Тема № 1 : АНАТОМІЧНА БУДОВА СЛУХОВОГО

АНАЛІЗАТОРА.

План лекції.

1. Загальна будова слухового аналізатора.

2. Периферійний відділ слухового аналізатора:

1) зовнішнє вухо,

2) середнє вухо,

3) внутрішнє вухо.

3. Будова провідникового відділу слухового аналізатора.

4. Будова центрального відділу слухового аналізатора.

1. Загальна будова слухового аналізатора.

Орган слуху відноситься до числа рецепторних апаратів, за допомогою яких здійснюється зв'язок і урівноваження організму тварин і людини із зовнішнім середовищем. Ці апарати носять назву аналізаторів.

Кожний аналізатор являє собою єдину цілісну функціональну систему і складається з трьох частин:

• периферійної, або рецепторної, що складається з рецепторів, які сприймають певний вид подразнень і перетворюють енергію зовнішнього подразника в енергію нервового імпульсу;

• провідникової, яка складається з нервових волокон і клітин проміжних нервових центрів у спинному мозку і стовбуровій частині головного мозку. Функцією цього відділу є проведення нервового імпульсу від рецептора до кіркового відділу аналізатора.

• центральної, або кіркової, яка є вищим відділом аналізатору. Тут здійснюється синтез подразників, що приходять з периферійного відділу аналізатора. Саме тут, в корі головного мозку, здійснюється синтез подразників, що поступають від різних рецепторів.

Досить складний за будовою і функцією слуховий аналізатор людини походить від дуже просто влаштованих утворень у нижчих тварин. Ці утворення, які мають різну форму, описані під назвою «слухових ямок» у кільчастих хробаків, «слухових пухирців» у головоногих молюсків і ракоподібних та ін.. Із безхребетних тварин тільки комахи наділені так званими тимпанальними органами, які мають вигляд особливих перетинок на їх кінцівках.

У хребетних тварин слуховий апарат розташований у перетинчастому лабіринті, якій є одночасно і органом рівноваги. Ускладнення будови слухового апарату у хребетних тварин проходить не тільки по лінії диференціації різних відділів лабіринту, але і по лінії додаткових частин, які слугують для передачі звукових коливань. Ці додаткові частини обмежуються у вигляді середнього вуха, а у вищих хребетних – і зовнішнього вуха.

У людини зачаток слухового органу утворюється на четвертому тижні розвитку зародка у вигляді двох симетричних заглиблень ектодерми. Поступово вони стають шароподібними і перетворюються у слухові пухирці. В подальшому відбувається диференціація верхнього і нижнього відділів пухирців: з верхнього утворюються зачатки півколових каналів, а з нижнього – зачаток каналу завитки. Паралельно з розвитком внутрішнього вуха (лабіринту) відбувається розвиток зачатків середнього та зовнішнього вуха. Внутрішнє вухо утворюється з зовнішнього зародкового листка (ектодерми), середнє і зовнішнє - з першої зяберної щілини.

2.Периферичний відділ слухового аналізатора.

Периферичний відділ слухового аналізатора, або власно вухо, складається з трьох частин: зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу.

Вушна раковина.

Вушна раковина являє собою лійкоподібної форми хрящову пластинку, яка покрита шкірою і переходить у зовнішній слуховий прохід. Нижня частина вушної раковини не має хряща, але має добре розвинений шар жирової клітковини, який разом зі шкірою утворює мочку вуха, або вушну дольку. Попереду слухового проходу розташований виступ вушної раковини – козелок. Вільний край вушної раковини утворює завитку, яка починається над мочкою вуха у вигляді хвоста завитки, що доверху поступово потовщується. Шкіра вушної раковини покрита волосками і містить жирові та потові залози. Крім того до вушної раковини кріпляться м’язи, що починаються на кістках черепу: передній, верхній та задній вушні м’язи.

Лійкоподібна форма зовнішнього вуха забезпечує властивість направленості – покращення сприйняття звуку, що поступає з певного напрямку. У багатьох тварин вушна раковина рухома і може бути орієнтована у бік джерела звуку без повороту голови.

Зовнішній слуховий прохід .

Зовнішній слуховий прохід складається з хрящової (зовнішньої) і кісткової (внутрішньої) частин.

Довжина зовнішнього слухового проходу близько 2.5 – 3.5см.У місці переходу хрящової частини в кісткову слуховий прохід утворює звуження та загин. Для випрямлення слухового проходу під час огляду вушну раковину відтягують назад і догори у дорослих та назад і донизу в маленьких дітей. Шкіра, що вкриває хрящову частину зовнішнього слухового проходу, має волоски і містить жирові залози та залози, що виділяють сірку.

Передня стінка зовнішнього слухового проходу межує з суглобовою сумкою скронево-нижньощелепного суглобу. Таке сусідство зумовлює болючість під час жування та смоктання при запаленнях слухового проходу (зовнішніх отитах). Задня стінка межує з соскоподібним відростком. В глибині цієї стінки проходить низхідна частина лицьового нерву. Верхня стінка слухового проходу межує з середньою черепною ямкою.

Зовнішній слуховий прохід захищає барабану перетинку та інші структури середнього вуха від несприятливих впливів зовнішнього середовища. Зокрема, в слуховому проході поблизу барабанної перетинки підтримується постійний рівень температури та вологості, що забезпечує стабільність пружних властивостей барабанної перетинки та характеристик її коливань.

У зовнішньому слуховому проході за допомогою мініатюрного мікрофона можна реєструвати так звану ото акустичну емісію : це слабкі звукові коливання, походження яких пов’язують з активністю структур внутрішнього вуха. Це явище використовують з метою діагностики слухової функції.