289Михай-іин 1.Л.

п sa взірець стилю газети й мови (язичія). якою вона провадилася від

першого ж свого числа.

Головне своє політичне призначення газега вбачала у протистоянні

польській експансії на західноукраїнські землі і проголошення єднання

галицьких русинів з Руссю, під якою розумілася спочатку Мала Русь, ате

йодом поняття Русі трансформувалося в бік ототожнення її з Великою

Руссю, тобто Росією. У зв'язку з цим газета вела широку полеміку з

польською періодикою. За її взірець може правити велика стаття

(надрукована в чотири подачі) під назвою "Несколько слов Николая

Устиановнча в ответ на статью г. Костеикого. оголошенную в дневнику

польськом "Pzegled powszechny" под заглавием "Recenzya Zoiji Galickiej па

god 1860".

10 Лютого 1861 року тут читаємо такі дивовижні зізнання:

"Отдалившись от Редакции Вестника. писав Микола Устиянович. п

пребывая снова в моем уединении в Карпатских горах, не имел я ни средств,

ни случайности выучитися российского письменного языка [...]. а однако

прочитавши случайно российскую повесть "Старый дом" и некоторые

поэзии Пушкина, пересведчился я чем раз больше, же язык, которым пише

Москва, есть развитый з чистого руского кореня, же украинские писатели з

политических причин нуждаются розлпчною правописию свой язык

безуспешно отлучит от письменного московского, и же Г. А. Петру ІІІЄВИЧ

не мпцулся с правдою, утверждая, же писатели российские пишут языком не

московским, но языком в Малой Руси розвившемся, бо первые, що тем

языком от Нестора писати стати, были Мало Русины". От такі

методолощіш висновки робилися автором внаслідок "случайного"

прочитання кількох віршів Пушкіна і якоїсь анонімної повісті. Це була

виразна .москвофільська ідея: проголошення єдності галицьких русинів з

Московською Руссю і запевнення в їх мовній єдності.

Мовна позиція газети викликала дискусію вже на ранньому етапі її

існування. Молодий лікар (поступово формувалася світська українська

інтелігенція) Антін Кобилянський (1837-1910) віщав у Чернівцях брошуру ,

написану народною українською мовою, але латинськими літерами за

чеським правописом, назвавши її "Slovo па slovo do Redaktora Slova". Вона

з'явилася на початку 1861 року відразу після виходу перших чисел газети Б.

Дідицького. Автор енергійно протесту вав проти поросійщення у країнської

мови він бачив можливість поставити заслін перед наступом

москвофільських тенденцій у вигляді запровадження в український правопис

латинського алфавіту за чеським зразком. Для доведення своєї правоти А.

Кобилянський не лише написав за пропонованими ним правилами свій

публіцистичний текст, але в додатку "Zovniarskiji dumy Fedjkovyca"

розмістив кілька віршів молодого поета, що ще недавно писав по-німепьки.

але під впливом автора брошу ри перейшов до творчості ру синською мовою.

У цін кннжці відбувся літературніш дебют О.-Ю. Федьковича як укра­

їнського поета. Його ім'я стало відразу популярним в Галичині. Б.

Дідицькнй передру кував усі вірші з брошури у своїй газеті і розпочав з

290Історія української журналістики XIX століття

поетом листування, прохаючи нових творів для друку. Невдовзі він

отримав від Федьковпча цілу збірку віршів і почав подавати їх у "Слові".

Так упродовж І86І року тут були опубліковані поезії: "Гуцулка" (№ 46).

" Товариші" і "".Як то співак проклинає" (№ 48) "До батька нашою

Могильннцького" (№ 66). "На могилі мого брата" (№ 76). "Співацька

добраніч" (№ 83). "Співанка" і "Празник у Такові" (№ 84). "Русь" (№ 86).

Федькович став головним поетом "Слова" у перший рік його існування,

немалим чином посприявши зростанню популярності газети.

Для тодішньої української літерату ри Галичини, що розвивалася догп

лише під знаком москвофільства, творчість Федьковпча бу ла цілком новим

явищем не лише за мовою, яка була зорієнтована на усний народний

варіант, але й за змістом. Це була поезія, що не торохтіла порожніми

патріотичними фразами, а розвивала громадянську тематику в конкретних

образах сучасності. Так. зокрема, вірш "Співацька добраніч" мав

підзаголовок "На скін Тараса Шевченка" і являв собою високопоегичннй

некролог на смерть Кобзаря:

Спи ж ти. руський соловію. -

Я за тебе тужу:

А як тутки зазоріє.

Я тебе пробуджу .

Крім того, у свою поезію Федькович вніс реальні картини свого сол­

датського життя, зображені пластично, з відтворенням героїв, наділених"своїм

голосом, виразною мовою, що сповідалися у своїх почуттях і прагненнях.

На початку наступного року Б. Дідицький віщав першу книжку віршів

нововідкритого автора "Поезії Іоснфа Федьковпча" (Львів. 1862). супрово­

дивши її своєю передмовою, у якій висловив високу оцінку його творчості.

Проте згодом співробітництво Федьковпча в "Слові" припинилося. Причи­

ни для того було дві: з одного боку, саме в 1862 році виникла народовська

журналістика і молодий поет починає співробітничати у журналі

"Вечерниці"; з другого боку, поява нового народницького напрямку

вияскравила рутенство москвофітів. які зазнавали відчутного поправіння.

Полемічне заперечення позиції "Слова" було підхоплене товаришем А.

Кобнлянського Костем Горбалем (І836-І903) у майбутньому відомим

педагогом і народовським журналістом. У тих же Чернівцях трохи згодом

він випустив у тому ж році ще одну брошуру "ноіоі па Ьоіоб сіїіа Наїусупу".

де внслоалена критика галицьких москвофілів за рутенство. орієнтацію на

церковщпну. відсутність свіжого погляду на світські речі.

"В обох тих брошурках, а особливо в тих причинках, що вийшли з-під

пера Горбаля. писав І. Франко в некролозі по діячеві, почувся уперве в

Галичині (після пліснявої дрімоти 50-х років) свобідшгіі народолюбний і. як

на ті часи, радикальний голос. Чути було стук нового духу часу до зачинених

наглухо воріт ганіцько-руського шкаралупниптва. Все тут було нове,

починпючи від нечуваного чеського правопису, гірнюженого до руської

мови, а кінчаючи віршами Федьковпча. що були першим смертним позвономМихайин .Л.

по мертвому, схоластичному галицько-руському віршоробству""

5

.

"Сі дві чернівецькі брошури. резюмував пізніше І. Франко в

синтетичній праці. - були немов першими ластівками нової весни

народовецького руху з чисто народним язиком у письменстві і з

раднкально-фонетичним. чеським правописом для руської мови, а також із

зародками філософічного і соціального радикалізму в відзивах

Кобилянського і Горбаля""

6

.

З самого початку газета не лише публікувала публіцистику й художні

твори, але й вміщуваїа широкий інформаційний матеріал, як своїх допису­

вачів з місць, так і внутрішні австрійські та закордонні новини. Наприклад, у

числі від 18 березня (1861) у рубриці ""Дописи" друкуватися повідомлення з

Перемишля. Коломиї. Бучача. Стрия. Самбора.Ягольниці. У кожному номері

містилися рубрики: "Вести з крайов коронных", "Заграннчіе". "Новинки".

У ряді матеріалів простежувався український вектор в орієнтації

Слова". 29 квітня 1861 року у додатку до газети опублікована стаття

"Вспоминка о Шевченьку". Ця "вспоминка" сповнена помилковими

свідченнями про видатного поета. Чого варте таке твердження: "Школы

кончил Шевченько по часты в Петербургу, по часты в Киеве, где позднейше

за вольноду мство отданый в рекру ты, змарновал найкраснейшій свой век на

Кавказе". Сьогодні кожному школяреві відомо те. чого не знає автор статті:

у Києві Шевченко не вчився і засланий був не на Кавказ.