1 Ірикрашалн вірш анафори "_я.Бачив". Я бачив, як вітер березку зломив''.

Я бачив, як серну підстрелив стрілець". Я бачив: метелик пораненіш

млів". Але усі вони боролися за життя, поки не сховалося за обрій сонце.

Так і кожен з нас живе, осяяний сонцем коханої. Але

Зо мною розсталась дружина моя.

Зостався на світі без сонечка я:

Одначе на себе як смерть не зову.

А з серцем розбитим живу та й живу (с. 69).

Перекладацьке мистецтво В. Александрова було засвідчене ще одним

віршем "Вечірній дзвін'. Це була знаменігга пісня Івана Козлова, який у свою

чергу переклав з англійської однойменний вірш Т. Мура. В. Атександров дав

блискучий український варіант: "Вечірній дзвін, вечірній дзвін... Багато дум

наводе він Про молоді, щасливі дні В коханій рідній стороні" (с. 91).

Можливо, призначення В. Атександрова полягало в тому, щоб стати

майстром українського поетичного перекладу? Але час до того ще не наспів.

Переклади українською мовою були заборонені ще Валуевським циркуляром.

ІЦе один твір з доробку "Складки" став народною піснею. Таке доля

судилася віршеві Цезаря Білиловського "Дайте бо жіггь!" Композиційно

він теж був побудований за пісенними законами: мав рефрен до кожної

строфи, оригінальну строфу з багатими внутрішніми римами. Але головне

- розвиток мотиву кохання, поданий у монолозі пристрасної дівчини.

В чарах кохання, моє дівування,

Хочу я вільно, як пташка прожить:

Вільне обрання і вільне коханій.

Серденьку во.ля. як хоче любить!

Шкода й розмови: святої любови

Силою в серце не можна вложнть...

Поки шовкові чорнітиму ть брови, -

Дайте бо жить мені, дайге бо жить! (с. 131).

До героїні залицяється багато, але її серце лежить тільки до одного,

кохання дужче за родинні почуття, воно байдуже до глуму і людського

поговору, - так розповідаїа героїня про свій душевний стан.

Ці твори у "Складці" стали свідченням величезних можливостей

української поезії. її торжеством і перемогою. Вони компенсували ті

численні посередні вірші, якими були заповнені решта сторінок альманаху.

Серед поетичних творів варто також відзначити вірш В. Саміпленка

"Горе-піїти". Цей автор опублікував у "Складці" не один вірш, аіе саме тут

він віднайшов свій шлях в українській поезії. Це був шлях сатиричного

вірша, що виблискував дотепністю ситу ації та її вербального вираження.

Предметом сатири В. Самійленка були ті ж горе-поети. що заповнювати

бездарними віршами українські альманахи. Герой розповідає про свою

Михайн 1.Л.Історія української журналістики XIX століття

"трагедію"'. Аби усю ніч писати свої "безсмертні" твори, він пішов у

крамницю купити свічку.

І мені ту свічку крамар...

Чи бува що в світі гірше?!..

Загорнув як назнарошне

У мої ж чудовні вірші!!!..

Від зневаги, від досади

Не заснув я цілу нічку.

Боже!! У мою поему

Лойову вгорнули свічку?!?... (є. 221).

Завертався альманах публікацією нот пісні на слова В. С'амійленка

Торе-піїти", яку написав М. Лисенко.

Альманах "Складка" виглядав таким чином як сіре рядно з нашитими

на нього перлами. Зрештою, в кожній національній літературі таких

книжок виходить багато щороку, але вони розчиняються в загальному

потокові книжкової продукції. У нас же через їх малу кількість кожна

книжка на обліку, стає літературним явищем, від якого чекають того, чого

вона за своєю природою не може дати, адже генії (й навіть таланти) не

родяться щодня. _Якщо оцінювати "Складку" за тим. що вона дала, а не

чого не дала, то слід прнйтн до висновку, що дала вона багато.

Перша книжка альманаху вийшла тиражем 1500 примірників і

розійшлася. Натхненний її успіхом В. Александров негайно підготував другий

випуск і відніс 1888 року його в цензуру . Там книжка пролежала до 1893 року

і вийшла в світ незадовго до смерті упорядника. Вона була вдвічі менша за

обсягом, ніж перший випуск і нарахову вала 113 сторінок. Заповнена вона

була переважно віршахш В. Александрова. Ц. Білиловського. Б. Грінченка. В.

С'амійленка. Під рештою творів стояли імена: II. Річнцький, Денезький.

Маруся. М. П...ь, Твердохліб. А. Перейма, М 3. З похіітніших хіатеріаіів

заслуговує на відзначення публікація твору давньої української літератури

"Різдвяна орація. Старосвітська бурсацька вірша". "Пісня про гарбуз" В.

Александрова - "рослинний епос по народній темі'' ("Ходив гарбуз по

городу") і доданий авторохі до твору покажчик "Нохіенклатура рослин", а

також народне оповідання "Про війну і про те. з чого вона буває".

Після смерлі В. Александрова "Складку" взяв під опіку поет Цезар

Білиловськнй (1859-1934). виступивши упоряднпкохі третього тохіу

альманаху, присвятивши його пахі'яті її першого видавця. Тохі вийшов у

Харкові 1896 року обсягом на 271 сторінку . Відкривалася книжка портрегохі

В. Александрова, короткнхш спогадахш про нього та бібліографією творів

поета. Йому ж були присвячені деякі вірші, наприклад якої ось Л. Грнгорова

"На спомин В. С. Александрова" ("Замовк неборака..."). Вячеслава

Александрова "Духіа на могилі (Посвята покійному батькові)".

Друкувалися ноти хіузики М. Лисенка на слова В. Александрова "Моя

.могила". Але творів самого В. Александрова в третьо.му тохіі вже не було -

очевіщно. шу хляда його виявилася порожньою.

Серед авторів зустрічаємо упорядника Ц. Білиловського. Б. Грінченка.

655

Д. Мордовця. І. С'тешенка. М. Вороного, М. Кононенка. Н. М. ІІІамраева.

Г. Гурина. Л. Старнцької. І. Ружного, Лесі Українки.

Видатні поети представлені переважно одним твором. Леся Українка -

прозовою легендою "Щастя", обсягом не неповні три сторінки. Злий дух

шукає дія себе втілення на землі: він знищує природу, морпгь голодом

людей, ате не може досягти своєї мети: і природа, і люди відроджуються. Тоді

зліш дух створив дивну постать і назвав її щастям. Вона зіркою впата з неба

і пастухи пішли її шукати. Йшли вони не один день, ате не могли наздогнати

щастя, воно все маячіло на обрії. Вони падати і вмирати по одному, вони

склали пісню про загублене щастя. Кожен бачив його, воно кожному

яатялося хоч уві сні, хоч на мить. Але ніхто не міг знайти його. З того часу

потьмарилася на землі Божа мрія, а злий дух утішився працею своєю.

Суголосним з цим твором було оповідання Л. Старнцької "Навіщо".

Великий творець усе дав людині: життя, світлий розум, чуле серце, - але не

дав пізнати двох маленьких таємниць: навіщо і куди? Людина б'ється над

розв'язанням цих питань, ате ніколи не опанує ними.

Цими творами в "Складку" приникав модернізм. Не відображення

життя в його життєподібних формах, не пошук джерел соціального хта у

класовій нерівності, а спроби хоча б конспективно відповісти на ці питання

на засадах загальнолюдської моралі, на рівні базових понять людського

буття, - такі риси були властиві цим творам молодих авторок.

А втім на тлі посередньої поезії і оригінатьної, ате предстаатеної

ескізами прози, справжньою знахідкою альманаху була драматургія.

Тут уперше було опубліковано твір М. Кропивннцького "Вій: опера у

п'яти діях". Переробка знаменитого твору М. Гоголя супроводжуватася

осучасненням тексту, перенесенням ситуацій у життя кінця XIX століття.

М. Кропивницький відкрив шлях, по якому пішла сатирична драматургія і

в XX столітті. Переробкою п'єси "Вій" (за М. Гоголем і М.

Кропивницьким) у 1927 році зайнявся Остап Вишня.

Але вершинним твором аїьманаху. який зайняв у ньому біля половини

обсягу, була драма В. Самійленка "Маруся Чураївна". Опрацювавши сюжет,

якому судилося стати "вічним" для української літерату ри, В. Самійленко дав

твір неоромантизму. Могутні герої, що виділялися з юрби, і могутні прист­

расті. які володіли ними, представлялися на тлі історичної доби Визвольної

війни Богдана Хмельницького проти Польщі. На пісенному дарі Марусі

Чурай особливо не наголошуватося. ате вона поставала носієм гуманного

світогляду, несумісного з часами війни. Ніби закоханий у неї Гриць, насправді

сприймав зовнішню красу Марусі. Але аж ніяк у силу своєї традиційності не

міг оцінити її м'який характер і величну душу. Тому й перекидався до цілком

зрозумілої для нього, жартіаливої Галі, знайшовши в ній адекватну істоту і

щастя. Маруся сприйняла це як зраду. Але отруїти Гриця вона може хіба що

в своїй уяві. На справді ж сприйняття людини як самодостатньої цінності не

дозволило їй заподіяти смерть коханому. Вона здатна вбігти себе, аби не жити

в цьому світі. Конфлікт могутньої особи й суспільства кінчався перемогою

суспільства, але ідеали особи утверджу валися через цю найвищу жертву.

Михайлин .Л.