

шідно співробітничав зі "Словом" упродовж усіх 1870-1880-х років,

вміщу ючи тут під псевдонімом "Я сам" свої гумористичні фейлетони.

Праця А. Петрушевича "Любушпн суд" й "Краледворская рукопись" и

оспорщики подлинности их" друкувалася в "Слові" 1879 року (№ 131).

Автор тут дуже переконливо й аргументовано доводив неавтентичність цієї

літературної пам'ятки: тоді ж з'явилися його ж статті про Кирила і Мефодія

та про Івана Федорова.

У 1880-1882 році сторінки газети відводяться під публікацію великої

праці Венедикта Ружнцького "Славяны и турки"; у 1882 році він же

помістив історичну працю про Ірландію. 1881 року тут друкується праця

Теодора Білоуса "Родина князей Острожскнх. защитителен Юго-Западной

Руси".

В 1880 й подальших роках о. Тит Блонський друкував у "Слові"

документальну книжку "Из записок русского туриста" та вів рубрику

"Литературные записки".

Глибока криза охопила москвофільський рух у 1881-1882 роках.

Пов'язана вона з появою у Львові визначного закарпатського москвофіла

Адольфа Добрянського (1817-1901) з родиною. Будучи великим

прихильником єднання русинів з росіянами ще з часів придушення

угорського повстання, під час якого він був призначений австрійським

комісаром при російській армії, він займав за життя високі урядові посади,

тричі обирався депутатом угорського парламенту, де відстоював

автономність Карпатської Ру сі, але безуспішно. У 1879 році він опублікував

у Петербурзі в "Жу рнале Министерства народного просвещения" статтю "О

западных границах Подкарпатской Руси со времен св. Владимира", де

доводив, що Галичина й Закорпатська Україна - то властиво Росія, а русини

-то росіяни. "Слово" в 1880 році потрудилося ту статтю передрукувати для

ознайомлення свого громадянства з концепцією А. Добрянського.

Вийшовши у відставку в 1881 році, він оселився у Львові,

перетворивши свій дім на місце вечірок і розваг, прагнучи об'єднати

молодь зі старшим поколінням і домогтися утворення справжньої

москвофільської партії в Галичині, здібної не тільки до балачок. .Але й до

діла на користь Росії. Зокрема. А. Добрянський узявся за організацію

справжньої шпіонської служби з розгалуженою мережею, метою котрої

було не тільки відстежу вання політичних втікачів з Росії, але й постачання

військових даних на випадок війни Австрії з Росією.

Змовники діяли таємно, але необачний крок І. Наумовича несподівано

виявив далекоглядні наміри москвофілів. Користуючись спором села

япдІсторія української журналістики XIX століття

Гнилички з своїм греко-католицьким парохом. І. Наумович довів громаду

до заяви, яку вона подала до Тернопільського староства про перехід парафії

на православ'я. Ця заява справила враження внбухлої бомби. Польська

газета "Czas" назвала Гнилички "безкровною Боснією", у якій щойно було

придушене повстання боснійців проти Австрії. Львівська поліція почала

слідство, яке відразу з'ясувала ідейних натхненників заяви селян. На початку