Сприймання звукової інформації у мозкових структурах.

Імпульси, що виникають під час дії звукових подразників, поступають у підкіркові та кіркові слухові центри. Подразнення підкіркових слухових центрів викликає безумовні рефлекторні реакції на звук: здригання, змикання повік, розширення зіниць, поворот голови, прискорення пульсу та дихання. В корі голоівного мозку відбувається вищій аналіз та синтез звукової інформації.

Підсумковуючи дані про механізм сприймання звукової інформації, слуховий апарат людини потрібно розглядати як цілісно діючий, єдиний у функціональному відношенні звуковий аналізатор, різні частини якого виконують різноманітну роботу. Периферичний відділ виконує первинний аналіз і перетворює фізичну енергію звуку у специфічну енергію нервового збудження; провідні нервові шляхи передають збудження у мозкові центри, і, нарешті, у корі мозку відбувається перетворення нервового імпульсу у відчуття звуку. Кора головного мозку відіграє провідну роль у роботі звукового аналізатора.

Виключення слухової кори однієї півкулі веде до двобічного зниження слуху, але головним чином на протилежне вухо. Виключення слухових ділянок обох півкуль веде до повного порушення кіркового аналізу і синтезу звукових подразників, але елементарна реакція на звук (орієнтовний рефлекс, окорухові рефлекси) може зберегтися.

Специфічною особливістю слуху людини є здатність сприймати звуки мовлення не тільки як фізичні явища, але і як одиниці розрізнення змісту мовлення – фонеми. Ця здатність забезпечується наявністю у людини сенсорного (чутливого) центру мовлення, або центру Верніке, який розташований у задньому відділі верхньої скроневої звивини лівої півкулі головного мозку. У шульгів сенсорний центр мовлення знаходиться у правій півкулі. Ураження цього центру викликає порушення аналізу та синтезу звуків мовлення. Хоча сприйняття тонів і шумів, що входять у склад мови, зберігається, але вони не сприймаються людиною як звуки саме мовлення. Таке явище отримало назву сенсорної афазії («словесної глухоти»).

3. Чутливість органу слуху.

Слуховий орган людини спримає звуки різної висоти та сили у певному діапазоні.

Розрізнення звуків за висотою визначається частотним діапазоном звукосприйняття людини: від 16 Гц до 20 000 Гц. Звуки, що лежать нижче нижньої границі звукосприйняття, називаються інфразвуками. А ті звуки, що лежать вище верхньої границі – ультразвуками.

Діапазон сприйняття звуків за силою називається динамічним діапазоном : 0 – 130 дБ. Нижній поріг динамічного звукосприймання людини визначається найменшою силою звуку, яка здатна викликати відчуття звуку і називається порогом слухового відчуття. Нульове позначення сили звуку не свідчить про його відсутність, а позначає рівень відліку під час вимірювання інтенсивності звуків, що сприймаються, та відповідає пороговій інтенсивності за наявності нормального слуху.

Збільшення сили звуку викликає відчуття посилення гучності до певної межі, за якою виникає відчуття тиску або болі у вусі. Сила звуку, при якій виникають подібні відчуття називається порогом неприємного відчуття або порогом дискомфорту.

Чутливість слухового аналізатора людини до звуків різної висоти не однакова. Людське вухо найбільш чутливе до звуків з частотою коливань від 1000 до 3000 Гц. Різке падіння чутливості спостерігається в ділянках найбільш низьких та найбільш високих частот.

З віком слухова чутливість змінюється. Найбільша гострота слуху спостерігається у 15 – 20- річних, потім вона поступово знижується. Зона найбільшої чутливості 40-річних людей знаходиться у ділянці 3000 Гц, від 40 до 60 років – 2000 Гц, а старше 60 років – 1000 гц.

Чутливість слухового аналізатору характеризується не тільки величиною порогу сприйняття, але і величиною диференціального порогу – мінімального, ледве помітного для слуху приросту частоти звуку до його первинної частоти. Диференційні пороги найменші у діапазоні від 500 до 5000 Гц і виражаються тут цифрою 0,003. Це означає, що зміна частоти звуку у цьому діапазоні на 3Гц сприймається вже як інший звук.

Мовленнєвий діапазон, тобто частотний та динамічний діапазон, необхідний для сприйняття звуків мовлення, займає невелику частину ззагального діапазону звукосприйняття людини:

від 500 до 3000 Гц за частотою,

від 50 до 90 дБ за силою.

Таке обмеження досить умовне і відображає лиш найбільш необхідну для розуміння мовлення ділянку сприйняття звуків. Цілий ряд звуків мовлення мають значно більший частотний діапазон. Що стосується динамічного діапазону, то треба ураховувати, що рівень інтенсивності тихого шепіту відповідає 10-15 дБ, а у голосному мовленні є такі складові елементи, інтенсивність яких не перевершує рівня звичайного шепітного мовлення, тобто 25 дБ (деякі глухі приголосні).

Отже, для повноцінного розрізнення на слух усіх звуків мовлення, необхідно збереження усього, або майже усього діапазону слухового сприйняття як по відношенню до частоти, так і у відношенні до інтенсивності звуку.