2 Лютого 1870 року. Її редактором став учитель гімназії і. Глібовицький.

Газета не була офіційних! органохі "Руської бесіди", але перебувала під

пильної її опікою. Тут друкувалися проза та поезія С. Воробкевнча. статті з

етнографії та історії Буковини, публіцистика хіісцевих авторів. Але.

зорієнтована на хюсквофільські зразки, газета видавалася жахливим

"язичієм", незрозумілихі для публіки. Вона не змогла розбудити місцеву

інтелігенцію, яка мала на той час ще досить низький рівень національної

свідомості. Проіснувавши чотири місяці, на 16-охіу числі "Буковинська

зоря" припинила своє існування.

Не зберіглося жодного числа, але залилишися повідохілення в

історичних джерелах про існування рукописної газети "Зазуля". яку

видавало хюлодіжне товариство "Братній союз". Кілька номерів у 1876

році внтрнхіала сатирична газета "Лопата". Короткочасних! виявилося

442Історія української журналістики XIX століття

життя її економічного часопису "Сельский господар" (І878-І879).

Найбільш тривалим інформаційним проектом буковинських москвофілів

булв літературно-науковий двотижневик "Родимый листокь" (І879-І882).

видавцехі і редактором якого був о. М. Огоновськнй. Він вів свою га-зету

гак. що поруч з творами москвофілів друкував твори народовців,

дотримуючись і в парвоппсі елементів кулішівки. Він залучив до

співробітництва _Я. Головацького. М. Устняновича. І. Онншкевича. І.

Воробкевнча. В. Залозецького, Г. Купчанко, О. Поповича та ін. Строкатий

склад авторів різної орієнтації відбив кризу москвофільської преси в

Чернівцях. Процес Ольги Грабар у Львові 1882 року, що призвів до

остаточної компрометації москвофілів, позначився й на Буковині.

"Родимый листокь ' довелося закрити через різкий відплив передплатників,

а до керівних органів українських організацій прийшли народовці.

Вони розуміти потребу в часописі, який би видавався народною

хювою. орієнтувався на потреби народу, пробуджував його національну

свідохіість. 12 вересня 1884 року на засіданні товариства "Руська бесіда",

куди були запрошені представники інших українських товариств і особисто

Ю. Федькович. якохіу запропонували посаду редактора, було прийнято

рішення про створення "часописі політичної і наукової для народа" -

"Буковина". і січня 1885 року у Чернівцях вийшло перше число газети.

Від початку видання до 1892 року газета виходила двічі на місяць, з

1892 як тижневик, з квітня 1995 чотири рази на тиждень (у вівторок,

четвер, суботу й неділю), а з початком 1896 року стала щоденною газетою.

Щоправда такою вона пробула три роки (1896-1898). далі виходила тричі

на тиждень. Видання було розпочате етимологічним правописохі. але в

1888 році за прикладохі "Діла" перейшло на кулішівку.

Видання часопису тривало до І9І8 року, але мало перерви, газела

зхіінювала назви. І9І0 року президія Української посту пової партії, яка тоді

хіала вплив на видання газети, вирішила гихічасово припинили вихід

"Буковини". І9ІІ року газета не виходила. З січня І9І2 до січня І9І5 року

вона видавалася під назвою "Нова Буковина": далі газета відновила

попередню назву. З 28 червня І9І6 року після окупації Чернівців російськими

військами, видання газел и перенесене до Відня, але після відступу російських

військ 15 травня І9І8 року газета повернулася в рідне місто. Та не надовго.

11 листопада І9І8 року внаслідок розвалу Австро-Угорщини після першої

світової війни Буковина була окупована Румунією. 10 грудня І9І8 року

вийшло останнє число газети, у якохіу повідохілялося. що "Друкарня

замкнена румунськими військахш. часопис не хюгла виходиш".

Заснована як видання товариства "Руська бесіда" Буковина через

деякий час стала часописохі буковинських народовців, а потіхі - і

У країнської національно-дехюкратичної партії і виходила під опікою

"Руської ради" в Чернівцях. У віденський період газету видавав "Союз

українських послів на Буковині".

Високий професійний рівень газети визначило коло її------------------- '

авторів. До їх числа вхолилм и-"------------------------Михайлин І.Л.

роки (1885-1886) "Буковину" редагував Ю. Федьковпч: далі Павло Кирчів

(1887-1888. № 21): Сильвестр Даііікевич (1888. № 22-24 - 1892. № 41):

Михайло Токарик (1892. № 42 - 1893. № 17): Василь Дутчак (1893. № 18 -

1895. № 12): Осип Маковен (1895. № 13 - 1897): Іван Хромовський (1898.

№№ 1-4); Іван Созанськшї (1898. № 5 - 1901).

Проте не завжди ті особи, що підписували газету до друку, насправді

виступали фактичними редакторахш її. Так. у багатьох джерелах

зустрічається повідохілення про те. що в газеті "фактичну редакцію перші

шість років здійснював О. Попович"

292

. Омелян ГІопович (1856-1930)

видатний буковинський грохіадсько-иолітичний діяч, педагог і публіцист.

Він був довголітнім головою товариства "Руська бесіда" (з 1878): у пізніші

часи зайхіав впливові посади повітового інспектора народних шкіл у Сереті

й Кіцхіані, обирався послохі (депутатохі) до буковинського сейму, був

членом буковинського Крайового Віщо у і Крайовпї шкільної ради.

З листопада 1897 до травня 1899 редакцію "Буковини" очолював Л.

Турбацькнй293

. Лев Турбацький (1876-1900). незважаючи на ранню смерть

внаетідок хвороби, висунувся в число помітних літературних критиків,

журналістів і перекладачів кінця XIX століття. Потрапивши в шостому

класі гімназії під вплив соціал-дехюкратичної прапагавдн. став помітним

учасннко.м радикального руху.

Як "співредактор газети "Буковина", яку значною хіірою заповнював

своїми статтями"

294

згадується й Степан Схіаль-Стоцький. діяльність якого

вже була охарактеризована.

З відповідальних редакторів найбільший вплив на віщання газети хіали

Ю. Федькович. С. Дашкевич і О. Маковей. Перший і третій - це видатні

українські письменники, що не потребують додаткового предстаалення.

Сильвесгр Дашкевич (р. н. невід. - 1894) - відомігіі публіцист і журналіст

свого часу; навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету:

у 1891 році віщав ніхіецькою хювою працю "Становище іреко-православних

українців у Буковині", де протестував проти румунізації українського

населення краю, вимагав поділу Буковини на українську і румунську

частини. Його вплив на редагу вання "Буковини" тривав до 1894 року .

Участь у віщанні газети видатних діячів краю свідчить про те. що

"Бу ковина" й справді була улюбленим дитям бу ковинських українців; над

створенняхі газети працював редакційний комітет, у яко.му зібратося

значне коло провідних письменників, публіцистів, політичних діячів.

292

Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини доби національно-

культурного поступу (1885 - 1900 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного

центру періодики / За ред. М. М. Романюка. - Львів. 1998. - Внп. У. - С. 116: див.

також: Енциклопедія українознавства: Словникова частина. - С. 2266.

293

Баб'як П. Турбацький Лев // Українська журналістика в іменах / За ред. М. М.

Романюка. - Львів, 1997. - Внп. IV. - С. 247.

294

Павлюк І. Смаль-Стоцькнй Степан // Українська журналістика в іменах / За

ред. М. М. Романюка. - Львів. 1998. - Вип. V. - С. 299.

ЛАЛ.Історія української журналістики XIX століття

вкладаючи в неї свій талант і прагну чи зробити її інформаційним органом

всеу країнського значення.

Реальних авторів інформаційних та суспільно-політичних матеріалів,

що друку ватися в газеті, встановити важко, бо задля у никнення цензу рних

переслідувань вони друкувалися анонімно або під криптонімами. У

першому числі (1885) "Буковини" у редакційній статті із села"

відзначаюся: "Газета "Буковина" мас поставити нарід Буковини на рівний

ступінь ду хового й морального розвою з іншими народами австрійської

монархії. "Буковина" буде, проте, на першім місці обговорювати справи,

стоячі в тісній зв'язі з відношеннями нашого народу і його рідного краю.

"Бу ковина" буде подавати вістку про ду хове жігггя галицьких, угорських і

на У країні жіночих братів наших, належачих до одної і тої самої великої

родини - вірних синів одної рідної неньки нашої матері-Руси".

У вигляді узагальнення програму "Буковини" можна представити в

таких пунктах: 1) боротися за політичні й національні права українського

народу , за у твердження його рівноправності між іншими народами Австро-

Угорщини: 2) всіляко сприяти виробленню національної самосвідомості

буковинських українців: 3) виховувати в них почуття єдності з усім

українським народом: 4) підтримувати в грохіадан почуття вірності

Австрійській державі й форхіі її правління: 5) домагатися від уряду

розширення української освіти, видавничої справи: 6) активно сприяти

розвиткові у країнської літератури її науки в Буковині і в цілому в Україні.

Газета відмежовувалася від радикалізму в політичних питаннях,

більше того деклару вала вірнопігданство. "Велику політику хні не втягу єхі

тепер в нашу програму, зазначалося в першохіу числі 1885 року, але

будемо стоял и все при прапорі Австро-Слов'ян. будемо йтп з ними спільно

ру ка в ру ку".

Показово розглянути у контексті цієї заяви позицію газети в 1890-х

роках, коли політичне життя Західної України ускладнилося появою

иортій. У цей час "Бу ковина" стало залишається на позиціях народовців як

організації, що виражала інтереси у країнського народу в цілому . Газета

рішуче виступала проти хюсквофільства та його діячів у статтях

"Наумович. Яків Головацький". "Баламути народу", "Кацапське

баламутство". Але поруч з цихі часопис не підтримував радикалів як

партію, яка. хоч і деклару вала визнання національного питання, але на ділі

будувала свою політику в хіежах косхюполітпчного дискурсу. "Тільки

партія народовців. писалося в статті "Програхіа народовців, а

дотеперішні хиби в її переведенні" (1892. № 5). стоїть дотепер са.ма одна

на чисто народніхі грунті, тільки партія народовців цінить високу вагу

національного принципу для розвою і зхііцнення сили ру ського народа".

Впдавиі багато працювали над виробленнях! найбільш прийня тої для

читачів структури часопису й форхш подачі матеріалів. Кожне чиєю

відкриваюся на першій сторінці редакційно або проблемною статтею

суспільно-політичної, культурно-освітньої або господарської тематики,

авторами яких, крім відповідальних редакторів висту пали хііепеві діячі: С.Винницький. В. Михальськшї. проф. Е. Пігуляк. І. Тнмінськнй. О. ГІопович.

С". Смаль-Стоцький. Далі друкувалися інформаційні матеріали під

рубрикою "Політичні замітки". У " підвалі" вмішувалися фейлетони, твори

художньої літерату ри, нау кові статті з історії, суспільно-ку льту рного життя.

Вони чергу валися з рубрикою "Для науки і забави", де дру кувалися етатгі з

питань освіти, виховання, як-ог. "Дорога до щастя проходить через школу"

(1887. № 1). Є Ярошинська "Як мас школа призвичаювати ;отей до правди"

(1897). К. Антонович "Як вибирати поста до ради державної" (1891. № 3).

Друга і третя сторінки відводилися під окремі статті і рубрики Рада

державна". "Буковинські товариства руські", "Новинки". Тут друкуватися

інформаційні замітки про суспільно-політичне і національно-культурне

жіггтя у країнських земель та світові події. Тут же розпочиналася ру брика

"Телеграми "Буковини", що надходили переважно з Відня і Львова.

Продовження телеграм виносилося на четверту сторінку, де також

розміщалися матеріали під рубрикою "Що нового в світі" та оголошення.

З самого початку свого існування "Буковина" працювала над

піднесенням національної свідомості українського народу, присвячуючи

великі матеріали громадсько-політичній тематиці, виясненню історичних

прав у країнського народу , навчаючи своїх читачів політичній активності.

Про це статті Якого роду українці?" (1885. № 2). "Де наші заступники?"

(1887. № 3). К. Трильовського "Добрі ради для читатель і читальників"

(1888. № 2). "Руський нарід - руска мова" (1888. № 22-24). "Правдивий

патріотизм а русини" (1890. № 7). "По соймі" (1890. № 24).

У' центрі уваги газети перебувала освіта як головна ланка в справі

піднесення національної свідомості. Боротьба за українську школу в

Буковині відображена в таких статтях: "Які у чителі, такі школи, які школи,

така молодь, яка молодь, таке майбутнє" (1885. № 4). "Бюджет і українські

русини" (1885. № 5). "Єдиний вихід" (1891. № 24). "20 років крутиться ця

справа" (1891. № 25).

Газета щиро прагнула допомагти селянам вести господарство,

вміщуючи корисні поради під загальною назвою "Народна господарка", а

також огляди становища українського селянства під заголовком "Наші

дрібні господарства і їх доля". Під цим кутом зору особливою грунтовністю

відзначалася праця знаменитого публіциста й письменника, майбутнього

лідера Української національно-демократичної партії Вячеслава

Будзиновського (1868-1835) "Результат жнив у Східній Галичині і на

Буковині в році 1895" (1896. №№'215, 217. 220, 221. 223). Корисними для

читачів були поради газети створювати каси позичкові, споживчі та інші

спілки, як у статті "Гуцульська спілка промислова" (1888. № 14).

Авторитет газети зростав, з'явилася змога збільшити її періодичність.

З 1892 року в "Буковини" з'явитися українські кореспонденти. До газети

дописували Олександр Коннськин. Борис Грінченко. Михайло

Коцюбинський. Агатенгел Кримський та інші.

За приклад інформаційної участі українців у віщанні "Буковини" може

правити стаття М. Коцюбинського "Вироби селянок з Подітля на виставні

44«

Михай.іии І.Л.Історія української журналістики XIX століття

в Чікаго" (1892. № 48. 27 листопада). Починається стаття з інформаційного

повідомлення "') певних джерел дізнався я. що пані Декар'єр мас

експонувати на всесвітній виставці в Чікаго г агітування сріблом та золотом

селянок Ямпільського повіту Подільської губернії". Автор далі викладав

технологію вишивання, хіатеріалн. які використовуються при цьохіу.

називав ціни на товари, оздоблені такою вишивкою. У' кінні статті він

робив висновки про те. що чу дове народне хшстецтво українців занедбане,

про нього не знаг світ і ніхто з українців не доклав рук до його пропаганди

перед Громадськістю. " Бідніш, неосвіченнй український селянин, писав

М. Коцюбинський, не може дати собі радії, а байдужна інтелігенція не

поспішається подати руки "меншому братові", бо їй не стає почину, вона

чекає, поки "німець" покаже стежку. а то й просто не доміркується до того,

що давно вже пора звернути увагу на народний нрохіпсел та всякими

заходами підняти його". На доказ активності "німців" автор повідохі.іяв.

що у Франції створена акціонерна спілка для скуповування українських

плахт. Стаття М. Коцюбинського підносила авторитет українського

народного хіистецтва і одночасно будила українську інтелігенцію до

активності, до праці на користь свого народу.

Історичне значення "Буковини" полягало в тохіу. що на сторінках цієї

газепі відбу лася знаменита диску сія Б. Грінченка і М. Драїоманова 1892­