553 Глава 21. Правове регулювання публічних видатків

ти. Зокрема, органи Державного казначейства України не реест рують:

а) зобов'язання за: відсутності документів, які підтверджу ють факт узяття зобов'язання; невідповідності напрямів витра­ чання бюджетних коштів зобов'язанню; неподання або подання неповного пакета підтвердних документів щодо проведення про- і іедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти; недо­ тримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних пов­ новажень і обмежень, запроваджених законодавчими та іншими пормативно-правовими актами; недотримання вимог до оформ­ лення поданих документів;

б) фінансові зобов'язання за: відсутності відповідного бюд­ жетного зобов'язання у бухгалтерському обліку виконання Державного та місцевих бюджетів; відсутності документів, які підтверджують факт узяття фінансового зобов'язання; недотри­ мання вимог щодо оформлення поданих документів.

У таких випадках органи Державного казначейства України не реєструють зобов'язання (фінансові зобов'язання), а пові­домляють відповідних розпорядників про підмову в реєстрації у письмовій формі. У реєстрі та/або реєстрі фінансових зобов'я­зань у графі «Примітка» робиться відмітка про відмову в реєст­рації (номер і дата відмови). Після усунення названих недоліків розпорядник бюджетних коштів подає виправлені документи до відповідного органу Державного казначейства України.

Особливості правового статусу бюджетної установи по­лягають у специфічному режимі фінансової складової її діяль­ності. Бюджетну установу фінансують лише з одного бюджету. У цьому полягає один із принципів кошторисно-бюджетного фінансування. При цьому всі кошти, що їх бюджетна установа може самостійно заробити, потрібно отримувати суворо в ме­жах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання» від 17.05.2002 р. № 659 (зі змінами). Такі кошти зараховують до спеціального фонду кошторису бюджетної установи, а відпо­відно, і до спеціального фонду бюджету; вони підпадають під процедури та обмеження, встановлені бюджетним законодав­ством. Тобто незалежно від того, чи отримує бюджетна установа фінансування безпосередньо із бюджетну відповідного рівня, чи отримує кошти за надання послуг, виконання робіт тощо, її

554 Модуль 3. Правове регулювання публічних доходів та видатків

обмежено в праві як здійснювати запозичення, так і надавати позички, оскільки такі її дії безпосередньо впливають на показни­ки того бюджету, з якого вона фінансується. Винятки із загально­го правила, передбаченого даним пунктом, може встановлювати лише закон про Державний бюджет України, і стосуватимуться вони в такому разі тільки тих бюджетних установ, що фінансу­ються за рахунок коштів Державного бюджету.

Ураховуючи персоналізацію відповідальності за порушення бюджетної дисципліни та необхідність підвищення фінансового контролю за витрачанням коштів, Бюджетний кодекс передба­чає, що кошти бюджету надаються фізичним та юридичним осо­бам, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бю­джетних коштів), лише через розпорядника бюджетних коштів. Отже, одержувачі бюджетних коштів — це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують безпосе­редньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову під­тримку або уповноважені органами державної влади на вико­нання державних цільових програм і надання послуг.

Одержувачі бюджетних коштів не є учасниками бюджетно­го процесу. Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 549 та від 30.11.2004 р. № 1607, які внесли зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, одержувачі бюджетних коштів можуть готувати запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подавати їх відповідному розпоряднику; отримувати від роз­порядника відомості щодо обсягів асигнувань; надавати розпо­рядникові звіти про використання коштів тощо.

Одержувачі коштів можуть відкривати відповідні рахунки одержувачів коштів, тобто рахунки, що їх відкривають в органах Державного казначейства України за відповідними кодами бю­джетної класифікації видатків для обліку операцій із виконання плану використання бюджетних коштів.

Одержувачі бюджетних коштів витрачають їх відповідно до плану використання бюджетних коштів (розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за видатками, структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків і кла­сифікації кредитування бюджету). Такі плани бюджетні устано­ви складають для забезпечення своєї діяльності, незалежно від того, чи ведуть вони облік самостійно, чи обслуговуються цент-