17 Лютого 1880 року Володимир Барвінськпй повідомляв брата

Олександра, що "Діло" має 454 передплатники2

\ Воно, разом з газетою

"Батьківщина", склало поважну конкуренцію "Слову" і невдовзі витіснило

його з українського інформаційного ринку.

Газета "Діло" - віщатне явище в історії української журналістики. Це

одна з найстаріших українських газет, що існувала близько шістдесяти

років (1880-1939). Друга світова війна, що розпочалась 1 вересня 1939 року

нападом Німеччини на Польщу, завдала нищівного удару по газеті. 5

вересня 1939 року вийшов її останній номер. Із захопленням Львова

Червоною Армією і встановленням у Західній Україні радянської алади

газета була заборонена.

В обсяг нашого викладу входить історія газети у перші два періоди її

розвитку, що вписуються в хронологію XIX століття. Дослідник газети Ю.

Г. Шаповал виділив тут перший період: 1880-1887 роки, час сгановленння

газети, подолання нею шляху до щоденного віщання: другий період: 1888­

1902 роки, перебування газети під керівництвом Івана Белея,

функціонування її як щоденника, з'єднаного з народовським рухом. Цим

двом періодам і буде приділена головна у вага.

Перші три роки газета виходила двічі на тиждень, у 1883-1887 роках -

тричі, з 1888 року - щодня. Перерви у віщанні були викликані політичними

подіями: від 5 вересня 1914 до 15 вересня 1915 років, тобто під час оку пації

російськими військами Львова, віщання газети було перенесене до Відня, де

вона мала тижневу періодичність. Її видання було припинене 29 листопада

1918 року піс.ля відступу зі Львова українських військ і зайняття його

поляками. Період 1920-1923 років - час прихованого існування "Діла" під

іншими назвами: "Українська думка". "Громадська думка", "Український

вісник". "Громадський вісник". "Свобода". 1 вересня 1923 року газета

вийшла під своєю первісною назвою.

Там само.

Qfi 1Mиxан І.Л.

Газету редагували: В. Барвінськпй (І880-І882). Його несподівана

смерть 22 січня (3 лютого) І883 року, у віці 33 літ. стала важким ударом для

газети, Після його смерті редакцію очоліш Антін Горбачевський (І856-І944).

З 26 числа І884 року редактором став Іван Белей (І856-І92І). Він залишався

біля керма редакції до І902 року, провівши газету через важкі випробу вання,

фінансові труднощі й забезпечивши її перетворення на щоденник.

З часу своєї появи "Діло" відстоювато ідеологію народовського

напрямку, з І886 року - Народної ради, з І899 - Української національно-

демократичної партії, з І925 року - УНДО. Але, перебуваючи на платформі

названих партій, "Діло" ніколи не було їхнім офіційним органом, часто

виступало з конструктивною критикою політики проводу і висловлювало

думку внутрішьної опозиції. "Діло" стало всеукраїнським пресовим

органом з своєю власною позицією, надавало свої шпальти для вислову

своїх позицій різним політичним угрупованням.

Будучи газетою загального типу, "Діло" широко висвітлювало

суспільно-політичне життя України по обидва боки російсько-українського

кордону, розповідало про всі визначніші події поточної історії: становище

галицьких селян, боротьбу країнців за свої політичні права в Австрії та

Росії, масову еміграцію, першу світову війну, ровелюції І905 і І9І7 років у

Росії. Це була газета, з якої можна було довідатись про примусову

колективізацію, про голодомор І932-І933 років, організований у

Радянській Україні червоною Москвою, про масові репресії радянської

влади проти української інтелігенції. Можна сміливо твердити, що "Діло" -

найповніше джерело з історії української політичної думки.

У перший рік існування В. Барвінськпй започаткував у газеті рубрики

"Наука, штука і література", "Вісті єпархіальні". "Переписка редакції",

"Послідні відомості і телеграми", "Рецензії", "Господарство і торгівля",

"Справи краєві", "Сойм краєвий", "Що пишуть газети", "Всячина". У цих

рубриках було охоплене все розмаїття суспільної дійсності того часу.

Поруч з широкою інформаційною діяльністю, газета все ж головною

складовою частиною своєї діяльності бачіша публіцистичну роботу. Місце

головного жанру тут посіла велика публіцистична стаття, ;цо подавалася в

кілька подач, містила розгорнуту аргументацію. Такі статті часто

друкувалися як редакційні, але в багатьох випадках їх писали провідні діячі

народовського руху, депутати галицького сейму. Важливу роль в

самоусвідомленні українцями програми своєї' діяльності відіграли статті о.

Степана Качали (І8І5-І888), посла до галицького сейму з І86І року, "Правно-

політичне становище Русинів" (16, 19. 01.; 6, 9. 02 І880), "Австрія. Німеччина

1 Росія: Погляд на положення політичне" (5-22. 0з І880), "До діла!" (7.06 І880),

"По вічу" (21. 02-28. 03 І88І), "Чи примирення партій у нас можливе" (7-І4.ІІ

І88І), "Хто має перевести згоду між Русинами" (16. 12 І88І), "Кілька слів про

намір знесення старого календаря" (5.03 І883), "Наші політичні партії" (6-І8.

02 І886). У публіцистиці о. С. Качали відбивалися засади народовської

політики, відстоювалася ідея рівноправності українців з іншими народами

Австрії, аргументувалося право українців на самостійний політичний шлях.

382Історія української журналістики XIX століття

Інформаційна діяльність газети, як правило, супроводжувалася

роз'яснювальними коментарями, у яких від імені редакції розкривався зміст

події для українства, пропонувалися практичні висновки. За приклад тут

може правити висвітлення в "Ділі" поїздки цісаря до Галичини. Спочатку

газета надрукувала розгорнутий репортаж про подію "Подорож Е. В.

Цісаря до Галичини" (23. 07 1880). Але вже в наступному числі вмістила

редакційний коментар до події "Політичне значення подорожі Цісаря до

Галичини" (26. 07 1880). де розкрила читачам зміст події: увага цісаря до

Галичини - це увага до русинів, демонстрація демократизму' центрального

уряду, який підкреслює рівноправність українців у своїй державі.

Становище народовців визначалося в цей час двома політичними

векторами. Вони одночасно перебували в стані вірнопідцанства існуючому

політичному режимові і в стані опозиції до нього. Перше вони демонстрували

у стааленні до центрального уряду й праалячої династії. Друге - у стааленні

до найближчої до себе польської адміністрації краю. Дана обставина

полегшувала їх ситуацію в тому сенсі, що це не була абсолютна опозиція. У

своїй боротьбі на місцевому ріені народовці дуже часто сподівалися на

підтримку центру. І сподівалися небезпідставно, бо часто її отримували.

Однією з чільних засад політичної програми "Діла" була засада

національної солідарності, виховання в читачів уявлення про єдиний

український народ, поважання його цілості навіть за умови відмінності в

політичних поглядах окремих його течій і напрямків. З цього погляду

непроминуще значення мата ціла інформаційна кампанія, розгорнута

газетою навколо судового процесу Ольги Грабар, що тривав від 12 червня

до 28 липня 1882 року. Незважаючи на те, що на лаві підсудних отінилися

лідери москвофілів, журналісти "Діла" непомильно відчули, що перед

Львівським кримінальним судом звинуваченими у державній зраді

виявилися не лише конкретні особи, а українці в цілому та їх реальні

народні, віросповіданні, економічні та суспільні відносини.

Починаючи від справи села Гниличок, громада якого склала заяву про

перехід на православ'я і закінчуючи докладними репортажами із залу суду,

"Діло" підтримало українців, попри те, що воші були москвофілами,

вимагало до звинувачених справедливості, наголошувало на

неприпустимості адміністративного втручання в справи церковні й

судочинство, викривало єзуїтську місію, яка силоміць, канчуками

намагалася повернути сільську громаду на уніатство, а ще краще й далі - на

латинський обряд.

Редакційні статті "Справа православ'я в Глиничках" (9. 01 1882),

"Блудні дороги" (20. 01 1882), "В справі Гниличок" (23. 01 1882), "Сарава

Гнплицька" ЗО. 01 1882). "Чи се правда?" (13. 03 1882), "Непокликані

місіонери" (17. 03 1882) розкривали порушення конституції, яка

гарантувала громаданам свободу совісті, показували брудні методи, якими

діяла адміністрація краю.

У п'ятнадцяти числах газети підряд віз 2 червня до 21 липня 1882 року

друкувався величезний репортах із залу суду "Процес Ольги Грабар і

QQQMиxайлин .Л.

товаришів про злочин головної зради", де подаватися звіти про засідання

суду з розглядом справи, наводився текст звинувачення, промови

адвокатів. Вірна своїм традиціям газета не зашипіла читача наодинці з

інформаційним матеріалом. Із коментарем виступив сам редактор В.

Барвінськпй. подавши його у великій статті "По процесі о головну зраду "

(24-31. 07: 2І-25. 08 І882). Нас су дять за те. писав В. Барвінськпй. що ми на

своїй правічній землі хочемо залишитися тим. чим є: народом руським;

"хочемо стояти за самостійним і успішним розвосм нашого народу

руського і хоронити його від всякого винародовлення, проти всяких кривд

і упосліджень. проти всякого гніту" (21. 08 І882).

У тому, що обвину вачу вальний вирок не був винесений, велика заслуга

газети "Діло" та її публіцисгів. Проте надалі розвиток у країнського руху

призвів і до його урізноманітнення. На жаль, "Діло" не завжди виявляло

терпимість до інакомислія, продемонстровану в переший період своєї

історії, боляче реагувало на появу інших тточок зору і напрямків в

українській політичній свідомості.

У цьому ж І882 році газета почала-корпстуватнся матеріаами щойно

заснованого журналу "Киевская старина", передруковуючи на своїх

сторінках найцікавіші матеріали з нього. Так 7 квітня тут була подана

праця "Тисячоліття Києва", а в наступному номері (10. 04 1882) коментар

до неї: наш народ "обноаляючн тепер своє життя, усе-таки вважає Київ

серцем свого духовного життя".

У цей час розпочалися й безпосередні контакти газел и з підросійскими

українцями. Як автор "Діла" виступив Володимир Антонович,

опублікувавши тут історичну працю про Івана Ґонту (І7-27. іі І882).

Надалі контакти міцніли, до участі в роботі періодичного органу

народовців втягувалися нові діячі: О. Кониський вмістив велику рецензію

на працю М. І. Петрова "Очерки истории украинской литературы XIX

столетия" (І4-2І. 04; І0, І2, 30. 05 І884); Олена Пчілка - поему "Козачка

Олена" (І0-27. 03 І884). Тут як письменник дебютував Михайло

Грушевський, опублікувавши під псевдонімом Михайло Заволока

оповідання "Бехаль-Джугур" (І5-20. 06 І885).

У І885 році в газеті "Діло" (№№ 87-96) був опублікований нарис І.

Нечуя-Левицького "В Карпатах (з мандрівки в горах)". Описуючи свою

поїздку І884 року на ліку вання в Щавницю, де тільки-но відкрився курорт,

письменник створив взірцевий жу рнатістський твір у жанрі подорожнього

нарису, наповнивши його барвистими описами. Українсько-польське

порубіжжя Карпат наштовхує його на співстаалення одного й другого

народів і роздуми про польську політику в регіоні. Дві ідеї є особливо

дорогі для автора.

Перша ідея, яку розвиває І. Нечуй, - безплідність полонізації та

латпнщення русішів на тлі зубожіння питомого польського населення

Карпат. "Польські панн краще зробили б, - писав І. Нечуй-Левицький.

якби завдали собі гуманне завдання обчистить оту грязь, навчити польських

карпатських хлопів ставши иечі. робить внводи-днмарі. держати в чистоті