Порушення формування артикуляційного апарату на різних онтогенетичних етапах розвитку дитини.

Нормальний розвиток артикуляційного апарату дитини після її народження полягає у правильному рості та формуванні усіх його відділів та їх функціональному удосконаленні. Зв'язок анатомічної структури та функції органів артикуляції нероз’ємний та взаємозумовлений: нормальна їх будова сприяє правильному функціонуванню органів ротової порожнини та дихання. У той же час, непорушені згадані функції є запорукою нормального росту та розвитку артикуляційної системи. Відповідно, вади будови органів артикуляції ведуть до порушень оральних та дихальної функцій і навпаки.

На етапі постнатального розвитку артикуляційної системи дитини генетичні чинники не втрачають свого значення, в загалом зумовлюючи форму, розміри та структуру різних її відділів: форму черепу, зокрема лицьового скелету (адже діти зовні схожі на своїх батьків); розміри та форму щелеп, зубів, язика; будову носу, глотки та гортані.

Разом з тим, негативні ендо- та екзогенні чинники можуть внести певні корективи у процес формування артикуляційної системи на різних етапах її розвитку, тобто модифікувати його.

Причини розвитку зубо-щелепних аномалій.

В розвитку набутих аномалій зубо-щелепної системи виділяють чинники ризику, які створюють фон або схильність до розвитку зубощелепних аномалій і активно діючі чинники, негативний вплив яких більш вірогідний. Їх розрізнення відбувається по принципу причинно-наслідкових зв’язків.

Внаслідок вивчення етіологічних чинників аномалій прикусу отримані дані, що у дітей раннього віку є кореляційний зв'язок між частотою аномалій прикусу і активністю чинників, які сприяють їх виникненню та закріпленню.

До таких чинників відносяться: хвороби дітей першого року життя, неправильні прийоми штучного годування; порушення функцій ковтання, жування, дихання та формування мовлення. Значний вплив мають шкідливі звички (смоктання соски, пальців, язика, губів, щік та різних предметів).

Активно діючі чинники визначаються по типовим функціональним комплексам симптомів: парафункціям мімічних м’язів, зміні рухів язика і м’язів при ротової ділянки під час смоктання, ковтання, жування, дихання та мовлення:

Одразу після народження дитини акт смоктання стає складним подразником для жувальної мускулатури. Достатній її тонус є запорукою правильного розвитку зубощелепної системи та лицьового скелету в цілому. Активним природнім стимулятором для правильного тонусу жувальної мускулатури є грудне годування дитини, що супроводжується швидкими та активними смоктальними рухами. Штучне годування не забезпечує достатнього м’язового тонусу, що сприяє недостатньому розвитку щелеп та може стати причиною порушення прикусу.

Порушення функції смоктання виникає за наступних причин:

• порушення процесу природного годування (скорочення або подовження часу годування, недостатня реалізація смоктального рефлексу);

• неповне висмоктування молока, нерівномірне його ковтання;

• використання соски, не пов’язане з прийомом їжі;

• збереження підвищеної смоктальної активності після 19 місяців життя дитини;

• зменшення функціонального навантаження на м’язи язика, ротової і при ротової ділянки;

• уповільнене переміщення нижньої щелепи вперед.

Неправильне ковтання і звичка давити язиком на зуби є важливим чинником розвитку таких зубощелепних аномалій як звуження зубних рядів та відкритий прикус.

Клінічно порушення функції ковтання визначається за станом м’язів при ротової ділянки та положенню кінчика язика в стадії «відправного поштовху»: при інфантильному ковтанні кінчик язика знаходиться між зубами і відштовхується від губів. При соматичному ковтанні кінчик язика відштовхується від передньої ділянки верхньої щелепи.

Достатній тонус та активність кінчика язика має стимулюючу дію на ріст щелеп, тому язик – його розміри, тонус та рухливість, має велике функціональне значення для розвитку зубощелепної системи. Так, великий язик може призвести до надмірного розвитку нижньої щелепи та формування прогенічного прикусу. Навпаки, маленький язик з обмеженою рухливістю, призводить до її недорозвитку.

Порушення функції жування у дітей характеризують як «ледаче жування». Причиною такого способу жування може бути несвоєчасний перехід до твердої їжі, який повинен співпадати з періодом формування тимчасового прикусу.

Негативний вплив на розвиток жувальної функції має порушення строків і послідовності прорізування зубів, наявність зверх комплектних зубів або вроджена їх відсутність (часткова або повна адентія) та передчасне видалення молочних зубів. Відсутність тимчасових зубів впливає і на положення язика.

Особливе значення для правильного росту і розвитку щелеп має збереження молочних молярів до нормального строку їх заміни на постійні. За відсутності молярів жувальна функція порушується в значній мірі. Передчасна втрата зубів викликає переміщення сусідніх зубів в різних напрямках, а також зміщення нижньої щелепи, що сприяє розвитку аномалій прикусу.

Порушення функції дихання зумовлюється перешкодами для проходження повітряного струменю через носові ходи і визначається як ротове або змішане. Такий стан дихання спостерігається при захворюваннях носової порожнини; інфантильному ковтанні, при якому губи не змикаються; глосоптозі.

Клінічно порушення носового дихання проявляється такими ознаками: рот напіввідкритий, корінь язика зміщений назад і вниз, що змінює профіль дитини – з’являється подвійне підборіддя. Під час дихання помітно напруження крил носу, зміна конфігурації ніздрів, порушується динамічна рівновага м’язів при ротової ділянки і язика. Змінюється форма нижньої щелепи: вона звужується в бічних ділянках внаслідок неправильного положення язика і тиску щічних м’язів. Одночасно змінюється і форма носових ходів, викривляється носова перетинка, а такі деформації, у свою чергу, підтримують ротове дихання.

До шкідливих звичок у даному контексті відносяться зафіксовані рухові реакції, які не мають фізіологічного пристосувального значення: скорочення м’язів при ротової ділянки, язика; рухи нижньої щелепи: смоктання і прикусування пальців, язика, губів та різних предметів. Вакуум, що створюється в ротовій порожнині під час смоктання при розімкнених зубних рядах, сприяє надмірній напрузі губів і щік. Механічний тиск на зуби пальця (язика тощо), що доповнює дію вакууму, сприяють звуженню щелеп та нахилу або зміщенню зубів.

До чинників ризику, які схиляють до розвитку зубо-щелепних аномалій відносяться:

• ураження зон росту кісток лицьового скелету травматичного або запального характеру, що веде до припинення або зміни напрямку росту даної ділянки кістки;

• аномалії розвитку вуздечок язика та губів;

• захворювання кістково-м’язової системи дитини (порушення постави тіла, кістковий туберкульоз, остеомієліт щелеп тощо);

• порушення обміну речовин (рахіт, авітаміноз) та ендокринні захворювання;

• екологічні чинники (наприклад, недостача в питній воді фтору призводить до швидкого руйнування і ранньої втрати зубів, що сприяє неправильному формуванню зубо-щелепної системи тощо)