364Історія української журналістики XIX століття

"Правда" чат шпал а ся єдиним органом, у якому вироблялася ідеологія й

практична політика народовців. У цьому сенсі надзвичайно важливою є стат­

тя Остапа Терлецького Ташцько-руський нарід і галицько-руські народовці

(Замість справоздання з київської археологічної подорожі)" (1874. № 17-18).

Остап Терлецький (1850-1902) - видатний діяч свого часу; закінчив філо­

софський факультет Львівського і правничий Віденського у ніверситетів; був

одним із перших високоосвічених українців Гатчини, що здобули світську

освіту європейського рівня і занесли зовсім нову хвилю ідей в український ру х.

Недарма дещо згодом, у 1877 році, бачимо його поруч із І. Франком га М.

Павликом як творців нового, соціалістичного, напряхіку в західноукраїнській

журналістці. У' 1874 році він ще був студентом Віденського університету і

головою товариства у країнських студентів "Січ" у столиці Австро-Угорщини.

Від імені нового покоління українських народовців і писав він свою статтю.

Вона стала наслідком його перебу вання в Києві на археологічному з'їзді, де

він познайомився з діячами Старої громади, що гурту валися навколо ГІівден-

но-західного відділу Російського імператорськог о г еографічного товариства.

Велике місце в статті займає критика москвофілів. "Ви не побачите у

всім життю політичнім староруської партії, писав автор. ні одного

серйозного діла для народної просвіти; а зате, куди не повернетеся, усюди

вам в очі впаде тс сліпе наслідування панських обстанов". У творенні

літератури москвофіли захопилися зараз князівським періодом української

історії, але прагнуть побачити в історії не народ, а реаніхіувати "славу

князівську та боярську". "Староруська партія, твердив публіцист. - сахіа

починає бачити, яка велика пропасть її ділить віл російської демократії, і

починає догаду ватися, що їй нічого ждати від Росії підпомоги. Інші ідеали

у неї. а інші у Росії; і вона у своїх політичних стрехпіннях так само тепер

покинута Росією, як була недавно покинута німецькою політикою".

ГІроле О. Герлецький кригпчно ставився і й до народовців, не сприйма­

ючи їхню пасивність, провінційну замкнутість, відгородженість від

провідних європейських ідей. Наша бща. підкреслював він. по.лягає в тому,

що народовська програма була сформульована у віршах Шевченка, а

відтак, "дісталася в руки найнебезпечнішій клясі народній декламаторам; і

що вона більш говорила до фанта зії як до розуму ". І Іракл пчного підходу до

народного жигтя. прагматичних аспектів у програмі й досі бракує

народовцям. Тому загинули Вечернпці". впала "Niera" перша й друга. А

наявність москвофілів призводила до того, що більше сил витрачалося на

негативні сторони народної програми; народна парлія більш силу валася

сказати те. чого вотіа не хоче, як те, чого вона хоче; більш силкувалася

відвернути від Себе ШКОДЛИВІ впливи, як добу ти своєю роботою позіплівнііх

результатів". І в підсумку склалося лак. що "народна партія, зашкаралупив-

шися у свій тісний світогляд виключного націоналізму і не давши навіть у

тих ву зьких границях силам духовним відповідною простору, сама собі і

народові заперла дороіу до дальшого житія і розвою".

Публіцист доводі критично виклав програму народовців. Народна

пар тія, на його думку, "поставивши собі оборону етнографічної відрубності

олгМихайли .Л.

свого народу за сдпну майже ціль свою, дуже швидко дійшла до того, що

окрім свого народу нічої о бідьше не бачила на світі: дія усьоїо. що було не

своє, не народне, ставалася байдужною, часом навіть неприхильною: що

почала ідеалізувати все. що складало власноти народа, а зневажати усе. що

діялося поза ву зькими його границями. Вона попала в гакий ексклюзивний

націоналізм, що майже ювсім відступилася від ширшого духовного життя ".

Стаття О. Терлецького позначена усіма тими вадами, які він викрив у

иародовськііі полі піці: вона мас сильну негативну сторону , аргументовано

викриває вади москвофільського та народовського руху і слабка у

форму люванні позитивної прої рами діяльності. Дійшовши до цієї проблеми,

публіцист не зумів сказати нічого, крім утвердження "потреби зрозуміння

положення народного, потреби наукової праці, великого знання ".

1. Франко в некролозі. присвяченому пам'яті О. Терлецького, оцінюючи

дану статтю, писав: "Специфікації . що й як треба робити, не бачимо й у

Терлецького: не бачимо в нього також переіляду готових сіп. що могли б

узятися до реальної роботи, ані навіть ясної свідомості того, наскільки

малочисленна та вбога ін телігенція може сама причинитися до залагодження

соціального питання та піднесення економічного побуту народу

2

' . Проте,

вважає І. Франко, не можна винуватити О. Терлецького в такому погляді на

п роки "усі мн поділяли його". Разом з тим І. Франко вважає цю програмову

стаітю незакінченою. Автор надру ку вав лише критичну, негативну її частину:

ані задатків нового звороту, ані конкретної програми він не пробував

сформулювати: можливо, зрештою, що и сама редакція Правди" дата йому

до пізнання, що дальшої часті не могла б друку вати (...) "

66

.

Проте і такому вигляді публіцистична праця О. Терлецького займає

визначне місце в історії української журналістики. Це було перше слово тої о

покоління у країнської інтелігенції, що перебувала під великим впливом М.

Драї оманова, еповіду вала соціалістичні ідеї і з чийого кола вийшов великий

І. Франко. Це була заявка про існування тієї нової сіиш, що виростала в

надрах народовства і лише пробу вала вийти на самостійну дороіу

Зауваження в обмеженості народовців викликані цілу дискусію, яка

розт яглася в часі на кілька років. У статті тодішнього редактора "Правди"

Володимира Барвінського "Слівце до опїзнання'. яка була відповіддю на

статтю все того ж М. Драгоманова в журналі "Друг". заперечувалася

попередня герметичність, утверджувалася нова концепція народовства.

Бу ти народовцем, за В. Барвінським. це не значить не знати інших народів

і досягнень світової думки. "Галицьке у країнофільство, твердив він. "се

визнавання самостійності руського народу і його відрубності як від

польського, так і від російського народу змагання до самостійного

словесного і політичного життя ру ського народу і получшення його долі в

просвіті іі добробуті, праця для такого розвою самостійного життя яко