3. Ще одна причина полягала у відсутності досвіду редакцій галицьких

видань активно співробітничати з українськими авторами. Прагнення до

цього неодноразово декларувалося, але як лільки-но справа доходила до

реальних справ, вдавалося далеко не все. М. Драгоманов згадував. Що в 1869

році надіслав у "Правду" першу рапсодію Гомерової "Ілліади" в перекладі С.

Руданського. пообіцявшії авторові її публікацію і заохотивши до праці. Ні

відповіді на лист, ні журналу з публікацією він не отримав. Написав ще раз до

редактора - з тими ж наслідками. Потім стало відомо, що рукопис загубився.

"Безспорно. що ця історія пршсро вразила Руданського. - відзначив М.

Драгоманов, - і знеохотила його вести дальше працю і навіть стосунки зі

мною, хоч найменше в усьому винним, і була останньою краплею, котра

переповнила його песимізм"463

. Навіть вже потім, коли після смерті

Руданського в архіві віднайшовся загублений редакторами "Правди"

Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867 - 1977) //Драгоманов М. П.

Літературно-публіцистичні праці. - К.. 1970. - Т. 2. - С. 167 - 168.

463

Там само. - С. 170.

638Історія української журналістики XIX століття

переклад, ного уперто не хотіти друку вати, а коли публікація розпочалася під

тиском звернень українців, то її тоді вона велася з "досадними перервахш". що

у труднювали цілісне спрнїїняття твору. "Цю у пертість і ці перерви не інакше

можна поясшгпі, - коментував М. Драгоманов, як тим. що редакторам

"Правди" були більше до смаку твори їх самих та їх .львівських приятелів

(псевдокласичні і мертві), ніж проста праця Руданського"464

Через ці обставини українських діячів не залишала думка про можливість

і необхідність віщання українських кшіжок у Росії цілком легітимно, адже

белетристичні видання були дозволені її Валуєвським циркуляром і Емським

у казом. Цим пояснюється те. що у країнські альманахи двох останніх деся­

тиліть XIX століття, спеціалізу валися переважно (за деякими винятками) на

предстааленні художньої літерату ри, відсту пивши від засади універсальності,

якої дотримувалися упорядники перших українських альманахів.

Минуло кілька років духовного паралічу після Емського указу, але на

початку 1880-х років, коли в Росії запанувала реакція, пов'язана з

убивством Олександра II Визволителя народовольцями, в Україні сталася

парадоксальна річ: розпочалося пожваалення культурного життя.

Воно було засвідчене трьома видатними явищами:

1) відноаленням альманахової журналістики в 1881 році;

2) заснуванням у 1882 році журналу "Киевская старіша", якому

судилося стати цілою епохою в історії української жу рналістики в Росії: і

3) заснуванням у 1882 році театру корифеїв, якиїї дав початок бурхли­

вому розвитку театральної справи на у країнському національному грунті.

Першою книжкою, що відродила традицію у країнської альманахової

журналістики в Росії, перервану від віщання альманаху "Хата" (1860). стала

книжка під назвою "Луна". Історію виникнення альманаху "Луна" О. І.

Деїї описав так: "Поява їїого була певною мірою випадкова. О. Кониськиїї

звернувся до цензурі! за дозволом видавати щоденну газету "Луна" з

щотижневим літературним додатком. _Як зразок такого додатку О.

Кониськиїї подав матеріал, для котрого, за свідченням М. Старицького,

"нарочито зібрав саме наїїсмирніше. щоб запобігти урядової нагінки".

Коли ж цензура дозволила саме цеїї "мирний" додаток і то з деякими

скороченнями, а на газету взагалі дозволу не дата. О. Кониськиїї хотів

відмовитися від цього задуму , та київській! видавець Ільницький випросив

у нього матеріал, і так з'явився альманах "Луна"465

.

Книжка альманаху вийшла в світ наприкінці 1881 року у Києві. Її

видавцем значився видавець і книготорговець Лука Васильович Ільниць-

киїї. "Луна" являла собою невеличку книжечку обсягом 120 сторінок. Сам

процес її підготовки не обіцяв книжку високої ідейно-художньої якості.

Відкривався томик віршем Т. Шевченка "Хустина". Написаний 1848

року на засланні, він був уперше надрукованій! в журналі "Народное

464

Там само.

465

Деїї О. І. З історії української журналістики XIX ст. (Східно-українські

альманахи 80-х років) // Радянське літературознавство. - 1970. - №8.-С. 18 - 19.

639Михайлин .Л

чтение", передрукований в альманасі "Хата" і увійшов до "Кобзаря" у

виданні Д. Е. Кожанчнкова 1867 року. Відбивши тугу Т. Шевченка за

Україною, вірш відображав традиційний народнопоетичний сюжет: на

заваді коханню стас військовий похід, з якого козак повертається у труні. Дія

твору відносилася до невизначеного історичного минулого. Програмових

Щевченковнх ідей цей вірш не містив. Очевидної потреби вміщу вати цей

відомий гвір в альманасі не було, aie О. Кониському здаваюся необхідним

відкрити нову українську книжку твором Т. Шевченка. Можтішо. він і

підшукував цілком нейтральніш вірш, який би став перед цензурою

візитівкою альманаху й засвідчив благонаміреність його видавця.

Сам О. Кониськнй опублікував тут під різними псевдонімами (О. К.,

Перебендя, Ф. Верннволя) свої вірші. Не завади це були першодрукп:

наприклад вірш "Думка" ("На скелі високій сиджу одинокий") вперше

друкувався в журналі "Правда" (1877. № 22). І за змістом і за формою це

були убогі твори. Вірш "Думка" поет вважав програмовим для себе. Він був

написаний у С.-Петербурзі під час заслання О. Кониського. Ідея вірша

полягала у співставленні двох почултів кохання до дружини і любові до

України. Дружина померла ("зайшло моє сонце"), поет готовий укоротити

собі віку ("кинувся б на хвилі, нехай би втопити"), ате в його серці паїає ще

інша любов до України. Поет обіцяє принести їй свої дари в таких рядках:

І принесу в дари коханому краю.

Не злато, не гроші пісню голосну;

Ту пісню старую про волю новую.

Про рівність, братерство - та тоді і вмру... (с. 58).

І метрика даного вірша і римування засвідчу ють дилетантський рівень

поезії О. Кониського. наявність у нього бажання бути поетом і відсутність

татанту для цього.

У вірші "Скорбна пісня" ("Листя пожовкле опато") висловлена

банальна думка про минущість молодості: як у "Журбі" Л. Глібова

розвивалася метафора: природа і людське життя.

Осінь панує надворі.

Прийде небавом зима...

Вбогий, голодний і хворий.

Певно, замерзну і я (с. 9).

Ця нудна осіння картина будить спогади про літо й весну:

Сонечка шкода ясного.

Жаль молодої весни!

Віку не маєм друтого.

Вдруге не маєм весни (с. 10).

Усі вірші О. Кониського визначалися подібним примітивним

художнім рівнем. Вважати їх через це здобутком альманаху не можна.

Позитивне значення ngani цього діяча поляїало в проведенні

організаторської роботи. Йому вдалося залучити до участі в альманахові

"Луна" І. Нечуя-Левнцького. який опублікував т\т два свої твори:

оповідання "Приятелі" і нарис "Шевченкова могила".