1862 Року "Основа" розпочала вести рубрику "Думки південноруса", у якій

надавалося слово різним авторам з питань політичного й культурного

життя українського краю. Розпочала цю рубрику стаття М. Костомарова

"Про викладання південноруською мовою". Цей твір є взірцем

прагматичної, ужиткової журналістики, а його наслідки - хрестоматійним

прикладом дієвості та ефективності журналістських виступів.

Українська народність відроджується, вказував публіцист, свідченням

чого є прикметні успіхи в галузі нашого слова, поява самої "Основи". Усе

це втішає, але відчутно бракує чогось найістотнішого, того, що надало б

плідності й ґрунтовності нашим прагненням. Народ не можна нагодували

повістями й віршиками - йому потрібна споживна страва: знання й освіта.

Без розгортання цих галузей на українській основі усякі спроби

відродження будуть марним дон-кіхотством.Михайлин І.Л.

А відтак необхідний розвиток української освіти. "Нам потрібне

викладання науки нашою рідною мовою, викладання не для тих, - писав

публіцист, - які вже звикли не тільки говорити, але й мислити

загальноруською мовою, але для того народу, дтя якого рідна мова до сих

пір - найзручніша й найлегша форма передавання й вираження думки"

(І862, №5, с. 2).

М. Костомаров був першим, хто заговорив про те. що для

повноцінного українського відродження необхідна українська наукова

книжка, кинув гасло: "Замість повістей, комедій, віршів потрібні наукові

книжки" (с. 2). Вони повинні забезпечити українську освіту. Далі публіцист

накреслив план початкового виховання, що включало, на його думку, дві

груші творів. Оскільки український народ має міцну релігійну свідомість,

то першу групу творів мають скласти "коротка священна й церковна

історія, катехизис, уривки з повчань святих отців церкви, з житій

улюблених народом святих і пояснення богослуження" (с. 3). Другу групу

книжок мають скласти ті, що забезпечать для народу знайомство з

природою: "Потрібно написати дтя народу арифметику, космографію,

географію і легкі для читання твори, які б знайомили його, з

найважливішими сторонами природознавства взагалі" (с. 3).

На закінчення статті М. Костомаров наводив міркування про

нешкідливість пропонованих ним заходів для благоденства Російської

держави. "Народ південноруськігіі своєю повагою до законності й порядку.

- писав М. Костомаров. - своїм постійним усвідомленням необхідності

органічного зв'язку з великоруським заслужив, здається, від влади стільки

довір'я, аби не вважали його мови й саморозвитку шкідливим для цілісності

держави" (с. 5).

М. Костомаров глибоко й прикро помітився в своїх оцінках намірів

російського уряду щодо українського народу та його мови. Саме ця

безневенна стаття, що зайняла в часописі неповних шість сторінок,

спричинилася до появи через рік так званого Ватуєвського циркуляру.

Щоправда, підстави для такого роду кардинальних репресивних заходів, на

думку уряду, були більш ніж достатні.

Своєю статтею "Про викладання південноруською мовою" М.

Костомаров розбудив національно свідомих українців у різних куточках

Росії. Уже в сьомому числі (І862) було опубліковано статтю Степана

Погарського з Варшави "Про народну освіту і про кошти для віщання

підручників українською мовою". Це була п'ята стаття в рубриці "Думки

південноруса". Цей автор запропонував практичний шлях до реалізації

накресленої М. Костомаровим програми. Не чекаймо, поки знайдуться

заможні люди, пройняті ідеєю українського відродження, закликав С.

Погарський. Звернімося за допомогою до всякого свідомого у країнця, до

самого народу. Нехай кожний, хто співчуває ідеї' народної освіти і вболіває

за неї, запропонує своїм друзям і знайомим пожертвувати четвертак,

полтиник, карбованець на віщання книг для українського народу. Коли

набереться 50 крб., їх слід переслати відомим і шанованим у нас людям. А