Глава 23. Ринки фінансових послуг як предмет...

на національних та міжнародних ринках фінансових послуг. Значною мірою це пов'язано і з публічною фінансовою діяльніс­тю, внаслідок чого на цілу групу правовідносин, що виникають па ринках фінансових послуг, чинять свій регулятивний, охо­ронний або інший вплив-норми фінансового права. Разом із тим слід розуміти, що далеко не всі дії на ринках фінансових послуг підпадають під фінансово-правове регулювання. Більшість із них є предметом цивільно-правового або господарсько-правово­го регулювання. І тому, розглядаючи ту чи ту діяльність на ринку фінансових послуг як предмет правового регулювання, необхід­но чітко відмежовувати її предмет, і лише після цього застосову­вати правові засоби, притаманні певній галузі права.

Загалом під фінансовою послугою чинне законодавство ро­зуміє операцію з фінансовими активами, яку здійснюють в ін­тересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. У випадках, передбачених законодавством, фінансові послуги надають за рахунок коштів, залучених від інших осіб з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансо­вих активів.

Національний підхід щодо визначення фінансових послуг та фі­нансових інструментів, що обертаються на ринках фінансових по­слуг, цілком відповідає прийнятим міжнародним та європейським стандартам у цій сфері.

Зокрема, Директива 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про ринки фінансових інструментів», що вносить зміни до Директив Ради 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС та Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради і припиняє дію Директиви Ра­ди 93/22/ЄЕС від 21.04.2004 р., спрямовує свою регуляторну дію на створення цілісного фінансового ринку, на якому інвестори ефектив­но захищені й забезпечується охорона ефективності та цілісності всього ринку; встановлює загальні регуляторні вимоги щодо інвести­ційних компаній, ліцензованих на території ЄС, та вимоги, що регу­люють функціонування регульованих ринків й інших торговельних систем, для запобігання напівпрозорості чи розколу на одному ринку внаслідок підриву ефективного функціонування європейської фінан­сової системи загалом.

Під фінансовими інструментами Директива розуміє: (1) цінні па­пери, що підлягають обігу; (2) інструменти грошового ринку; (3) цін­ні папери інститутів спільного інвестування; (4) (7), (10): опціони, ф'ючерси, свопи, форвардні відсоткові угоди та будь-які інші дерива-тивні контракти стосовно цінних паперів, товарів тощо; (8) дерива-

39-219

610

Модуль 4. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ...

Глава 23. Ринки фінансових послуг як предмет...

611

тивні інструменти для передачі кредитного ризику; (9) фінансові ко­нтракти щодо різниці.

Директива містить перелік послуг з інвестування та види інвести­ційної діяльності, зокрема прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше фінансових інструментів; виконання замовлень від імені клієнтів; здійснення операцій за власний рахунок; управління активами; консультування з інвестування; андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на основі твердих зобов'язань; розміщення фінансових інструментів без твер­дих зобов'язань; керування багатосторонніми торговельними засоба­ми. Директива визначає критерії прозорості й інтегрованості фінан­сового ринку.

В Україні, відповідно до статей 1 та 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-Ш (зі змінами), до фінансових послуг та операцій з фінансовими активами належать: випуск пла­тіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо їх подальшого повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику (й на умовах фінансового кредиту); надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування й накопичувального пенсійного страхування; торгівля цінними паперами; факторинг. До фінансових послуг можна зараховува­ти також інші операції, що відповідають визначеним вище кри­теріям.

Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а у випадках, коли це прямо передбачено законом, і фізичним особам—суб'єктам підприєм­ницької діяльності. Надання фінансових послуг переважно є виключним видом діяльності фінансової установи. Дане об­меження, як і решта обмежень щодо надання окремих фінан­сових послуг, закріплено в законах про діяльність відповідних фінансових установ та нормативно-правових актах державних органів, що регулюють ринки фінансових послуг. Разом із тим у нормативно-правових актах може передбачатися можливість надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статутом не є фінансовими установами. У та­кому разі відповідно до законодавства фінансові послуги нада-

питимуть суб'єкти підприємницької діяльності на підставі дого­вору.

11 ід ринками фінансових послуг розуміють сферу діяль­ності учасників ринків фінансових послуг із метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінан­сових послуг належать професійні послуги на ринках банків­ських, страхових, інвестиційних послуг, операцій із цінними па­перами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

У широкому розумінні фінустановами є установи, організа­ції, що займаються рухом, інвестуванням або кредитуванням грошових коштів, діяльністю з фінансовими інструментами або паданням фінансових послуг. Фінансові установи входять до фінансової системи держави і виконують операції з фінансо­вими ресурсами, беруть участь у здійсненні або регулюванні фі­нансових відносин та зв'язків.

За ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа — це юридич­на особа, яка надає одну чи кілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру, встановленого законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбар­ди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститу­ти спільного інвестування (корпоративні й пайові інвестиційні фонди) та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг з урахуванням вимог антимо-нопольного законодавства та законодавства про захист від не­добросовісної конкуренції.

За чинним законодавством, фінансові установи можуть ство­рюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо зако­ни з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Наприклад, ЗУ «Про банки і банківську діяльність» закріплює, що банки можна ство­рювати у формі акціонерного товариства або кооперативного банку (ст. 6). Корпоративні інвестиційні фонди, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)», створюють у формі відкрито­го акціонерного товариства. Особа набуває статусу фінансової установи лише після внесення про неї запису до відповідного

39*