12), Е. Кігалнцький "Пам'яті о. С. Лашкевича: До 10-ліллтя від дня

кончини" (1899. M 11). В. Беренштам "З шкільних років О. С. Лашкевича"

(1899. M 11).

"Киевская старина" започаткувала традицію досліджень історії

української журналістики, опублікувавши праці В. Науменка "До історії

газетно-журнальної справи в Київі" (1884. M і). С[офії] Р[усової]Історія української журналістики XIX століття

"Харківська журналістика початку нашого століття" (1892. № 8). Вс.

Срезневського "Український альманах" (1893. № 1). Л[Олександр]

Лазаревського] "Ф. Квітка як співробітник "Современника" (1896. № 3). Г.

Вашкевича "Нездійснений журнал Куліша "Хата" (1898. № 7-8) та деякі

інші. Таким чином, можна твердити, що саме в "Киевской старине" були

закладені основи історіографії історії української журналістики.

Особливе місце серед наукових публікацій посідати дослідження з

історії української літерату ри. Традиційно велика увага приділялася давній

літературі, де як окрема тема був присутній Г. Сковорода, особливо на

святкування сотої річниці його смерті, наприклад, статті Д. Багатія "До

ювілею українського філософа Григорія Савича Сковороди" (1894. № 8).

"Український філософ Григорій Савич Сковорода" (1895. № 2. 6). Активно

співпрацював з "Киевской стариной" І. Франко. Під своїм традиційним

псевдонімом Миром він опублікував тут праці "До історії апокрифічних

сказань" (1891. № 11). "Вирши на воскресіння Христове" (1892. № 4). "До

історії південно-руськнх апокрифічних сказань" (1894. № 12). "Південно-

руська пасхальна драма" (1896. №№ 6, 7-8). Велику працю "Іоанн

Вишенський. його жігггя і твори" подав А. Кримський (1895, №№ 9-10).

Але поруч з дослідженнями давньої літератури посилилося вивчення

нової української літератури. Тут внділіпася тема І. Котляревського.

Статтею В. Гавриша "До питання про пам'ятник Котляревському в

Полтаві" (1897. № 3) журнат розпочав кампанію по вшануванню пам'яті

видатного у країнського діяча художнього слова. До цього часу жодному

українському письменникові не було встаноаіено пам'ятника в Україні.

"Киевская старина" розпочала систематичну підготовку громадської

думки до усвідомлення необхідності вшанувати І. Котляревського. У

статтях І. Стешенка "Котляревський и Осипов у їх взаємовідношенні"

(1898, № 7-8). "Котляревський І. П. у світлі критики" (1898. №№ 7-10). П.

Житецького "Енеїда Котляревського і найдавніший список її" (1899, № 10­

12: 1900. № 1-3) були окреслені в різноманітних аспектах заслуги

українського поета перед своїм народом. Висвітлив журнат і саме свято

відкриття пам'ятника у статтях Н. Дмитрієва "До історії відкриття

пам'ятника Котляревському в Полтаві" (1903. № 10) і С. Сфремова "Свято

української інтелігенції" (1903. № 10). У тому, що пам'ятник було таки

встановлено й урочисто відкрито велика заслуга й журналу "Киевская

старина".

На окрему розмову заслуговує й шевченкіана "Киевской старины".

Гут дру куватися біографічні матеріали, як-от цикл статей М. С'тороженка

під спільною назвою "Нові матеріали до біографії Шевченка" (1893. № 3:

1896. № 3: 1990. № 9). публікація М. К. Чалого з його ж коментарями "З

листування Т. Г. Шевченка з різнігми особами" (1897. №№ 3. 5). Але були

зроблені спроби й інтерпретації творчості Кобзаря, що. наприклад,

зустрічається в статті М. С'умцова "Про мотиви поезії Т. Г. Шевченка"

(1898. № 2). Шевченкознавчі матеріали жу рналу відіграли важливу роль у

вивченні життя і творчості вгщатного поета.

липМихайн .Л.

Факт розвитку української літератури був засвідчений в "Кневской

старіше" появою літературної критики, тобто праць, присвячених

сучасному літературному процесу. її появу започаткувала сенсаційна

стаття С. Єфремова "У пошуках нової краси (замітки читача)" (1902. №№

10-12). Спираючись на засади народницької естетики, критик затавру вав

відомих письменників того часу (О. Кобилянську. Г. Хоткевнча. В.

С'тефаника) декадентами, звину вативши в створенні ущербного типу героя,

копирсанні в людській душі, зображенні її патологічних виявів,

еротичності. До редакції посипалися відгуки обурених читачів, що встали

на захист улюблених авторів. Але В. Науменко не дав розпалитися

пристрастям і не помістив листів Лесі Українки. Г. Хоткевнча та ін.

Тимчасом він і далі надавав місце дтя літературної критики С.

Єфремова, який опублікував тут далі портрети "Поет-громадяннн" (1902.

№ 2) про П. Грабовського, "Співець боротьби і контрастів" (1903. №№ 11­