V галузі української журналістики ю. Романчукові належить, окрім

заснування Батьківщини", ще один подвиг . Його бачимо серед засновників

німецькомовного жу рналу "Ukrainische Rundschau" ("Український огляд"),

що виходив у Вині Й мав на меті ознайомити австрійський і взагалі

німецький світ з Україною, у країнською ку льту рою та літерату рою. Журнал

існував у 1903-1915 роках, у 1903-1905 роках під назвою "Ruthenische

Revue". Ю. Романчук представляв ті кола, які дбати про міжнародний

престиж України, прагнули ширити про неї відомості в світі, розуміти, що

через здобу ття міжнародного авторитету у країнці можуть стати політичною

нацією. Такі ж завдання перетворення за допомогою газетп у країнців на

політичну націю - ставилися у внутрішньому аспекті й перед газетою.

"Батьківщина" була тією першою великою справою, яку р> іпочав К).

Романчук. що тоді ступив на свій великий шлях до місії національного

літера. Розуміючи, що основна маса у країнців, незаможні селяни, видавець

спряму вав головну увагу на українське село. Спочатку газета виходила раз

на два тижні, а потім тижнево.

"Батьківщина", віщавана зразу дуже добре, відзначав Іван Франко, -

робила величезне враження на селян, головне завдяки великій масі

кореспонденцій, переважно писаних самими селянами, які малі тут нагоду

підносити найрізнорідніші свої місцеві кривди та потреби"" .

"Батьківщина" була загальнополітичною інформаційною газетою, яка

не тільки повідомляла читачів про події довкола ннх: у краю, в державі і в

світі, але й говорила з селянами їх мовою про їхні ж потреби. Ю. Романчу к

зумів знайти правильний тон. і читачі з охотою і задавненою потребою

поділитися своїми чуттями і думами потяглися до діалогу з газетою.

"Батьківщина" у великому обсязі вміщувала на своїх сторінках селянські

дописи. Аудигорія газети шводко зростала.

"Треба пригадати собі ті часи і той ентузіазм, писав в іншій праці Іван

Франко, - який будили номери "Батьківщини" по наших селах. Від часів

перших річників Наумовичевої "Науки" наші селяни не чули такого

простого, ясного і симпатією навіяного слова; а про політичні та громадські

справи Наумович ніколи не говорив гак ясно й сміло. Гож не диво, що

"Батьківщина" робила всюди глибоке враження: її дожидали .люди цілими

гуртами геть за селом, визираючи пісганця. що мав принести номер із

поштн; її відчитували письменні на цвинтарях піл церквою по неділях перед

цілою зібраною громадою, що. слухаючи непрпвичних для себе слів, звісток

і порад, забу вала про їду й недільний відпочинок. Її слово було святе: кожда

громада, де було хоч кілька людей живішої вдачі, вважала собі пунктом

амбіції описали в "Батьківщині" свої г ромадські порядки чи злидні: з якого

повіту , з якого кута не було звісток у "Батьківщині", і то звісток, майже

виключно писаних селянами, там люди ходили мов осоромлені на.ціле

сусідство, на весь край. Зерна духового життя, політичної і національної

Г1

Франко І.Я. Нарис... //Франко 1.Я. Зібр. творів: У 50т. - К.. 1984. - Т. 41. -

С. 426.

огтоІсторія української журналістики XIX століття

свідомості, кннені "Батьківщиною" під наші вбогі сільські стріхи, треба

вважати одним із найцінніших здобугків нашого відродження. Вони

принесли вже й не перестають і досі приносити свої плодп"

:

У більшості матеріалів газети пропагувалася ідея національної сдності.

класового миру серед українців, розвивалася думка про те. що політичне

визволення може стати лише наслідком економічного та культурного

піднесення українців, на що й повинна бути спрямована праця патріотів.

У літературній частині газети друкувалися твори Ю. Федьковича. К.

Устияновича. В. Шашкевнча, А. Чайковського. С. Ковалева. II. Думки.

Вміщувала газета переклади з російської (М. Гоголь. О. Кольцов),

норвезької (Б. Б'ерстена) та ін. літератур. Редакцією добиратися твори з

народного життя, які вібображали побут простолюду .

1886 року існувало щомісячне віщання "Додаток до "Батьківщини"

літературно-наукового спрямування. Організувала "Додаток" київська

студентка, слухачка вищих жіночіх курсів у Києві Олена Доброграєва (1864­

1888). Вона зібрала кошти серед київської студентської громади і

запропонувала до друку твори. У Львові редагування "Додатку до

"Батьківщини" здійснював Василь Нагорний. Тут були вміщені недруковані

раніше твори Михайла Максимовича та І. Нечуя-Левицького. популярні

історичні нариси "Запорозька спілка". "Січове товариство", літературний

огляд "Про наше русько-українське письменство", публіцистичні праці

"Чого треба сільській школі?", "Сільський схід на У країні і його права",

"Волосний схід", політичний огляд "Що робиться на Україні?"

Найголовнішими співробітниками Ю. Романчука були Антін

Дольннцький (1853-1954) та Михайло Дорундяк (1857-1908). Обидва вони

належали до світської інтелігенції, закінчили юридичний факультет

Львівського університету. Особливо авлоритетною людиною був А.

Дольницький. який дослужився до посади судці найвищого трибуналу у

Відні. Ще в університеті він очолював студентське товариство

"Академическій Кружок" та був редактором його органу журналу "Друг".

Він підтримав Івана Франка та Михайла Паалика в їхньому курсі на зміну

програми жу рналу з москвофільської на народовську.

У газегі "Бальківщнна" він виступав під псевдонімом Харко Таран або