665Житецького. А також нотна частина вертепної драмі і малюнок вертепної

скриньки. Із творів давньої літератури виокремтювалася "Розмова

Малоросії з Великоросією" (1882. №№ 2. 7) - літературна пам'ятка XVIII

століття, що подавалася з передмовою М. І. Петрова.

Плідною була авторська Праця в журналі й самого редактора Ф.

Лебединцева. який у кожному томі розміщав свої рецензії, статті,

некрологи, примітки до статей інших авторів. Серед шіх найважливіші такі:

"Лист кошового Осипа Гладкова до А. А. Скаїьковского" (1883, № 4).

"Високопреосвященний Дмитрий (Муретов), архієпископ Херсонский:

Некролог" (1883, № 12), "Домашнє виховання початку нашого століття"

(1884, № 2), "Рух народної освіти в Південно-Західному краю" (1884, № 8),

"Болеслав Михайлович Маркевич у ролі сільського педагога" (1884, № 12).

"Костянтин Данилович Думитрашко" (1886, № 5) та багато ін.

Після смерті М. Костомарова Ф. Лебединцев організував у пам'ять про

свого актішного співробітника цілу інформаційну кампанію, помістившії

статті з оцінкою його наукового доробку В. Антоновича "Костомаров М.

І. як історик" (1885, № 5) і В. Науменка "Костомаров М. І. як етнограф"

(1885. № 5), а також перші спогади про нього Аліші Костомарової "Останні

дні життя М. І. Костомарова" (1885, № 4) і П. Куліша "Кілька зустрічей з

М. Костомаровим" (1885, № 6). Ці матеріали були першими науковими й

мемуарними працями, у яких їх автори прагнули до правдивої оцінки

величної постаті в історії українського духовного розвитку XIX століття.

Художня література не виключалася з програми, але її твори мали

відповідати засадам часопису. У перші роки існування журналу тут були

опубліковані: вірш "Gaudeamus igitur" Київської академії" (1882, № 2) -

гімн студентів даного навчального закладу, твори С. Руданського "З

недрукованих віршів" (1883, № 2), повість М. Лєскова "Печерскі антики:

Уривок з юнацьких спогадів" (1883, №№ 2-4). де була створена колоритна

картина Києва періоду дитинства письменника. Найбільшим

белетристичним проектом стала публікація роману І. Нечуя-Левицького

"Старосвітські батюшки і матушки: Повість з побуту українського

духовенства 20-х років XIX ст." (1884, №№ 1, 5. 6. 8, 12; 1885, №№ 1, 8, 9,

11). Дана публікація відзначалася тим. Що авторський текст тут був

перекладений російською мовою, але пряма мова героїв у відповідності до

засад наукового часопису подавалася в оригіналі, тобто українською

мовою. Таким чином, художні твори добиралися для журналу, виходячи не

з їхньої самодостатньої естетичної вартості, а з огляду на їх тематичну

дотичність до історичної тематики. їх було обмаль, вони правішії швидше

за додаткову прикрасу, а не за самостійну структурну одиницю журналу.

Головним здобутком художнього відділу журналу була пу блікація на

його сторінках російськомовної спадщини Т. Шевченка. Розпочалася вона з

надрукування повісті "Княгиня" (1884. № 3). з рукопису ймовірно

надісланого М. Драгомановим. який походить з копії Бр. Залеського. Але

піс.ля смерті М. Костомарова у його архіві були знайдені рукописи інших

повістей Т. Шевченка і лише тоді вони прийшли до читача зі сторінок

Михайн .Л.Історія української журналістики XIX століття

■•Киевской старины": "Варнак" (1886. № 7), "Наймичка" (1886. №№ 8-9),

"Близнюки" (1886. №№ 10-12), "Художник" (1887. №№ 1-3. "Капітанша"

(1887. №№ 4-5). "Прогулянка із задоволенням і не без моралі" (1887. №№ 6­