546 Модуль 3. Правове регулювання публічних доходів та видатків

гу, видатки бюджетних організацій є централізованими видатка­ми, оскільки їх здійснюють за рахунок коштів відповідного бю­джету (Державного або місцевого). Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають змогу отримати доходи від власної діяльності, які згідно з чинним законодавством буде зараховано до спеціального фон­ду кошторису такої установи та спеціального фонду бюджету, з якого вона фінансується, відповідно.

§ 2. Правові засади бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування — це безповоротне та безопла­тне відпускання коштів із Державного й місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніци­пальних органів і забезпечення діяльності бюджетних уста­нов та організацій. В Україні використовують кілька методів бюджетного фінансування: програмно-цільове, кошторисно-бюд­жетне.

Так, кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного фінансування разом із загальними принципами провадження видаткової полі­тики. Винятком із загального правила є фінансування незапла-нованих заходів, пов'язаних зі стихійним лихом, епідеміями, лі­квідацією шкоди від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяють як із місцевих, так і з Державного (зокрема, з Резервного фонду) бюджетів.

Іще одним спеціальним принципом бюджетного фінансу­вання є фінансування бюджетних установ на основі економічно і науково обґрунтованих нормативів, запроваджених для кож­ної сфери діяльності держави.

Розподіл установ на ті, які фінансуються із Державного бю­джету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здій­снюється залежно від їх значущості та підпорядкування. Так, із Державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам і відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.

547 Глава 21. Правове регулювання публічних видатків

Відповідно до ст. 8(і Бюджетного кодексу України розмежу-нліііія видів видатків між місцевими бюджетами здійснюють па основі принципу субсидіарпості з урахуванням критеріїв повно ти падання послуги та наближення її до безпосереднього спожп нача. Із бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднані, здійснюються нидатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забез печують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до спожп вачів.

Із бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів фінансуються бюджетні установи та заходи, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою всім громадянам України. У свою чергу, видатки на фінансуван­ня бюджетних установ та заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. Із бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються всі три передбачені групи видатків.

Слід зауважити, що саме у сфері видаткової діяльності в бюд­жетних відносинах можуть застосовуватися договори. Зокре­ма, Бюджетний кодекс закріплює можливість укладення угод та договорів на передачу видатків на виконання повноважень (па міжбюджетний трансфер) та про надання субвенції: на виконан­ня інвестиційних проектів із місцевих бюджетів; па утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних на­слідків діяльності об'єктів спільного користування. Договори, що укладаються між органами виконавчої влади й органами міс­цевого самоврядування па різних рівнях, спрямовані па реаліза­цію ряду функцій, зокрема виконання делегованих повноважень, заповнення прогалин у законодавчому регулюванні, виконання цільових програм зі взаємодії різних органів, що мають різні функції. При цьому в юридичній літературі звертають увагу па адміністративну природу таких договорів. Водночас підкреслю­ють, що застосування договірного методу регулювання відносин у бюджетній сфері неможливе з огляду па те, що можливість побудови відносин на договірній основі має декларативний ха­рактер. А це не притаманне фінансовому праву, де використову­ють прямі вказівки. Крім того, зауважують про неефективність

35*