70) Проти Австрії, відкидання всього позитивного, що набули тут українці

"чи то з ласки правительства. чи завдяки власній праці" (с. 70): трохи далі

І. Франко так сформулював дане гасло москвофілів: "Чим гірше, тим ліпше

- се був девіз тої партії: чим гірше загалові, народові, тим ліпше для нас.

тим ближча російська інтервенція!" (с. 70).

Окрім цих. виділених І. Франком ідей, відзначимо не задля

виправдання москвофільства, а задля пояснення його ще й таке.

Джерелами москвофільства була неструктурованість української нації

в Галичині (про ще вже йшлося), заблокованість її політичної й ку льтурної

діяльності (з цього погляду прикметна доля самого І. Франка),

"простонародність" (за П. Кулішем) української літератури Усе це не

влаштовувало русинську верхівку. Вона прагнула участі в державних

справах і. оскільки можливості й простір для цього в Австрії були

максимально скорочені, зверталася до Російської держави, від якої чекала

моральної й матеріальної підтримки, куди емігру вали з Галичини в пошуку

політичного притулку такі провідні москвофіли, як наприклад. Я

Головацький. І Наумович.

Ця ж русинська верхівка прагнуіа створити панську літературу,

адекватну, якщо й не своєму дійсному станові, то хоча б мріям про своє

соціальне піднесення. При цьому розумілося, що українська література з

програмою "простонародності" задовольнити ці високі вимоги не могла. А

поруч вже існував зразок добре структурованої російської літератури, де

писалися твори з життя простолюду й панства, були розвинуті стилі

літератури, науки, публіцистики. Легше було, замість виробляти в своїй

мові нові явища, йти довгим еволюційним шляхом поступового

нагромадження новаторських елементів, узяти все потрібне в готовому

вигляді, скористатися надбаннями споріднених мови і літератури. Це й

зробили москвофіли.

Найбільш рішучі з них цілковито заперечували не лише свою

приналежність до українського народу, але не визнавані самого факту його

існу вання та існу вання його мови. Якщо дтя офіційної Росії у країнці являли

2ДЯІсторія української журналістики XIX століття

собою фангом, придуманий поляками для примноження своєї сили, то на

цих же позиціях стояла значна частина москвофілів, ратуючи за

добровільну відмову у країнців від своєї національної ідентичності і швидку

асиміляцію з росіянами.

Типологію москвофільства І. Франко виклав у статті "Зміна системи"

(1896). Вона йому бачилася такою:

1) москвофільство хлопське, з характером соціальним: се та наївна

віра, що в Росії хлопові ліпше і що остаточно колись "білий цар" прийде. ю

нас. "зробить порядок" з панами і жидами і запевнить хлопам щасливіші

відносини життя:

2) москвофільство язикове; се та наївна віра одної часті нашої

малоосвіченої інтелігенції, що наша хлопська мова занадто проста, занадто

невироблена дія заспокоєння ку льту рних потреб нації і що, значить, нам

треба прилучитися до "общеру ського" літературного руху, плодити й собі

"обшеруську" літературу :

3) москвофільство політичне, котре знов може бути двояке, а власне:

а) прихильність до москалів як до народу слов'янської о. великого і

баї атообдарованого від природи, прихильністі і любов для його кращих

культурних і духових змагань, для його боротьби за волю полі нічну і

соціаіьну справедливість. - такими москвофілами є ми всі. є всі чесні і

поступові люди в Європі, а особливо в Слов янщпні. -

б) а може бути москвофільство сікофанське

8К

та ні ліонське. служка

нинішньої російської державної машини, москвофільство платне ! гідне

всякої погорди"

189

.

За думкою І. Франка, таке платне, шпигунське москвофільство є в

кожного народу , але лихо в тім, що скрізь іакі люди, будучи здемасковані.

"падуть під тягарем загальної погорди: у нас подібні люди віщають газети,

мають у своїх руках "общества", грають роль політичну"

190

. Це ознака

нашої слабкості, підкреслює І. Франко. низького рівня моральності нашої

спільноти. Не москвофіли зробили нас немічними, а наша неміч робить їх

сильними і впливовими серед нас. таку думку утверджує публіцист .

Так само й москвофільство мовне є ознакою нашої слабкості,

нерозвиненості нашої культури й літерату ри.

Що ж до москвофільства першого типу в політичній рубриці як

прихильності до народу, культури й соціальних змагань, то І. Франко від

імені табору українофілів уже в 1905 році в праці "Ідеї" й

Л

ідеали'

галицької москвофільської молодежі" висловився так: "Ми всі русофі ли.

чуєте, повторюю ще раз: ми всі русофіли. Ми любимо великоруський народ

і бажаємо йому всякого добра, любимо і виучуємо його мову і читаємо в тій

мові певно не менше, а може, й більше від вас. Є між нами, галицькими

188

Тобто, донощицьке.

189

Франко І Я. Зміна системи //Франко І .Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1986. - Т.

46. -Кн. 2.-С. 312-313.

190

Там само. - С. 313.

249Михайлин .Л.

українцями, и такі, що й говорити й писати тою мовою потрафлять не

гірше, коли й не ліпше від вас. І російських письменників, великих світочів

у духовім царстві, ми знаємо й любимо, і не лише тих. яких імена ви раз у

раз масте на устах, а й таких, як Пипін, Веселовськпй. Карссв. Шахматов.

Фортунатов, - чи відомі вам такі імена, молоді панове русофіли? І скажу

вам ще один секрет. Ті і подібні їм великі представники російської науки та

російської культурної праці кореспондують із нами, обмінюються своїми

віщаннями і чують себе ближчими до нас, як до вас. молоді галицькі

русофіли"

1

'" (підкреслення І. Франка. І. М.).

Без наведеної цнтатн не обходилася жодна праця про світогляд І. Фран­

ка в радянському франкознавстві, яке намагалося надати досліджуваному

предметові москвоцентричного забарвлення. Сьогодні слід сказати, що

сталі симпатії до російського народу, який І. Франкові здавався

невільником у власній державі, поєднувалися в концепції віщатного

письменника й журналіста з чітким усвідомленням українського народу як

самодостатньої цінності, позицією національної демократії, однозначної

спрямованості на піднесення культурної й національної самосвідомості

українського народу й підготовки його до боротьби за незалежну державу .

Тільки в контексті цих положень можна зрозуміти, чому викриття

москвофільства вияшіялося центральною темою публіцистики І. Франка

упродовж усього його творчого життя. Він тому й писав так багато про

москвофілів та їх творчість (чи "творчість"?), предмет явно недостойний

його великого аналітичного таланту, аби застерегти вже молоде покоління

галицьких українців від тієї духовної прірви, у яку затягає людську особу

пропонована москвофілами денаціоналізація.

Для І. Франка причина духовної катастрофи москвофілів полягала у

відриві їхньому від народного ґрунту. Мова не є порожньою формою, у яку

можна вливати той чи інший зміст. Мова є способом існування мислення.

Зрозуміло, що вона спрааляє зворотний вшив на думку. Відкидання рідної

мови, за І. Франком, призводить до того, що людина "помалу позбувається

й чисто формальних прикмет душі й сумління, доходить при живому ТІЛІ до

повної моральної гнилизни"

19

'. Москвофільство уявлялося І. Франкові не

просто помилковою й безплідною літературною й політичною течією, але

й справою аморальною, такою, що руйну є людську особистість, яка разом

з мовою втрачає моральне підґрунтя своєї діяльності.

"Рік 1848 застав русинів неприготованих до публічного життя"

193

, -

писав І. Франко в статті "Іван Гушалевич". Раніше не можна було нічого,

усі форми політичної й культу рної діяльності були заборонені, тепер можна

стало все. Аби стачило сил і талантів для здійснення національного

"' Франко І. .Я. "Ідеї" й "ідеали" галицької москвофільської молодежі // Франко

І..Я. Зібр. творів: У 50 т. - К., 1986. - Т. 45. - С. 420.

12

Франко І. Я. Іван Гушалевич // Франко І Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1982. -

Т. 35.-е. 73.

193

Там само.-С. 23.

лепІсторія української журналістики XIX століття

відродження. З цим якраз і виникли проблеми. Лідера не було, не було

скільки-небудь значного таланту, масштабної особистості, здатної очолити

український рух і правіші за орієнтир іншим. У цьому вакуумі лідерство

захоплювали люди малоталановіггі чи просто відверто бездарні, що не

мали скільки-небудь широкого світогляду, глибокої світської освіти,

навичок до самовдосконалення. Вони щиро прагнули до діяльності на

благо українському народові, але в сіпу духовної обмеженості не знали, як

це зробити, налагодили практичну справу. Вони могли бути гарними

виконавцями, а історія виносила їх на верхівку політичної боротьби, звідки

вони зобов'язані були керувати життєвими процесами. "Була велика посуха

на людей. - писав І. Франко, - а обставини вимагали їх багато. Не диво, що,

не знаходячи справді визначних, вироблених людей (їх не мали й інші,

далеко щасливіші народи в Австрії стільки, скільки було треба), хвиля

бурхливого року викидала наверх усякі мірного та ставила їх на

становищах, до яких ніщо не кваліфікувало їх"

19

.

У руках таких дрібних осіб опинилася організація політичного життя

українського народу від 1848 року, а так само і жу рналістика, до розгляду

якої ми й перейдемо.

Незважаючи на те. що москвофільство не мало питомого

національного грунту в Галичині, москвофільська періодична преса,

навпаки, я вдала собою дуже поважне явище і кількісно перевищувала всі

інші складові журналістської системи, зокрема журналістику

народовського й радикального напрямку.

Від 1848 року до кінця XIX століття в різній час і в різних місцях видава­

лося до 40 москвофільських газет і журналів. Лкщо оцінювати галицьку

русинську журналістику тільки за цпм кількісним показником, то можна

прийти до висновку, що москвофільська жу рналістика аж ніяк не є периферій­

ним явищем політичного й культурного життя, а займає в ньому центральне

становище. Причина цього парадоксального явища крилася в тому, що в

умовах існування в Австрії вільного інформаційного ринку перемагали ті

віщання, видавці яких мали стабільну фінансову підтримку. З цього погляду

москвофіли мали незаперечну перевагу, спираючись на фінансування своїх

видавничих програм з кількох джерел. Найголовніші з-поміж них були такі: