6Історія української журналістики XIX століття

його назву на "Монітор універсаль" (загальна пересторога). Від початку

Великої Французької революції газета виходила двічі на тиждень,

поширювалася лише вроздріб і коштувала 1 су.

Журнальний тип видання виник як додаток до газет, які. вміщуючи

оперативну інформацію, не могли друкувати фундаментальні та аналітичні

матеріали. Прабатьком сучасних журналів є французьке періодичне

видання "Журналь де Саван” (журнал науковців). Розвиваючи ідеї Т.

Ренодо. його почав видавати в 1665 р. радник парламенту і вчений Дені де-

Салло. Цей журнал проіснував до 1901 р. Видання висвітлювало

досягнення науки й літератури і довгий час користувалося королівською

монополією на поширення знань у цих галузях. Після цього почали

з'являтися журнали в інших країнах Європи.

Нова епоха в історії журналістики розпочалася з виникненням в Англії

на початку XVIII століття “моральних тижневиків” Річарда Сліла (1672­

1719) й Джозефа Аддісона (1672-1729). У 1709 р. вийшов перший номер

журналу Р.Стіла “Татлер” (Базіка, балакун). Назва журналу відповідала

його сутності й припала довподоби читачам. Знаменитий романіст

Джонатан Свіфт створив спеціальний образ “Ісаака Бікерстафа, есквайра”.

Він і базікав з читачами зі сторінок журналу з незвичайною легкістю

торкаючись найрізноманітніших тем з життя суспільства.

З приходом до журналу талановитого публіциста Дж. Аддісона

змінився тон журналу. Він і далі будувався як невимушена розмова з

читачем, але вже на більш поважні теми. Видавці змінили назву, з 1 березня

1711 р. в заголовку журналу з'явилося слово “Спектейтор” (Спостерігач,

глядач). Співбесідником читача став освічений, ерудований молодий

джельтмен, готовий точно й кваліфіковано розповісти про різні речі,

висловити оцінки тих чи інших подій і діячів.

Дальша трансформація задуму видавців народила журнал “Гардіан”

(Сторож, блюститель), що почав виходити в 1713 р. Його герой споважнів

ще більше, висвітлював політичні теми, втручався в двірські інтриги. І хоч

Річард Стіл став на той час членом парламенту, він не зміг врятувати

журнал від заборони восени того ж року.

Поняття журналу в сучасному розумінні цілком неприйнятне до

листків, що виходили через день, як “Татлер”, або щоденно, як

“Спектейтор”. Читач міг знайти тут літературну, театральну, а часом і

політичну інформацію. Та головне місце в кожному числі належало

есеїстичному нарисові на вільно вибрану побутову, морально-філософську,

естетичну чи іншу тему, яка іноді вичерпувалася в одному аркуші, а іноді

потребувала для висвітлення цілого нарисового циклу.

В історії англійської естетичної думки залишилися глибокі статті про

Шексиіра і Мільтона Дж. .Аддісона, які немалою мірою прислужилися до

створення світової слави цих поетів, а також його есе про народну

творчість, у якому високо оцінювалась естетична вартість духовних

створінь простолюду.

Багато ознак просвітницького реалізму були відкриті й апробовані в

7Михайлин і.Л.

різноманітних матеріалах журналів. Побутописання, створення перших

начерків реалістичних типів, могутній сатиричний і гумористичний пафос

відзначали характер есеїстичннх нарисів авторів часописів. "Спектейтор'.

наприклад, видавався від імені вигаданого клубу, члени якого

представляли різноманітні верстви англійського суспільства того часу. Це

багатий лондонський купець сер Ендрю Фріпорт. провінційний поміщик

сер Роджер де Коверлі. відставний офіцер капітан Сентрі, світський джигун

Уїлл Хоніком та ін. Усі вони виходили на сторінки часопису зі своєю

мовою, звичками, поглядами, примхами й дивацтвами.

Успіх “Татлера" і "Спектейгора” був величезним, що свідчило про

відповідність журналів суспільним потребам часу. "Спейтектор” пізніше

був перекладений французькою, німецькою, голландською, палійською та

іншими мовами. Головний журналістський (і художній) прийом

англійських ' моральних часописів” виявив свою продуктивність. Читачам

подобалось, що з ними розмовляють нарівннх. роз'яснюють у формі

вільної, невимушеної бесіди різноманітні проблеми життя, висміюють

суспільні вади, а отже, в такий спосіб мимохідь формують і громадську

думку, визначають суспільну свідомість. Майже по всіх країнах Європи

з'являються наслідувачі й послідовники Р. Стіла й Дж. Аддісона.

Такі найголовніші етапи пройшла світова журналістика до її

виникнення в Україні. Зрозуміло, що в різних народів залежно від

історичних умов, які об'єктивно складатися для їхнього розвитку,

зародження журнатістики відбувалося в різний час. Та розглянуті вище

передумови повинні були скластися і в Україні, аби дати поштовх для

виникнення і розвитку журналістики на теренах розселення нашого народу.

На момент зародження журналістики в Україні не просто не існувало

української держави, але й сам український народ перебував у стані

культурної спаралізованості й провінційної заблокованості. Уже багато

років на його культурніш розвиток впливав чинник величезної ваги:

роз'єднаність українських земель: адже східна частина України увійшла до

складу Російської імперії, а західна - до Речі Посполитої Польської, а з її

занепадом - до Австрії. Відсутність української державності та

розчленованість українського етносу між австрією та Росією були

величезної ваги історичними чинниками, що вплинули на становлення

журналістики в Україні. Валив цих чинників виявився щонайменше в двох

особливостях періоду становлення української преси:

1) українська журналістика і навіть журналістика в Україні

започатковується значно пізніше, ніж преса народів з глибокими

традиціями державного будівництва, де вона, безумовно, виступає як

частина державотворчої чи й націобудівної діяльності цих народів:

2) преса в Україні зароджується не українською мовою, витісненою на

периферію громадського життя й цілком позбавленої суспільно-політичних та

освітньо-культурних функцій, а державними мовами тих країн, до складу яких

увіходили різні частини України, або міжнародною мовою, уживання.я

л

ої"

було узвичаєне європейською традицією того часу д ія освіченого дворлісгва.історія української журналістики XIX століття

на інформаційне забезпечення якого н спрямовувалася тодішня преса.

На момент зародження української журналістики існували максимально

несприятливі політичні умови життя нашого народу. Рештки української

державності були зліквідовані. У 1775 році знищена вдруге і остаточно

Запорізька Січ. Невдовзі український народ покріпачено. а козачу старшин}

розчинено серед російського дворянства. Україна була адаптована в

адміністративно-територіальну систему Російської та Австрійської імперій,

причому в обох державах навіть без найменших претензій на забезпечення

бодай культурної автономії. Функції державних урядовців перейшли до

представників пануючих націй. Загальнополітична ситуація провокувала

національну еліту на пристосування до нових умов. Кількасотлітня боротьба

за українську національну незалежність виснажила націю, а

внутрішньонаціональні міжусобиці цілковито знекровили її.

За таких політичних обставин не існу вало умов для виникнення українсь­

кої національної журналістики. Тому журналістика в Україні зароджується

іншими мовами, хоча з часом українська місцева стихія й прорвалася назовні

і заявила про себе в наполегливих спробах української творчої інтелігенції не

тільки друкувати окремі твори українською мовою в російській пресі, не

тільки видавати українські книжки, але й мати свою періодику. Щоправда, на

перехід від журналістики в Україні до української журналістики пішло

занадто багато часу. Але це свідчить не стільки про пасивність українців у

справі створення своєї преси, скільки про могутність того опору, на який

наштовхувалися навіть безневинні журналістські ініціативи українських

діячів. Створення журналістики мало б запустити в рух могутні рушійні сили

пробудження національної свідомості й духовно-культурного піднесення

української нації і неминуче полягло б за собою з часом виникнення

національно-вгаво.льного руху та утвердження ідеї незалежної Української

держави. Цього й боялися офіційні Відень та С.-Петербург і робили все, аби

перешкодити зародженню української журналістики.

З другого боку, попри існування несприятливих суспільно-політичних

обставин, українська журналістика все ж виникла як наслідок титанічної

духовної праці не одного покоління діячів. Її зародженню й становленню

сприяли національні традиції збирання, обробки й поширення інформації та

створення актуальних, дієвих публіцистичних творів. Вони й склали

національні джерела української преси. Найважливішими серед них були такі: