Глава 7. Бюджет та бюджетні правовідносини

221

Імперативні за своєю суттю, норми бюджетного права ма­ють за формою вираження переважно зобов'язуючий (передба­чають обов'язок удатися до активних дій) або заборойяючий (встановлюють заборону дії) характер (рідше управомочуючий). Натомість у бюджетному праві відсутні заохочувальні норми, що встановлюють міру заохочення до дії. Нормам бюджетного права притаманна й ознака цілковитої визначеності її структур­них елементів (наприклад, цілком визначеною є диспозиція: Ка­бінет Міністрів України розробляє проект закону про Держав­ний бюджет України (п. 1 ст. 32 Бюджетного кодексу)). Аналіз норм Бюджетного кодексу України дає змогу говорити і про при­таманність бюджетному праву бланкетних норм (тобто таких, що не містять конкретного правила поведінки). Це стосується, зокрема, норм, які визначають порядок розподілу й закріплення доходів і видатків за різними ланками бюджетної системи. У та­кому разі основними актами, до яких відсилають бланкетні нор­ми Бюджетного кодексу, будуть поточні акти про бюджет.

Оскільки норми права різноманітні за своїми якостями та властивостями, до них застосовуються різні класифікації. Вихо­дячи з ролі (функцій) норм у механізмі правового регулювання, розрізняють норми конкретного (видового та родового) та за­гального змісту. Бюджетні норми за своїми функціями є пере­важно нормами конкретного змісту, що встановлюють безпосе­редньо права та обов'язки сторін, умови їх реалізації, зміст тих або тих правил поведінки тощо. Так, бюджетно-правові норми визначають права й обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов'язків, і передбачають наслід­ки, що настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами. Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта ком­петенцію органів державної та місцевої влади, а також права та обов'язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми на­дають економічним (бюджетним) відносинам офіційного харак­теру, що захищається державою та підкріплюється її імператив­но-владними повноваженнями. Водночас кінцевою метою такої регламентації має бути задоволення публічного інтересу.

Бюджетно-правові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми становлять матеріальний зміст бюджету: структуру бюджетної системи, дже­рела доходів і видатків, їх обсяги, порядок закріплення за різ-

ними ланками бюджетної системи, здійснення міжбюджетних трансфертів тощо. їх об'єднують у фіпапсопо-правоний інсти­тут - бюджетний устрій, який с-: складовою бюджетного права. Процесуальні бюджетно-правові норми регулюють бюджетний процес, тобто відносини з приводу складання, розгляду і затвер­дження бюджету, його виконання, а також складання, розгляд і затвердження звітності про виконання бюджету. Такі норми об'єднано у фінансово-правовий інститут — бюджетний процес.

За часом дії бюджетно-правові норми поділяють на постійно чинні та періодичні. Цей критерій класифікації особливо заслу­говує на увагу, оскільки характеризує таку особливість бюджет­них відносин, як періодичний характер. Постійно чинні нор­ми містяться у Бюджетному кодексі України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», відіграють визначальну роль у вста­новленні бюджетної системи та визначенні бюджетних повнова­жень учасників бюджетного процесу. Постійно чинні бюджетно-правові норми не обмежені в часі, вони існують, доки суб'єкти відносин зберігають свою правочишпеть.

Норми, які мають періодичний характер, містяться у щоріч­них актах про бюджет, що їх затверджують представницькі орга­ни, та в нормативно-правових актах, котрі приймають органи виконавчої влади для їх забезпечення. Оскільки акти про бю­джет (Закон про Державний бюджет України та рішення міс­цевих рад, якими затверджуються місцеві бюджети, бюджетні резолюції, бюджетні декларації) є чинними лише протягом бю­джетного періоду, бюджетні правовідносини також обмежують свою чинність зазначеними межами.

Згідно з чинним законодавством України, бюджетний пе­ріод (тобто період дії акта про бюджет, затвердженого представ­ницьким органом) для всіх бюджетів, що становлять бюджетну систему, дорівнює одному календарному року, який починаєть­ся 1 січня даного року і закінчується 31 грудня того ж року. Не пізніше 31 грудня органи Державного казначейства України за­кривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок відповідного бюджету, і відкривають їх із 1 січня у ме­жах бюджетних призначень, установлених черговим актом про бюджет.

Слід зазначити, що не всі країни встановлю ют і > бюджетним пе­ріод, який збігається з календарним роком, що пояснюється часом проведення бюджетної сесії представницьких органік. 'Гак, зокрема,

222

Модуль 2. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

Гляїа 7, БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

223

фінансовий рік за законодавством СІЛА — це часовий цикл, протя­гом якого уряд здійснює фінансові операції; він починається 1 жовт­ня і закінчується ЗО вересня. У Великій Британії, Данії, Канаді бю­джетний період триває з 1 квітня по 31 березня; в Італії, Норвегії — з

1 липня по ЗО червня. У деяких європейських країнах, зокрема Фран­ ції, Іспанії, Австрії, Польщі, ФРН, Швейцарії тощо, вважають за до­ цільне закріпити на законодавчому рівні збіг календарного та фінансо­ вого років. Бюджет Євросоюзу також збігається за часом виконання із календарним роком.

Відповідно до Конституції України, бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, відмінним під календарного року (ст. 96). До особливих обставин належать: 1) запровадження воєнного стану; 2) оголо­шення надзвичайного етапу в Україні або в окремих її місцевос­тях; 3) оголошення деяких місцевостей зонами надзвичайної еко­номічної ситуації, необхідність усунення наслідків природних чи техногенних катастроф. У такому разі Бюджетний кодекс за­лишає за органами місцевої влади право встановлювати бюдже­тні періоди за місцевими бюджетами на такий самий період.

Як свідчить практика, не всі бюджетні рахунки можна звес­ти за час бюджетного періоду (насамперед за капіталовкладен­нями), і тому законодавство багатьох країн дозволяє використо­вувати бюджетні асигнування минулого року протягом певного періоду, який має назву пільгового терміну (як правило, це 1—

2 місяці). Час, що складається з бюджетного періоду та пільго­ вих термінів, має назву рахункового періоду.