437Михайин 1.Л.

завдань мистецтва. "В часах спеціалізації на всіх полях людської діяльності.

писав він. - що робить з чоловіка дуже часто машину для одної функції,

завдачею шту ки с ту машину, того в'язня спеціального заняття хоч на часок

зробити чоловікохі. що жив би трохи повнішихі жіптяхі" (№ 7, с. 137).

Мистецтво раніше служило хюнархії. шляхті, теократії, утверджуючи їх

значення, силу і владу. Тепер воно має служити демократії. показувати

народові образи його власного життя, але побільшені, у благороджені.

Мистецтво повинне підносити народ у його власних очах. Цього не захотів

зрозуміти реалізхі. і тохіу народ не прийняв його. "Прості фотографії гидкої

і скучної дійсності подобались лиш дуже нерерафінованихі читачахі по

психологічному закону контрасту : враження, цілкохі відхіінне від звичайно

одержуваних вражінь. подобаються. Багачахі подобаються образи нужди:

бідні не люблять їх" (с. 137). Майбутнє за мистецтвом нереалістичним, що

поставить собі завданням підносиш, зміцнювати, ублагороднювати людину.

Поезія зів'ялого листя - поезія песимізму . Чи здібна вона виконати

нове хшстецьке завдання? - запитував критик. Можливо, але хіба що тихі,

що прищеплення песимізму оздоровлює людину, як рятує від заразної

хвороби прищеплення віспи.

Підхід В. Щурата до видатної книжки І. Франка був вимогливим і

суворим, він розухіів, що хіає справу з поетичніш генієхі, але не

погоджувався з напряхікохі. головною тенденцією його творчості, і

відверто висловив це в розгорнутій аналітичній рецензії.

Таким чином, хюжна твердити, що в останній рік свого існування

"Зоря" не здала своїх позицій. О. Борковський не міняв курсу Василя

Лукича, завдяки чохіу він зберіг авторський колектив, професіоналізхі у

веденні журналу. Однак часопис доживав останні дні. Ініціатором

трансфорхіації виступив Михайло Грушевський (1866-1934), який

відігравав усе більшу роль в НТШ. На його пропозицію віщіл (правління)

товариства вирішив "перетворіпи старий "часопис для руських родин" -

"Зорю" на літературно-науковий журнал, названий "Літературно-

науковим вісником"

291

.

У ч. 21 (1897) на останній сторінці журналу з'явилося "Оповіщення".

"Скорий культурний поступ нашого народу в останніх часах і зв'язаний з

ніш зріст його духових потреб хііж іншим давно давав себе відчувати і в

сфері літератури і белетристики, - говорилося тут від імені видавця. -

Заснована тохіу вісімнадцять років літературно-наукова часопнсь "Зоря",

віддавши важні прислуги нашому культу рному житло, перестає вже своєю

програмою задовольняти сі потреби. З огляду на се Нау кове Товариство ім.

Т. Шевченка, котре попри свої наукові задачі зістається одинокою

інстілуцією, що хіає [за браком іншої] опікуватись українсько-руською

літературою, постановило з початком 1898 р. зрефорхіувалі "Зорю", себто

розшнрілн її програхіу і обсяг, бажаючи в столітню річницю нової

291

Грушевський Михайло. Апостолові праці // Спогади про Івана Франка. -

Львів". 1997. -С. 203.

аооІсторія української журналістики XIX століття

української літератури, що є заразом і двадцятип'ятилітньою річницею

Товариства, а до того зв'язана з стількома історичними спогадами, віддати

сю прислугу національному культурному життю" (№21. с. 420).

Далі оголошувалося, що зреформована "Зоря" називатиметься

"Літературно-науковіш вісник", випускатиме її редакційний комітет, до

складу якого входять: О. Борковськнй. М. Грушевський. О. Маковей та І.

Франко. Обсяг кожної книжки, що виходитиме першого числа кожного

місяця буде дорівнювати 12 друкованих аркушам. Так завершилася історія

журналу "Зоря". "Літературно-науковий вісник" (ЛНВ) належить уже до

насту пного періоду історії у країнської журналістики.

Значення журналу "Зоря":

1) започаткований як приватне підприємство, журнал був куплений

НТШ і став ного головним органом: надалі НТИІ не залишало видавничої

діяльності, весь час віщаючи періодичний орган:

2) видатними журналістами, що забезпечили піднесення журналу до

рівня виданих досягнень української преси, були Іван Франко та Василь

Лукпч. які змогли закласти в його діяльність високі ідеали українського

визволення, всеукраїнської єдності, високого професіоналізму:

3) успіх журналу пов'язаний із залученням до числа його авторів

провідних письменників підросійської України (Олени Пчілки. О.

Коннського, М. Старицького, І. Нечуя-Левичцького, М. Коцюбинського.

Б. Грінченка та ін), які силою свого таланту підтримали високий рівень

художньої літератури, пу бліцистики й літературної критики і ньому:

4) у журналі співпрацювали галичани й українці, об'єднавшись для

спільного творення якісного у країнського літературно-наукового журналу,

ця співпраця була корисною й повчальною, плідною для розвитку й

піднесення у країнської культури:

5) це був перший ілюстрований народовський часопис, що мав високу

поліграфічну культуру, видавався фонетикою, сприяв виробленню

української літературної мови в усіх стилях: художньому, публіцистичному,

літературно-критичному, науковому :

6) журнал еволюціонував в бік покращання його професійного рівня,

поліпшення в ньому головних відділів, урізноманітнення інформаційної

діяльності:

7) довгий час журнал передплачувався в Росії, завойовуючи чимдалі

більшу публіку, злякавшись його зростаючого впливу, російський уряд

заборонив поширення журналу в своїй країні:

8) "Зоря" гармонійно доповнювала газету "Діло", яка виконувала

передусім інформаційні завдання, спільно вони складали інформаційну

систему народовської журналістики в Галичині:

9) журнал пережив достойний фінал, він сам спричинив піднесення

української культури, науки, літературної критики, духовних потреб

українського читача, внаслідок чого перестав задовольняти зрослі потреби

української спільноти: із "Зорі" виріс "ЛНВ" як цілком нове за типом і

характером явище української журналістики.

439Mиxайли І.Л.

Розділ дев'ятий

Газета "Буковина"

Буковина та специфіка становища українців у цьому краю. Москвофіли як

перше покоління української інтелігенції в Буковині та їхня преса Прихід

народовців до керівництва українськими організаціями і заснування газети

"Буковина". Загальна характеристика газети. Участь у її редагуванні

видатних діячів краю: Ю. Федьковича, С. Дашкевича, О. Поповича, О.

Маковея, С. Смаль-Стоцького. Програна "Буковини", сформульована Ю.

Федьковичем. Структура газети та її найважливіші теми. Участь

підросійських українців у видання часопису. "Буковинська" дискусія ніж Б.

Грінченком і М. Драгомановин. "Листи з України Наддіпрянської" П.

Вартового (Б. Грінченка): типологія української інтелігенції та адресат

"Листів "; тип українського патріота та умови його роботи; крипшка

покоління українофілів за інерпшість, несолідарність, зараженість

духовнини хворобани російської інтелігенції, черед яких перша - ніїіліз н,

безвірність, низька національна свідомість; помилкова ідеогогія

українофілів, яка схиляє до ренегатства; Т. Шевченко як пророк та його

значення для пробудження нашої національної свідомості; критика

концепції літератури "для хатнього вжитку" М. Костомарова; ідеологічні

збочення П. Куліша; критика теорії чотирьох літератур М. Драгоманова;

його панрусизм, компрометація українського патріотизму як сепаратизму;

українофіли, радикали та націонали-народолюбці; програна народолюбців:

національна освіта, піднесення добробуту, конституція; критика ситуації в

Галичині: москвофіли та радикали; критика теоріїМ. Драгоманова

літератури "знизу вгору"; підсумок праці Б. Грінченка: програна-.наксинум

і програна- нінінум. Відповідь М. Драгоманова в "Листах на Україну

Наддніпрянську": ідеї європейського демократизму й лібералізму з 'явилися

на Україні в російській одежі; московський царизм як українська національна

святощ; приниження Т. Шевченка: він не мав на меті утворення

самостійної української літератури, захист покоління українофілів в особі

М. Костомарова й П. Куліша; критика сучасного літературного

становища під гаслом "у нас немає літератури" і захисту свого положення

літератури "знизу вгору"; захист ідеї української політичної й національної

автономії на Грунті земської автономії. /. Франко про світогляд М.

Драгоманова. Підсумки "буковинської" дискусії Художня література в

"Буковині". Ю. Федькович: "Дністрові кручі", "Панич". Є. Яроишнська:

"Понад Дністром", "Перекинчики", "Проклятий млин". О. Кобилянська:

дрібні новели, Битва", "Царівна", "Некультурна". О. Маковей: поетичний

цикл "У Києві"; фельєтони "Казка про Невдоволеного Русина", "Виклад про

кранниці", "Як я продавав свої новели"; різдвяна новела "Мій прапрадід",

повісті: "Клопопш Савчихи", "Залісся". Марко Черемшина: "Керманич",

"Нечаяна смерть", вірші в прозі Характер художньої літератури в

часописі Літературна критика в газеті Значення газети "Буковина".

Значення народовської журналістики.Історія української журналістики XIX століття

Четвертим виданням, яке поруч з "Батьківщиною '. "Ділом" і "Зорею"

складало систему головних віщань народовців, була газета "Буковина".

Заснована в Чернівцях у 1885 році вона об'єднала найкращі творчі сили

українства краю, сприяла національному самовизначенню не лише

численної спільноти буковинських українців, азе й стала чинником

загального відродження й національного пробудження нашого народу,

набула всеукраїнського значення.

.Якщо Галичина в цілому була відсталою провінцією Австрії, а пізніше

Австро-Угорщини, то ще в більшій мірі це стосувалося ще більш відділеної

від Відня Буковини. "Весна народів" 1848 року відзначилася тут широко

відомим повстанням селян під проводом Лук'яна Кобилиці. Повстання

було придушене 1849 року, а в краю запанував розпач і духовна

спустошеність. Прикметний факт: три найвндатніші українські

письменники Буковини: О.-Ю. Федькович. О. Кобилянська і Є.

Ярошннеька. - увійшли в літературу через німецькі двері і лише потім

усталишся як митці українського слова. їх долі красномовно засвідчили,

що політика посиленого онімечення й румунізації давала свої плоди від

українства відторгалася його найкраща частина - світська інтелігенція.

Становище українців у Буковині було схожим з їхнім становищем у

Галичині, але мало свою специфіку . Ця провінція північної Молдавії, що

належала Туреччині, була окупована в 1774 році Австрією. На той час

Буковина була заселена рідко й нараховувала 75 тис. мешканців. Але

населення швіщко зростало за рахунок природного приросту й іміграції. На

1900 рік воно становило 730 тис. чол. Так же. як і в Галичині населення не

було однорідним, а складалося в основному з великих етнічних груп: 40

0

о

становили українці. 34

0

о - румуни, 11

0

о - євреї. 9

0

о - німці, решту складали

невеликі групи інших народів: угорці, вірмени, словаки, росіяни-старовіри.

Якщо Галичина поділялася на Східну (українську ) і Західну (польську),

то Буковина - на Північну (українську) і Південну (румунську) частини.

Стуруктура українського населення була схожою на Галичину, у

переважній більшості це були незаможні селяни: шляхта й світська

інтелігенція були відсутні, вищий клас становили священики, але не греко-

католицької. а православної церкви. Румунське, німецьке та єврейське

населення було зосереджене в містах. Більш організованим національним

елементом на час приєднання краю до Австрії були румуни, але німці

відзначалися більшою енергійністю, і їхня присутність була відчутнішою

(проти 1

0

о в Галичині). Цим пояснюється більше онімечення краю, ніж у

Галичині, що й відбилося в долях у країнських письменників.

Первісно Буковина бу ла приєднана як окрема округа до Галичини, але

від часу "Весни народів" тут розпочалася боротьба за адміністративну

автономію, яка завершилася 1861 року наданням Буковині статусу

"коронного краю". Провінцією керував президент краю, спираючись на

крайовий сейм і крайовий виділ. Керівні органи спочатку захопили німці й

румуни. Українці здобули місця в крайовому сеймі вперше лише в 1890

році.

441Михайлин 1Л.

Проте, як і в Галичині центральний уряд вбачав в українцях головну

противагу полякам і почасти підтримував їх. так і в Буковині так само

ставився до цієї етнічної групп, сприяючи її національному пробудженню.

У" 1850 році управу школами було віддано православній буковинській

консисторії, а в 1868 році крайовому уряду. Число шкіл почало зростати,

але це були німецькомовні навчальні заклади. 1875 року відкрито в

Чернівцях університет з німецькою мовою навчання, але в ньому зразу ж

засновано кафедру української мови і літератури, яку з 1878 року зайняв

галицький народовець Гнат Оиншкевнч (1847-1883) - мовознавець-славіст і

класичний філолог школи Ф. Міклошича.

Після нього професором на цій кафедрі став видатний український

науковець і громадсько-політичний діяч Степан Смаль-С'тоцький (1859­

1939). який вже навчався в Чернівецькому університеті, склав докторат і

габілітувався на доцента слов'янської філології у Віденьськохіу університеті

1885 року в того ж самого Ф. Міклошича. З 1885 по 1918 рік він. займаючи

посаду професора української мови і літератури Чернівецького

університету, перетворився на головну політичну фігуру української

спільноти Буковини, обирався до буковинського сейму і віденського

парламенту. У 1904-1910 роках він був обраний віце-маршалком сейму і

фактично керував усією адміністрацією Буковини. Час його наукового й

політичного зростання співпав з інтенсивними процесами національного

самовизначення місцевої інтелігенції, переходом її на народовські позиції.

З 1868 року в Чернівцях існувала перша українська культурно-

просвітницька організація товариство "Руська бесіда", а з 1870 року -

політична організація "Руська рада", але. як і в Галичині, першихі

поколінняхі українських діячів і тут були москвофіли. Вони нахіагатпся

організувати видання своїх періодичних органів, які за кількістю назв

створювали враження потужного інфорхіаційного потоку: "Буковинська

зоря". "Зазуля". "Наука". "Лопата". "Пріятель народа", "Сельский

господар". "Родимый листокъ". Але насправді це були локальні, слабкі,

.місцеві видання, які існувати короткий час і не хіати широкої аудиторії.

Так. наприклад, перше число газети "Буковинська зоря" вийшло в світ