347Михайн .Л.

національної притомності. Чимало з ідей В. Шашкевпча. вислоаленпх в

"Основи", було реалізовано якщо н не відразу, то згодом.

Незважаючи на в цілому реалістичну програму й залу чення до газети

відомих народовських діячів того часу, у країнське громадянство зустріто

"Основу" насторожено. Занадто глибонм був конфлікт, що розділяв

поляків і українців у Галичині. Проти газети "Основа" виступив і В.

Ьілозерськшї. редактор однойменного журналу, що видавався в 1861-1862

роках у ('.-Петербурзі. У галицькій пресі він опублікував листа, у якому

розцінив використання назви "Основа" як у зу рпацію слави попередника. Із

відновленням "Правди" газету почали залишати читачі, що зголосилися

раніше до передплати. А вщтак К. Клнмкович припинив її віщання.

Відроджена "Правда" виходила у книжковому форматі обсягом три

аркуші два рази на місяць. Її номінальним редактором від 1872 року значився

Олександр Огоновський. професор права Львівського університету, якого І.

Франко (проте не зовсім справедливо) вважав "одиноким талановитим з-

номіж "фамілії" Огоновських"'Він прагну в піднести авторитет журналу ,

що йому почасти вдалося, залучивши до участі в ньому нове коло авторів.

Але зайнятий своїми правничими студіями2

'

2

, він уважав за гягар

редакторську працю і по віщанні третьго числа 1876 року категорисчно

відмовився від цієї праці. Дев'ять номерів (№№ 4-12) підписав до друку вже

відомий читачам з 1867 року Лонгіш Лукашевич. Але далі, від тринадцятого

числа 1876 року редазкорську посаду зайняв Володимир Барвінськшї (1850­

1883). який посту пово, гарцюючи в журналі, усе більше висувався на роль

його лідера, не стільки у творчому , скільки в організаційному змісті. Він і

редагував журнал до другої перерви в його історії. Співредактором

"Правди" в 1872-1878 роках витупав Юліан Романчук.

У 1878 році була ніш зроблена спроба розділити часопис на.

літературно-наукову й політичну частини. Перша частина виходила з

попередньою періодичністю аркушами великого формату, друга мала

вигляд окремих книжкових томів (вийшло їх у сього два). Експеримент мав

на меті утворення політичного часопису народовців: редагу вав його (від №

7) Маркил Желехівськшї. Проте у процесі здійснення проекту виявилося,

що українська читацька громада ще істотно залежна в своїх симпатіях від

літературного змісту часописів. На наступний рік редакція повернулася до

попереднього типу віщання.

"Правда" другого періоду продовжувала відігравати роль

центрального (і єдиного у продовж усього часу) літературно-наукового

журналу . Дискурс культурництва (а не політичної діяльності) ще виявляв

свою потужність серед української спільноти Галичини, хоча саме в цей

період відбулося його вичерпання і з'ясування потреби побореиия його на

251

Франко І. Я . Нарис... // Франко І. Я . Зібр. творів: У 50 т. - Т. 41. - С. 361.

Саме в цей час він працював над своїми знаменитими працями німецькою

мовою "Die Gesclviftslbhrimg ohne Auftrag nach uesterreichisehes Ehengbterreche"

(Львів, 1877) га "Uesterreichisches Ehengbterrechte" (Липськ, 1880).

348Історія української журналістики XIX століття

користь політичної домінанти. Дана обставина Обумовила важливість

літературного складу журналу. У ньому було надруковане практично все.

що складала славу української літератури цього часу .

У відродженій "Правді" знову виступив з драматичним твором Ю.

Федькович. Він опублікував тут "фрашку" (комедію) "Лк козам роги

випрааляють" (1872. №№ 5-7). що являла собою вільну переробку п'єси В.

Шекспіра "Приборкання норовливої". Ю. Федькович вказав у

підзаголовку па використання Шексиірової драми, своєрідно переклавши її

назву - "Лк пурявих утовкують"; він переніс дію твору в гу цульські гори,

істотно скоротив, залишивши лише каркас сюжету, що призвело до

схематизму в характеротворенні і втрати шекспірівської стереоскопічності.

У 1877 у №№ 4-5-6 тут було опубліковано його 12 поезій з книжки

"Дикі думи". Лк не дивно це твердити стосовно Ю. Федьковпча. але в

новоопублікованих віршах помітне посилення фольклорного впливу на

його творчість; причому це посилення відбулося не на формальному, а на

змістовому рівні, набуло характеру не наслідування версифікаційних

прийомів, а використання мотивів, сюжетів, образів уснопоетичної

народної творчості. "Дикими" ж свої "думи" поет вважав тому, що вони

походять з Буковини, того краю, який не був захоплений в орбіту

цивілізаційних впливів і зберігав свою первісність і незайманість.

У другому періоді тривало гглідне співробітництво з "Правдою" І.

Нечуя-Левицького. Тут він опублікував свої найкращі твори, які увіходять

до золотого фонду у країнської літератури, складаючи її класику.