434Сторія української журналістики XIX століття

Вищий рівень аналітичності демонстрував Микола Вороний у

критичних оі лядах драмату ргії. У 1895 році дтя нього була навіть створена

рубрика "Нові твори драматичні". Обираючи дтя аналізу не класичні п'єси,

а драматургічний мотлох, він працював у жанрі літературного фейтетона.

Наприклад, про п'єсу "Не судилося'' д. Касиненка він написав: "хай

вибачать мені шановні читачі але я зовсім не можу нічого сказати, а не

можу тим. що після неї в мене у голові лишилось вражіння якоїсь чорної

плями, та й годі" (№ 6. с. 117).

З 1894 року Василя Тисовського на посту "відповідального за

редакцію" змінив Осин Маковей. Його участь позначилася на роботі

журналу появою в ньому нової рубрики "Фейлетон". що в 1895 році дістала

назву "Світло й тіні". О. Маковей подавав їх щомісяця, висвітлюючи під

гумористичним кутом зору події поточної історії. Поява фейлетону

призвела до пожвавлення "Зорі". Проте співробітннтво тут сатирика не

тривало довго, у 1895 році він посів місце редактора газети "Буковина", а

його місце в "Зорі" зайняв Кость Панківський. Рубрику фейлетонів

намагався вести Василь Щурат. але не маючи сатиричного таланту Осипа

Маковея. полишив цю справу .

У 1897 році в "Зорі" з'явився новий редактор. Ним став знову

Олександр Борковський. який уже редагу вав журнал до приходу на посаду

редактора Василя Лу кича. Жу рнал не подав ніяких попередніх пояснень, але

в № 1 (1897) вмісллів на с. 5 портрет колишнього редактора і в кінці числа

статтю В. Щурата "Володимир Левицький (Василь Лукич)". Автор яскраво

описав журналістську працю Василя Лукича, який вів обширне листування

з авторами, надсилав критикам велику кількість книжок, щоб олриматн від

них до чергового числа кілька рецензій, віщавав окремими відбитками з

"Зорі" їхні твори, щоб заохотити до дальшої праці, сам писав ті матеріали,

до яких ніхто не брався: хроніку, бібліографію, пресові огляди. "Та се ще не

все. в чім проявився редакторський талант Василя Лу кича, - відзначав В.

Щурат. Кращою мірою того таланту є ще й те, що я зазначив вже коротко:

вмілість згуртовання около "Зорі" спорого числа письменників" (с. 16).

З жалем автор повідомляв: "Тепер, коли Василь Лукич, перейшовши з

становища нотаріального субститута (заступника, помічника. - І. М.) в

Станіславові на гарне, але й повне обов'язків становище нотаря в Винниках

піді Львовом, конечностю приневолений зложив по семи роках невсипущої

праці редакцію "Зорі" в інші руки, я чувся майже зобов'язаним написати

тих кілька стрічок признання для чоловіка, що при своїх фахових заняттях

вмів знайти тілько часу і охоти до безкорисної праці для загалу, гцо

віщержав при тій праці довгі роки помимо всяких клопотів, а часом і

нестушннх докорів" (с. 17).

.Як бачимо, прігчина зміни редактора була прозаїчна: Василь Лукич

знайшов, нарешті, місце, яке давало йому утримання, але й вимагало

повної віддачі за основним місцем праці.

Поштовх, завданий ним "Зорі", продовжував живіпн її подальший

розвиток і існування: згуртований навколо неї Василем Лукнчем колектив