192Історія української журналістики XIX століття

зможе запивати заручини в єврейській корчмі і т. д.. бо все те є великою

і аньбою і дія нього, і для дівчини, його майбутньої дружіши. і дія її батьків.

Невірному, помилковому зображенню М. Гоголем українського жіптя П.

Куліш пролліславнв його відтворення в поемі М. Макаровського Наталя, або

Дві долі разом ', де подібна до "Сорочинської о ярмарку " ситуація описана,

на думку історика, точно й віроіідно.

У такій же спосіб розглянуто повість "Манська ніч. або Утоплена". Ба­

чення численних помилок в зображенні українського народу все ж не перешко­

дило ГІ. Кулішеві розуміти М. Гоголя як великого письменника, що жвавою

художньою фантазією компенсував свої прорахунки. "Незнання нравів і

звичаїв у країнських. пише він. неповага до людської особистості

українського простолюду так і разить на кожнім кроці в перших повістях

Гоголя" (№ 11-12. с. 10). "Але в Гоголя безглуздя в зображенні звичаїв і

харатерів українських, провадить він далі, викупаються в крайньому разі

прекрасними описами природи й комічним боком явшц життя, представлених

у нього більш чи менш в карикатурному вигляді" (№ 11 -12. с. 11). У країнським

повістям М. Гоголя протиставлені його гворн з російського жилтя. у яких, за

П. Кулішем, розквітну в на повну силу його талант великого письменника.

Оцінка української творчості М. Гоголя в історії" II. Куліша

викликала негативну реакцію в громадській думці того часу

11

. Активно

включився в полеміку М. Максимович, захищаючи М. Гоголя від ГІ.

Куліша. Але на думку сучасної дослідниці, аргументація П. Куліша

спростована так і не була. "Куліш-критик по-своєму мав рацію: намагання

російських критиків узяти Гоголя під захист, наполягаючи на твердженні

про "верное пзображение Малороссин", видаються непереконливими.

Марними були й намаїання М. Максимовича знайти якісь рідкісні реальні

відповідники тим деталям гоголівських повістей, які були очевидним

відступом від "етнографічної правди" й на які вказував Куліш"132

.

Історнко-лігературна праця II. Куліша навіть у незавершеному вигляді

спрааляла враження вдумливого цікавого дослідження. Але інші, більш

важливі й актуальні задуми відволіклп увагу письменника від її завершення.

У числі 2 1861 року в "Основі" ним була опублікована невелика, але

програмова стаття "Характер і завдання української критики", у якій у

цілковитій відповідності до її назви була сформульована концепція

стосунків української літератури й критики, висловлювалися слушні й

упродовж довгого часу актуальні судження про розвиток нашого

художнього слова.

Якщо завдання критики викривати фальш у мистецтві й

несумлінність літературної роботи, починає свої мірку вання П. Куліш, то

131

Див. про це в кн. Бернштейн М. Д. Журнал "Основа" і український

літературний процес кінця 50-х - 60-х років XIX ст. - К.: Впд-во АН УРС'Р. 1959.

-С. 128 - 130.

|3:

Владнмпрова Валентина. "Етнографічна та історична істини" (два типи

дискурсу Пантелеймона Куліша) //Слово і час. - 1998. - № 11. - С. 60.Михайлин .Л.

виникає питання: чи мусить бути критика вимогливою й розбірливою щодо

літератури юиої. молодої, чи не спричинить це шкоду, чи не знеохозтггь

початківців у літературній справі? Відповідь, яку дав критик на це

запитання, надзвичайно прикметна, накреслюе програму розвитку

української літератури, обґрунтовує саме її існування.

Українська література - не справа гуртка заколотників, що всупереч

історії намагаються утворити щось протиприродне й зруйну вати російську

єдність. Вона витвір народного духу. Українські письменники ніколи не

творити для вузького кола обранців, а для всього народу, бо цього

вимагала мова, якою добре володіє народ, а не відірвані від нього освічені

верстви. А відтак українські твори слід вважати не іграшками, а створінням

ду ху народного. Народ же нічого не створює без практичного, життєвого

смислу. В українській літературі український народ шукає задоволення

своїх моральних потреб.

Після цих міркувань, певен П. Куліш, питання про вимогливість

критики розв'яжу ться самі собою. Критик '"повинен уявляти себе трибуном

народним"1", утримувати в своїй душі моральні потреби свого народу і

керу ватися ними в оцінках літературних творів. Звідси витікала блискуча за

своєю точністю словесна формула: ."Завданням нашої української

літератури повинна бути сувора відповідність її створінь духові народному

і його поважному, життєвому, а не якомусь псевдонародному,

примхливому поглядові на речі. Завданням нашої української критики

повинна бути сувора перевірка літературних створінь естетичним почуттям