- •1. Загальна будова слухового аналізатора.
- •2.Периферичний відділ слухового аналізатора.
- •Вушна раковина.
- •Барабанна перетинка.
- •Барабанна порожнина.
- •Внутрішнє вухо.
- •Завитка.
- •2. Провідниковий відділ слухового аналізатору.
- •3. Центральний відділ слухового аналізатору.
- •1. Акустична природа звуку та його властивості.
- •Властивості звуку.
- •Розповсюдження звуку у середовищі.
- •Звуки мовлення.
- •2. Функції слухового аналізатору: проведення й сприйняття звуків.
- •Звукопроведення.
- •Повітряне звукопроведення.
- •Кісткове звукопроведення.
- •Звукосприймання.
- •Теорії слухового сприймання.
- •1. Резонаторна теорія г.А.Гельмгольца.
- •Сприймання звукової інформації у мозкових структурах.
- •3. Чутливість органу слуху.
- •4. Слухова адаптація та слухова втома. Маскування звуку. Бінауральний слух.
- •Маскування звуку.
- •Бінауральний слух.
- •5. Етапи розвитку слухової функції людини.
- •Методи дослідження органу слуху та слухової функції.
- •Патологія органа слуху.
- •1. Причини порушення слуху у дітей.
- •Порушення слуху спадкового походженя.
- •Вроджені порушення слуху.
- •Набуті порушення слуху.
- •Анатомічна будова органів мовлення.
- •1. Будова центрального та периферійного мовленнєвого апарату.
- •2. Анатомічна будова носу та носової порожнини.
- •3. Анатомічна будова роту та ротової порожнини.
- •4. Анатомічна будова глотки.
- •5. Анатомічна будова гортані.
- •6. Анатомічна будова трахеї, бронхів та грудної порожнини.
- •Функції органів артикуляційного апарату.
- •1. Функція дихання та її особливості під час мовлення.
- •2. Функція голосоутворення (фонація) та її види. Властивості голосу.
- •Властивості голосу.
- •3. Утворення звуків мовлення (артикуляція).
- •Артикуляція приголосних.
- •Функція смоктання.
- •Функція ковтання.
- •Функція жування.
- •4. Етапи розвитку мовленнєвої функції дитини.
- •5. Дослідження органів мовлення.
- •Вроджені генетично обумовлені аномалії розвитку артикуляційної системи.
- •Вроджені аномалії розвитку артикуляційного апарату, не обумовлені генетичними причинами.
- •Вроджені аномалії розвитку верхньої губи та твердого піднебіння.
- •Порушення формування артикуляційного апарату на різних онтогенетичних етапах розвитку дитини.
- •Причини розвитку зубо-щелепних аномалій.
- •Фізіологічний прикус та його формування.
- •Порушення прикусу у дітей та його види
- •Запальні захворювання язика.
- •Захворювання носу та носової порожнини.
- •Захворювання глотки.
- •Захворювання гортані.
- •1. Аномалії розвитку та чужорідні тіла гортані.
- •2. Запальні захворювання гортані.
- •3. Пухлини гортані та патологічні стани, що супроводжуються гострими розладами дихання.
- •4.Рухові розлади гортані.
6. Анатомічна будова трахеї, бронхів та грудної порожнини.
Трахея, або дихальне горло, є продовженням горлянки і являє собою циліндричну трубку довжиною 11-13 см. Вона складається з 16-20 хрящевих кілець.
На рівні 5-го грудного хребця трахея ділиться на 2 бронхи.
Бронхи мають таку ж будову як і трахея, але менші за розміром. В легенях бронхи діляться на вторинні бронхи по числу долей легені. Кожен з них деревоподібно розгалужується на ще дрібніші гілочки і, нарешті, - бронхіоли, що входять в легеневі альвеоли, де відбувається газообмін.
Легені розташовані в грудній порожнині, розділені проміжками (середостіння), в якому знаходяться серце, аорта і стравохід. Праве легеня має 3 долі, ліва – 2. Зовні легені покриті плеврою.
Грудна клітина утворюється хребтом, ребрами і грудною кісткою. Між ребрами розташовані внутрішні та зовнішні міжреберні м’язи. З середини і з зовні грудна клітина покрита плеврою. Листки плеври зволожені рідиною, що відіграє роль змазки, яка зменшує тертя. Між дистками плеври – плевральна порожнина.
Діафрагма – це масивний плескатий м’яз, що відділяє грудну порожнину від черевної. Вона кріпиться до нижніх ребер, хребта і грудної кістки і має куполоподібну форму.
Тема:
Функції органів артикуляційного апарату.
План лекції:
1. Функція дихання та її особливості під час мовлення.
2. Механізм голосоутворення (фонація) та його види. Властивості голосу.
3. Механізм утворення звуків мовлення (артикуляція).
4. Етапи формування мовленєвої функції у дитини.
5. Методи дослідження органів мовлення.
Розвиток мовленнєвої функції забезпечується правильною будовою органів артикуляції. В той же час, процеси росту і розвитку артикуляційного апарату, а також формування функцій голосоутворення та звуковимови, знаходиться в залежності від нормальної діяльності таких функцій як дихання, смоктання, ковтання та жування. Адже органи, що входять в склад артикуляційного апарату, виконують також дихальну та травну функцію. Правильна анатомічна будова забезпечує нормальне функціювання органів і, в той же час, непорушена функція сприяє правильному формуванню артикуляційного апарату. Тому до функцій органів артикуляції та функцій ротової порожнини зокрема, відносяться:
1. Функція дихання.
2. Функція голосоутворення.
3. Утворення звуків і мови.
4. Функція смоктання.
5. Функція ковтання.
6. Функція жування.
1. Функція дихання та її особливості під час мовлення.
Дихання – це безумовний рефлекторний акт, який керується дихальним центром довгастого мозку. Дихальний цикл складається з двох фаз: вдиху івидоху.
При зниженні вмісту СО2 в крові дихальний центр збуджується і відбувається скорочення зовнішніх міжреберних м’язів – ребра піднімаються, діафрагма опускається і в грудній порожнині створюється негативний тиск – відбувається вдих. Під час видоху зовнішні міжреберні м’язи розслабляються, діафрагма піднімається і повітря виштовхується назовні.
Фізіологічне дихання відбувається через ніс, де повітря очищується, зігрівається та зволожується.
Типи дихання:
1) ключичний – в диханні бере участь переважно верхня частина грудної клітини, а іноді допоміжні дихальні м’язи ( м’язи шиї та плечового поясу). Цей тип характерний для дітей та деяких паталогічних процесів;
2) реберний (грудний) – в диханні бере участь переважно грудна клітина. Тип характерний для жінок і при сидячій роботі;
3) діафрагмальний ( черевний) тип – переважно бере участь діафрагма. Характерна для чоловіків і при виконанні фізичної роботи.
При глибокому диханні задіяні всі три типи дихання.
Частота дихання в нормі 18-20 дихальних рухів за хвилину. В дихальному циклі співвідношення вдиху до видиху по часу 1:1,25.
Ємність легенів.
При спокійному диханні людина вдихає і видихає 600см3 повітря – це дихальний об’єм. При глибокому диханні – 1500-1800см3- допоміжний об’єм. Після спокійного видиху в легенях лишається 1500 - 1800 см3 повітря – резервний об’єм, а після глибокого видиху – 1000 – 1500 см3 – рештковий об’єм.
Сума цих об’ємів складає життєву ємність легенів. У середньому вона складає 3500 – 4000 см3 і залежить від віку людини, статі та роду її діяльності. Так, у новонароджених вона складає усьго 222 см³, а у тренованих людей досягає 5000-6000 см³.
Особливості дихання під час мовлення:
1) мова утворюється під час видиху;
2) видих при мовленні в 5 – 8 разів довше за вдих за рахунок збільшення тривалості дихального циклу;
3) число дихальних рухів зменшується до 8 – 10 за хвилину;
4) для довгого видиху необхідний більший запас повітря (1000 – 1500см3). Це досягається за рахунок використання допоміжного та резервного об’єму повітря.
5) швидко вдихнути такий об’єм повітря через ніс неможливо, тому під час мовлення вдих відбувається через рот;
6) щоб надати достатню гучність голосу, треба створити достатній тиск повітря. Для цього при видосі скорочуються внутрішні міжреберні мязи.
Мовленнєве дихання виробляється у людини разом з розвитком мовлення. У глухих воно нерозвинене: