Властивості звуку.

Сила звуку залежить від амплітуди коливань. Чим більше амплітуда коливань, тим сильніше звук. Сила звуку визначається величиною звукового тиску на одиницю площі, що вимірюється в паскалях. На практиці силу звука вимірюють у відносних одиницях: логарифм відношення даної сили звука до умовної нульової, величина якого вимірюється в белах. Децибел (дБ) – одиниця в десять разів менша.

Висота звуку залежить від частоти звукових коливань і вимірюється числом повних коливань за секунду –герцами (Гц). Звуки з малим числом коливань (до 200-300Гц) називаються низькими, з великим числом коливань (більше 2000Гц) – високими. В діапазоні середніх частот людина може розрізняти звукові сигнали, що відрізняються один від одного усього на

1-1.5 Гц.

Дослідження сприймання звукових сигналів людини виявило феномен абсолютного слуху – здатності до абсолютного упізнавання частоти, що позначена яким-небудь знаком (наприклад, нотне позначення), при відсутності звука для порівняння. Наявність абсолютного слуху свідчить про музикальну обдарованість.

Тембр звуку - це його індивідуальна властивість, завдяки якій ми можемо розрізняти однакові по силі і висоті, але різні за походженням звуки.

Наприклад, якщо взяти з однаковою гучністю ноту до першої октави на скрипці, роялі та трубі, ми можемо визначити джерело походження цих звуків за допомогою слуху. Це можливо тому, що вони хоча й мають однакову частоту та силу, але розрізняються за своїм забарвленням, відтінками, тобто за тембром.

В природі чисті тони майже не зустрічаються. Кожний звук можна розкласти на складники – гармоніки, подібно тому як білий колір можна розкласти за спектром на сім кольорів веселки. Нйнижчу з гармонік приймають за основний тон, висота якого залежить від основної частоти коливань джерела звуку (струни, голосових зв’язок), а інші складники називають обертонами, число коливань яких відноситься до частоти основного тону як 2:1, 3:1, 4:1 і т. д. Від кількості та сили обертонів залежить тембр звуку, а це, в свою чергу, залежить від розмірів та форми резонаторів, які беруть участь в утворенні даного звуку.

Гучність звуку.

На відміну від попередніх фізичних характеристик, гучністю звука визначають інтенсивність слухового відчуття.

Гучність збільшується зі збільшенням сили звуку і зменшується з її зниженням . Але оскільки гучність є відчуттям, вона, як і будь-яке відчуття, пов’язана з особливостями сприймання людиною звуку, як подразника.

Особливості сприймання гучності звуку людиною пов’язано з тим, що:

• гучність знижується і зростає значно слабше, ніж інтенсивність звуку;

• чутливість нашого вуха до звуків різної висоти не однакова, тому звуки однакової інтенсивності, але різної висоти сприймаються нами з різною гучністю;

• відчуття гучності залежить від стану слухового аналізатору та загального стану нервової системи.

Людина має здатність безпосередньо оцінювати гучність звуку. Прикладом практичного застосування вимірювання гучності є музичні визначення: піано-піанісимо, піанісимо, піано, меццо-піано, меццо-форте, форте, фортисимо, форте-фортисимо. Кожна наступна ступінь оцінюється приблизно в два рази гучніше, ніж попередня. Здатність людини оцінювати подвоєння гучності використовують для характеристики стану функції кіркового відділу слухового аналізатора.

Для кількісної оцінки гучності використовують поняття рівня гучності. За одиницю рівня гучності приймається фон: 1 фон відповідає гучності тону з частотою 1000 Гц при інтенсивності звуку 40 дБ над нормальним порогом слухового відчуття.