128Історія української журналістики XIX століття

("дивлюся плачуть діти. мати"), а відтак іде шукати батькову могилу,

прагнучи в її пошуку розкрити таємницю свого існування й призначення в

світі. Але пошуки марні. Хто доведе сироту й покаже йому батькову

могилу ? Від людей він не сподівається такої ласки, лише аласне горе може

правити йому за дороговказ.

Вірші М. Петренка, хоч і розвивати традиційні дтя нього мотиви неба

н сирітства, а все ж збагачувати його романтичний художній світ,

розкривати в його таланті нові аспекти.

Два у країнські вірші О. Афанасьєва-Чужбинського теж були по своєму

прикметні. Поезія "Шевченкові" була, власне, першою поетичною

присвятою великому поетові і цікава передусім як свідчення рецепції його

творчості освіченим українським громадянством того часу. А.

Чужбинський вбачав у Т. Шевченкові поета козацької України, що

реставрує її колишню ветич:

Мабуть, ти учивсь співати

На руїнах Січі.

Де ще рідна наша мати

Зазирає в вічі (с. 103).

- писав поет. Цікаво, що романтичні Шевченкові твори на побутову

тематику цілком проігноровані автором.

Другий вірш "Пісня" яатяв собою стилізацію під ліричну народну

творчість. Ліричний герой відмоатявся пити з криниці й поїтн з неї коня, бо

боявся бути отруєним:

А з тієї криниченьки

Пив мій ворог лютий (с. 129).

Загалом же запропоновані читачам твори засвідчували в О.

Чу жбинському поета Шевченкової орієнтації, що працював у межах його

стилістики, і як слабший художній талант не міг вирватися з поля впливу

геніального су часника.

По одному віршеві вмістили в "Молодикові" О. Бодянський

("Кирилові Розуму ") та І. Левченко ("Ранок осінній"). Перший відомий в

історії української культури як знаменитий науковець; у 1842 році він став

професором Московського університету. Як поет він відомий збіркою

поетичних творів "Наські українські казки", яку віща»,під псевдонімом -

"Запорожець Ісько Материнка". Вона яаляла собою віршовані перекази

народних казок, виконані в близькому до котляревщіши дусі. Про особу

другого важко сказати щось певне. А втім, опубліковані ними вірші були

невеликі за розміром і підстави для поважної розмови про участь цих

авторів в альманасі не дають.

Завершав другий том розділ записів народних пісень та стаття "Від

видавця", де І. Бецький виклав засади українського правопису. Стаття мала

важливе зичення для орієнтації читача в справі адекватного спрігііняття

опублікованих текстів.

У цілому ж "Малоросійський відділ" справляв враження бурхливого

розвитку українського письменства: кидалися у вічі розширення колаавторів, збагачення тематики творів, вдосконалення поетичної техніки.

Другий том "Молодика"' практично засвідчив подолання в українській

літерату рі бурлескно-гуморнстичної традиції й перемогу в ній романтичної

течії. Тут були опу бліковані твори Т. Шевченка. Г. Квітки. М. Костомарова.

А. Метлннського. Я. ІЦоголева. що увійшли в історію української

літератури. Сам альманах став фактом її насту пного розвитку й збагачення.

Третій том мав виключно науковий характер. Тут теж бу ло надру ковано

чимало класичних надбань. До шіх передусім слід віднести три праці М.

Костомарова. V цій книзі "Молодика" він. власне, дебютував як історик,

якщо не враховувати заборонену цензурою й знищену його магістерську

дисертацію "Про причини і характер унії в Західній Русі" (\.. 1842). У

третьому томі "Молодика" вперше були надруковані два його історичні

нариси: "Перші війни малоросійських козаків з поляками" і "Російсько-

польські вельможі. Стаття перша: князі Острозькі". М. Костомаров

демонстрував у них блискуче знання фактичного матеріалу. яскравість його

літературної обробки, вміння писати зрозу міло й дохідливо, шу кати в історії

людину , особистість, залюднювати історичний простір, тобто всі ті риси, що

в майбутньому складатиму ть окрасу його наукового стилю.

Третя праця М. Костомарова, подана під його літературним

псевдонімом Тєремія Гатка" - ''Огляд творів, написаних малоросійською

мовою"101

, була першою оглядовою критичною статтею про українську

літературу і першим історичним нарисом про неї. Українська мова

розглядалася М. Костомаровим не як наріччя російської мови, що виникло

нещодавно, а як дуже давня мова, рівноправна між іншими слов'янськими.

Тому й література, створювана нею. володіла непромину щою цінністю.

Свою пращо над початковим періодом нашого нового письменства

критик почав з нарису духовного життя епохи. У ньому він виділив

щонайменше два чинники, які привели до появи української літератури.

Перший виникнення ідеї народності в надрах європейського романтизму.

Ця ідея повернула духовне жіггтя Росії від наслідування іноземщини до

усвідомлення вартості своєї самобутності, змінила літературу, наблизила її

до народного життя й ідеату. Другий чинник - завдяки самодержавству й

одновладності в суспільстві ідея народності проникла у найвіддаленіші

куточки країни. Ці два чинники - духовно-естетичний та соціально-

політичний - і спричинили виникнення нової української ліл'ературн. У

цьому виявився перший аспект культурно-історнчного підходу до матеріалу.

Другий полягав у постановці так званого "фольклорного питання".

Українська мова раніше майже не мала писемних пам'яток, зауважує М.

Костомаров, але її багатства таємно у собі ховали скарби народної поезії.

101

Див. про цю статтю М. Костомарова праці: Михайлин І. Л. Етюди про

Костомарова // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - X..

1993. - Т. 1. - С. 51 - 64: Михайлин І. Л. Методологічні пошуки в українській

критиці та історії літератури XIX ст. // Літературознавство: Матеріали III

конгресу Міжнародної асоціації україністів. - К.. 1996. - С. 51 - 60.

іао

Михайлин І.Л.Історія української журналістики XIX століття

Критик старанно перерахував усі видані до того часу фольклорні збірники.

Із зрозумілих причин він не аналізує їх. проте н обійтися без згадки про них

не може. Навіть більше того, часто до аналізу конкретних літературних

явищ введено елементи зіставлення їх з фольклором.

Однак найважливішим є третій аспект - розгляд національного духу

українського письменства, що виявився в аналізі творчості Г. Квітки-

Основ'яненка. Він бачився критикові першорядною постаттю в

українському літературному процесі, огляд його творчості займає третину

обсягу статті. Ні "Ене'иа" І. Котляревського, ні "Приказки" Є. Гребінки, ні

"Пан та Собака" П. Гулака-Артемовського, ні навіть "Кобзар" Т.

Шевченка не наділяються таким епохальним значенням, яке визнається за

художнім доробком Г. Квітки.

"Без у сякого сумніву, так починає VI. Костомаров огляд творчості Г.

Квітки. - честь возведення рідного слова на вищий ступінь розвитку, смію

сказати, честь створення малоросійської літератури належить

письменнику, що приховав себе під вигаданим ім'ям Основ'яненка" (с. 168).

На думку критика, роль Г. Квітки в розвою українського письменства

полягає в тому, що він першим вимовився "приймати українську мову за зна­

ряддя до збудження сміху", а поставив своєю метою "зобразити домашнє

життя маторосійського народу у відомих його проявах" (с. 168). Далі М. Кос­

томаров конкретизує: в основі кожного твору Г. Квітки "лежить ідея глибока,

людяна": зміст української творчості письменника полягає в тому, що це "не

іноземні чужі ідеї', одягнуті в спотворегу форму, не жалюгідна загальність,

думки, усім відомі, виражені образами, усім відомими, але справжнє зобра­

ження свого, рідного, з усім відбитком національного характеру" (с. 169).

М. Костомаров побачив у Г. Квітці письменника глибоко

національного, такого, що зумів свою творчість наповнити "своїм, рідним"

змістом, і цей зміст вбачав у відтворенні українського національного

характеру. На думку критика, це та якість, яка перетворює певну сукупність

творів на національну літературу, що він відзначив у таких словах:

"Література, яка містить у собі такі творіння не може бути мізерною" (с.