1. Першим твором, у якому була зібрана історико-політична

інформація та ще й відповідним чином прокоментована, був наш ‘'Літопис

Руський”, що складався з лрьох частин: ‘'Повість минулих літ”, "Київський

літопис” та '‘Галицько-волинський літопис”. Повіствування в ньому

починалося з стародавніх, легендарних часів, а першою фіксованою датою

є 852 рік. Завершується розповідь про нашу землю в літописі 1292 роком.

Багато ознак споріднює "Літопис Руський” з журналістикою. Це.

передусім, тяжіння до періодичних записів, які робилися часто відразу після

подій, а відтак виконували функцію творення історії сучасності, що в

суспільній свідомості нашого часу уже пов'язане з журналістикою. Це і

9Михайлин і.Л.

вміщення в літошіешіх текстах безцінної інформації не лише про події, а й

про різноманітні сторони життя тодішньої України: етнографічні деталі,

політичну боротьбу, війни і битви, епізоди й факти церковного ЖИТІЯ,

народження та смерть князів чи інші події з життя князівських родин тощо.

Наш перший літопис споріднюють з сучасною журнаїістикою не лише

могутній інформаційний струмінь, але й численні публіцистичні фрагменти,

що включені в текст для коментування тих чи інших історичних явищ.

Засудження розбрату між князями, заклики жити у злагоді, діяти у

відповідності з християнським світоглядом і мораллю - ось головні теми

публіцистичних відступів. Позиція українського патріота, котрий своє слово

ставить на службу батьківщині, прагне її піднесення й звеличення - такою

виглядає імперативна спрямованість нашого стародавнього літописця.

2. У той же час, в епоху Київської України-Русі, в духовному житті на­

ших предків виразно виявилася потреба в активному публіцистичному слові.

Вершинними здобутками на цьому терені стали два твори: “Слово про закон

і благодать” митрополита Іларіона, що датується приблизно 1037-1050

роками, та “Повчання” Володимира Мономаха дітям, написане в 1117 році.

У першому творі з патріотичних позицій обґрунтовується думка про

рівноправність українського народу серед інших християнських народів, як

духовний подвиг підноситься прийняття Володимиром Великим

християнської релігії для княжої України, відстоюється культурна велич і

церковна незалежність від Візантії стародавньої української держави.

Другий твір, адресований Володимиром Мономахом, передусім, своїм

дітям, але звернутий у головних ідеях і до широкого читацького загалу,

пропагує провідні християнські чесноти: смирення перед Богом, гуманізм,

вчить доцомагати убогим, наполегливо працювати над здійсненням своїх

гуманістичних планів, любити рідну землю, захищати її від ворога,

поважати людину, працювати для здійснення в житті свого Божого

призначення на землі.

Ці твори, що мають беззаперечне історико-документальне та худож­

ньо-естетичне значення, відкривають історію української публіцистики,

наснажують її високими імперативними завданнями, створюють традицію

розробки патріотичної, загальнолюдської проблематики та високої

майстерності.

3. Як могутнє джерело української журналістики мусить розглядатися

й усна народна творчість. Уже першими збирачами й дослідниками

українського фольклору було помічене його могутнє історичне та

історіософське поле. Зібрати інформацію про видатну1

подію чи людину,

зафіксувати її в слові, відповідним чином прокоментувати її, висловити до

неї своє ставлення - усе це було звичним для кобзаря, являло собою, власне,

функцію кобзарської творчості. Відомий історичний факт: саме кобзарі

швидко реагували в своїх творах і розносили по містах і селах новини про

перемоги Богдана Хмельницького, що в 1648 році дозволило йому зібрати

під свої прапори велике військо, звільнити Україну, утворити Українську

державу і утриму вати її в своєму інформаційному' полі.

10Історія української журналістики XIX століття

У кшізі "Преса та її попередники” П. М. Федченко цілком слушно

відзначав: ‘‘Кобзарі й піснярі виступали не лише як народні поети, народні

історики й філософи, котрі оспівувати й узагальнювали історичний і

соціальний досвід народу, а й як народні інформатори й вісники, як

своєрідні проповідники й агітатори, народні трибуни, що розвивати дух

протесту, допомагали піднімати народ на боротьбу проти соціальної

несправедливості”

1

.

Очевидно є всі підстави говорити про усну переджурналістику, якою

була діяльність кобзарського цеху українських народних співців.

4. У ближчому до нас часі, вже з появою на українських теренах

друкарства, функцію джерела і своєрідної попередниці журналістики

виконала грандіозна полемічна літерату ра, що особливого розмаху набула

від середини XVI століття й особливо після Берестейської унії 1596 року.

Бурхливий розвиток публіцистики у цей час - феноменальне українське

явище, невідоме в інших національних культурах. У памфлетах, посланнях

і трактатах українських письменників Герасима і Мелетія Смотрицьких,

Стефана Зизанія, Острозького Клірика, Христофора Філалета, Петра

Могили, Іоаникія Галятовського та в творах найвидатнішого публіциста

кінця 16-го-початку 17-го століть Івана Вишенського давалася глибока

оцінка релігійним та політичним проблемам того часу, відстоювалася ідея

української самобутності й самодостатності, вироблявся публіцистичний

стиль, освоювалися прийоми полеміки, а в читачів вироблявся смак до

читання подібного роду творів.

Після літописної літератури Київської доби, “Повчання” Володимира

Мономаха, “Слова про закон і благодать” митрополита Іларіона

полемічна література стала наступним історичним щаблем у розвитку

української публіцистики.