402 Модуль 3. Правове регулювання публічних доходів та видатків

які має виконувати кодекс. Ці функції полягають у стабілізації податкового права і створенні у такий спосіб прогнозованого, певного економічного середовища; обмеженні фіскальної екс­пансії уряду, тобто політики збільшення державних видатків і, відповідно, рівня оподаткування; забезпеченні єдиної терміно­логії, уніфікації правил оподаткування; узгодженні податкових законів, ліквідації суперечностей між ними, встановленні меха­нізмів взаємодії всіх елементів податкової системи; формуванні у платників уявлення про загальний податковий тягар у краї­ні. Однак поки що розроблені проекти Податкового кодексу, що виносилися на розгляд парламенту, не знайшли підтримки (останній проект було схвалено урядом 17 жовтня 2007 р.).

Відтак наразі визначальне місце у податковому законодав­стві належить, як уже зазначалося, податковим законам. Подат­ковий закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий орга­ном законодавчої влади держави, який покладає на юридичних та фізичних осіб обов'язок сплачувати до бюджету платежі у вигляді податків у певному розмірі та у фіксовані терміни.

Податкові закони покликані визначити перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткуван­ня України; навести основні засади визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав і обов'язків, об'єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, порядку їх установлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, за­безпечення виконання податкових зобов'язань та порядку й умов притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері опо­даткування.

При цьому при встановленні податків, зборів (обов'язкових пла­тежів) вирішуються деякі питання, пов'язані зі справлянням по­датків:

• механізм справляння податків і зборів (обов'язкових плате­жів) не може бути встановлено нічим іншим, окрім законів про опо­даткування;

• зміни щодо механізму справляння податків і зборів (обов'яз­кових платежів) можна вносити не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року;

• будь-який закон про оподаткування має відповідати принци­пам, закладеним у ЗУ «Про систему оподаткування»;

• будь-який податок, збір (обов'язковий платіж) слід справляти в порядку, визначеному законом; механізм справляння податків і збо-

ГЛШ 13. ПОДАТКОВЕ ПРАВО ТА ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ 403

|Нн (иґюп'язкових платежів) не може бути встановлено ЗУ про Дер--мнініїш бюджет України на відповідний рік;

оподаткування передбачає обов'язковий порядок справляння, Ш піпоіілспиіі законом; справляння податків і зборів (обов'язкових 11,'Ш'і'гжііі) є частиною податкової системи.

11< ідаткові закони утворюють складну й багатофункціональну си­стему забезпечення дохідності національних бюджетів, де кожна нор­ми |>< стинається залежно від планованої й поточної податкової політи­ці! та практики виконання бюджету. Як основні акти, що оформлюють ішініажливіші інститути податкових відносин, податкові закони по-стКіно перебувають у процесі вдосконалення, і нерідко до них вно-пітіі зміни та доповнення у зв'язку із прийняттям законів про Держав­нії II бюджет на відповідний рік.

І елементи податкового закону майже збігаються з елементами податку. До елементів податкового закону можна зарахувати: суб'єкт оподаткування або платника податку; об'єкт (предмет) оподаткування; джерело сплати податку; базу оподаткування; одиницю обкладання; ставку податку; терміни сплати податку; джерело акумуляції податку або порядок розподілу сум податку між окремими лапками бюджету; пільги зі сплати податку, як­що вони є; порядок обчислення податку.

Найпершим елементом будь-якого податкового закону є суб'єкт оподаткування. Це юридична або фізична особа, якій належить сплачувати податок відповідно до норми закону. Го­ловною ознакою суб'єкта оподаткування є наявність обов'язку сплачувати податок. Такий обов'язок може базуватися на наяв­ності самостійного джерела доходу чи майна. У кожному кон­кретному випадку відповідний податковий закон встановлює своє коло суб'єктів оподаткування. Податкова правоздатність фізичної особи характеризується переважно через її юридичні обов'язки, зафіксовані в податковому законодавстві, що не є ви­падковим. Держава, встановлюючи податкові норми, вкрай за­цікавлена в чіткому виконанні їх усіма суб'єктами, яким вони адресовані. У податковому законодавстві зміст податкової пра­воздатності фізичної особи розкрито в ЗУ «Про систему опода­ткування». Проте цей Закон повною мірою не вирішив і не міг вирішити питання податкової правоздатності суб'єктів податко­вого права.

Водночас податкове законодавство передбачає: в деяких ви­падках наявність платника податку, який не збігається із суб'єк­те*

404 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

том оподаткування (наприклад, при справлянні прибуткового податку з громадян, коли обов'язки зі справляння покладено па податкового агента — підприємство, установу тощо, що нарахо­вують дохід громадянинові, з якого й справляється податок).

Другим елементом, що його містить будь-який податковий закон, є об'єкт оподаткування. Як правова категорія об'єкт опо­даткування є родовим визначенням об'єкта (доходи або їх час­тина, майно, вартість тощо), з яким пов'язано виникнення обо­в'язку платника податків сплатити податок. Ознаками об'єкта оподаткування є, по-перше, те, що він становить категорію, яка має вартісну, кількісну або фізичну характеристику; по-друге, це умова, яка породжує обов'язок сплати податку.

У деяких податкових законах об'єкт може набувати конкре­тизації, і з'являється предмет оподаткування. Така конкретиза­ція існує при оподаткуванні власників транспортних засобів, при справлянні плати за землю. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного, характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.

Іще одним елементом, що його містить кожен податковий закон, є джерело сплати податку. Це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо по­в'язане з об'єктом оподаткування, а може й не стосуватися його. Об' єкт і джерело не завжди збігаються. В ширшому розумінні джерело податку — національний дохід, тому що всі оподатко­вувані об'єкти становлять ту чи ту його форму.

Податкова база покликана кількісно виразити предмет опо­даткування. У ряді випадків вона є частиною предмета оподат­кування, до якої застосовують податкову ставку. Але це пра­вильно лише тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але во­на не є умовою (об'єктом оподаткування), що породжує обов'я­зок сплатити податок. У разі реалізації майна об'єктом оподат­кування буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно в даному випадку — лише кількісне вираження об'єкта оподатку­вання.

Критерієм для вимірювання об'єкта оподаткування, що та­кож є окремим елементом податкового закону, слугує одиниця обкладення. Це та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (майново-

ГЛМ113. ПОДАТКОВЕ ПРАВО ТА ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ 405

И> ми грошового) об'єкта оподаткування, стосовно якої встанов­люються нормативи і ставки обкладення. Одиниця оподаткувап­ни мас переважно розрахунковий характер. Фізичний вимір має досить точно відображати обсяг оподаткування. Наприклад, при оподаткуванні земель використовують одиниці виміру, вживані у країні, — акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо; при встанов­ленні акцизів на бензин — літр, галон.

Ставка податку — це його розмір, що стягується з кожної одиниці оподаткування. Податкова ставка — законодавчо вста­новлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існує два підходи для встановлення податкових ставок: універсальний та диференційований. При універсальному встановлюють єдину для всіх платників ставку, а при диференційованому — кілька. Диференціювання ставок може здійснюватися за двома напря­мами. Перший — за платниками, іноді для більшості платників ниділяють основну ставку, а також знижують і підвищують ста­нки для окремих платників. Другий у сфері різних характери­стик і оцінок об'єкта оподаткування. Базова станка це станка податку без урахування особливостей суб'єкта чи видів діяль­ності. Наприклад, базові ставки використовують у прибуткових податках. Разом із тим стосовно деяких податкових платежів (наприклад, акцизного збору) про поняття «базова ставка» че­рез велику кількість ставок можна говорити лише умовно.

Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксова­ному розмірі або у відсотковому. Відсоткові, у свою чергу, поді­ляються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Прикладом пропорційної ставки може бути базова ставка у 15% при справ­лянні податку на доходи фізичних осіб або 20% при справлянні податку на додану вартість. Прогресивним є податок, у якому розмір його ставки збільшується із розміром оподаткування. Ре­гресивним — податок, при справлянні якого зі зростанням до­ходу його середня ставка знижується. Змішане оподаткування застосовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої — прогресивні.

Важливим елементом податкового закону є терміни сплати податку. їх установлено в законі, який регулює кожен вид по­датку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності над­ходження коштів до бюджету. Податковий період — це термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання.