454Історія української журналістики XIX століття

читати московських класиків? Та ми ж і без того по вуха влізли в

московське письменство, а тих класиків і читаємо, і перечитуємо, і

поважаємо, і вчимося в них і хан простить нам д. Драгоманов цілком не

розуміємо, чого се йому схотілося так палко грати роль православного ла-

маншського лицаря дтя сієї Дульцінеї московської і боротися з страшними

чарівниками, що існують тільки у власній Драгоманова уяві" (с. 133).

-Як не скрутно нам тепер, а мусимо все ж освічу вати своїх дітей по-

українськи. щоб вони не повиростати москатьчатами, "бо якою мовою

говоримо й думаємо, та нам і рідна: яка мова, такі наші й думки будуть:

московська мова - московські й думки у людини будуть" (с. 134).

Наступну драгоманівська теорія, яку спростував Б. Грінченко.

стосувалася шляхів розвитку української літератури "знизу вгору ". Дана

теорія це в нову одежу прибрана костомарівська концепція літератури дтя

хатнього вжитку. Вона говорить українським письменникам: не важтеся

писати у країнською мовою про всесвітні ідеї, чекайте, аж поки не буде

заповнено нижчий поверх літератури дтя народу. Але. на щастя,

українські письменники не сгаш слухати М. Драгоманова, бо ні "Над

Чорним морем" І. Нечуя-Левнцького, ні "На розпутті" Василя Чайченка

то ніяка не література дтя хатнього вжитку , а твори про інтелігенцію і

світові ідеї, якими вона живе.

М. Драгоманов твердить, що не дають нашому письменству

розвиватися три речі: політична неволя в Росії, реакційні думки у галицького

громадянства і неосвіченість серед у країнських письменників у Росії. Але Б.

Грінченко як на головну перешкоду вказує на четверту причину : низьку

національну свідомість серед інтелігенції на Україні російській.

Закінчив свої "Листи" Б. Грінченко кепкуванням над М.

Драгомановим: в одній із статей, написаних у відповідь, він запропону вав

П. Вартовому писати так. як Вільхівський. Б. Грінченко промовчав, що і

одне і друге ім'я належать йому, він тільки зауважив, що кожен читач,

співставивши його, П. Вартового, думки з думками Вільхівського, зараз

побачигь. що в них однакові погляди.

Б. Грінченко скінчив листи без висновкового розділу. Висновком з

"Листів" власне була накреслена ним програма націоналів-народолюбців.

Тут слід розрізнити програму-максимум і програму-мінімум. ГІрограма-

максимум включала в себе вимогу усіх прав для українського народу,

включно з правом політичної самостійності. Програма-мінімум:

домагатися констутуції в Росії і проголошення демократичних свобод,

працювати над піднесенням народного добробуту й зміцненням

економічного становища народу, домагатися української освіти,

розширювати український культу рний простір, шукати хлагоди й підстав

для об'єднання розрізнених одинаків у мщні організації, які б дозволили

виконувати велику гуртову роботу .

Це була поміркована, цілком розважлива програма, але в ній містився

новий національний дискурс: Україна мислнлася як самодостатня цінність,

у країнський культурний простір має бути зайнятий у країнським словом.робота українського діяча російською мовою розглядалася як зрада

національній справі.

М. Драгоманов. якнй багато років почував себе господарем в

українській суспільно-політичній думці, не проминав жодної нагоди

висловитися з приводу у сіх проблем, не пропустив повз увагу появу такого

видатного в українській публіцистиці твору, як "Листи з України

Наддніпрянської'" П. Вартового, тим паче, що в них піддавалися

критичному розглядові його власні, хоч і задавнені, теорії. У властивій дтя

себе манері менторства і нетерпимості він кинувся відповідати П.

Вартовому , не здогаду ючись, що полемізує з Б. Грінченком.

Залишаючись в межах наукового дискурсу. М. Драгоманов,

зорієнтований на зразки публіцистики російського народництва, зривався

іноді до звичайної лайки. Я. видимо, маю недолю чимсь особисто не

подобатись д. Вартовому , писав він. коли бракувало аргу ментів. Може,

ніс мій йому не сподобався, або. може, яка-ну будь "дама, приятная во всех

отношениях", донесла йому, що я вбачаю "несовершенства"' в його

прекрасних очах..Я .мушу довести до відомості д. Вартового, що я його очей

ніколи не бачив і і отовий вірити в їх "совершенства", аби тільки вспокоїтп

його й .примусити говорити про різні спірні хііж нахін громадські й

літературні справи, як сі ід поважніш людям, а не як гоголівські герої" (с.

І78). В іншому місці М. Драгоманов. захищаючи українофілів, відзначав:

іе. щоб вони не визнавали українську літературу для простого народу,

навіть нема що говорити, і додавав: "Може, й справді д. Вартовий бачив

де такого ду рака, так дуракам закон не писаний!" (с. І89).

Незважаючи на такі позанаукові аргументи. Б. Грінченко не дав

утягнути себе в стилістику базарної лайки, вій зважував на аргументи

опонента, включав їх у систему своїх ідеологічних побудов. Так. під

виливом М. Драгохіанова в теорії Б. Грінченка з'явилася економічна тема,

вимога піднесення добробуту народу. Унаслідок спокійного тону Б.

Грінченка і М. Драї охіанов відхювився від лайки, дискусія набула

конструктивного наслідку. "З нами сл алося таке. - з подивом писав сахі М.

Драгоманов. що рідко буває зі спорщиками, тобто що хш. власне,

прийшли до одного по крайній хіірі в головних точках спору, хоч говоримо

не одними словами" (с. 256).

Щоб зрозуміти, у яких "головних точках спору" опоненти прийшли до

згоди, необхідно розглянути всю систему поглядів М. Драгохіанова. Сюжет

ного "Листів" визначався діалогом з Б. Грінченком; він вихоплював з його

тексту гі місця, які збуджували його власну думку, і пропонував своє

роз'яснення даної геми. Гак були написані перші п'ять листів. Під ними

стоїть дата: "ЗО хіарця І893. Софія". Оскільки публікація "Листів" Б.

Грінченка тривала, М. Драгохіанов. улітку І893 року перебуваючи в

Парижі, створив гри "Додаткові листи". Під нихін стояла дата "Париж. ЗО

августа 1893". Нарешті, останні листи Б. Грінченка викликали появу

додатку "З поводу XVI. XVII і XVIII листів д. Вартового (з "Буковини")",

які були завершені в Парижі 29 вересня І893 року. Підсумкова приписка

Mиxайи .Л.

а наІсторія української журналістики XIX століття

зроблена в Софії 26 грудня 1893 року. Цю дату й слід вважати завершенням

дискусії М. Драгоманова з Б. Грінченком.

М. Драгоманова зачепію національний максималізм Б. Грінченка.

його вимога перенести цілком наукову й літературну українську діяльність

на український грунт і він знову (вже вкотре!) піднявся на захист російської

культури, а разом з нею і російської держави.

Український лібералізм, нагадав М. Драгоманов. народився в

російська твораx українських діячів. "Свідомий лібералізм, як і свідомий

демократизм зародився на Україні вже після смерті наших історичних

автономних інституцій і далеко більше на абстрактно-європейському, ніж

на історично-національному ґрунті і. що інтересно, хоч і гірко те признати,

появився перше зовсім не на нашій етнографічний мові" (с. 153). Це були

такі твори, як "Ода на рабство" Василя Капніста, "История русов" псевдо-

ониського. Могутньою темою українська свобода прозучала в "Думах" К.

Рилєєва, які М. Драгоманов розумів як "проповідь новоєвропейського

лібералізму в формі українських традицій" (с. 160).

Захопившись, М. Драгоманов зачислив до оспівувачів української

свободи й О. Пушкіна з його "Полтавою". Справді там в уста Мазепи

вкладена програма української самостійності:

Но независимой державой

Украйне быть давно пора -