130 Модуль 1. Публічна фінансова діяльність і фінансове право

незалежно від виду фінансово-правові норми мають категорич­ний характер, що пояснюється значенням закріплецих правил поведінки учасників фінансових відносин для держави, зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого само­врядування відповідними фінансовими ресурсами.

Зобов'язувальні фінансово-правові норми вимагають від учасників фінансових відносин відповідних дій і встановлюють їх права та обов'язки у сфері цих відносин. Саме в цих нормах переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів. Більшість норм фінан­сового права є зобов'язувальними. Так, відповідно до ст. 67 Кон­ституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збо­ри в порядку і розмірах, установлених законодавством. Згідно з п. 4. ст. 85, до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного зако­нодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно дер­жавного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не перед­бачено законодавством.

Заборонні фінансово-правові норми містять заборону на пев­ні дії, встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Так, ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу Украї­ни забороняє використовувати емісійні кошти НБУ на фінансу­вання дефіциту Державного бюджету України. Бюджетна уста­нова не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридич­ним та фізичним особам, окрім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 Бюджетного кодек­су). Слід зазначити, що кількість заборонних фінансових норм, порівняно із зобов'язувальними, незначна. Причина —перевага зобов'язань, що містяться у приписах уповноважувальних норм. Оскільки у нормі є чіткий припис дотримуватися встановлених правил поведінки, немає потреби запроваджувати додаткові за­борони.

Уповноважу вальні фінансово-правові норми визначають права учасників фінансових відносин на певні самостійні дії у передбачених межах. На відміну від приватних галузей права,

Глава 4. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини 131

фінансове право як публічна галузь містить незначний перелік уповноважувальних приписів, хоч їх кількість із часом збільшу­ється внаслідок поступового переважання приватної форми влас­ності та розширення ролі договорів, у тому числі у фінансовій діяльності. Такі норми дають змогу учасникам фінансових відно­син приймати самостійні рішення, але в чітко визначених межах. Однак уповноважувальні норми у фінансовому праві також ма­ють імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Зокрема, згідно зі ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюдже­ти, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону. Причому частина передбачених місцевих зборів є обов'язковою для введення на території відповідної громади.

За ч. 1 ст. 85 Бюджетного кодексу України держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи орга­нам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас існує обмеження, що це може відбутися лише за умо­ви відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріпле­них за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфер­тів із Державного бюджету України. Певною мірою уповноважу­вальні фінансово-правові норми покликані розвивати ініціати­ву учасників фінансово-правових відносин, передусім суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб—суб'єктів підпри­ємницької діяльності) та органів місцевого самоврядування.

За змістом норми фінансового права можуть бути матеріаль­ними і процесуальними. Матеріальні фінансово-правові нор­ми закріплюють види й обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою і територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових відносин. Більшість норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріаль­ними.

Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми ви­значають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й ви­трачання публічних фондів коштів. Цілий інститут фінансового права присвячено лише процедурним питанням — бюджетний

9*