Порушення прикусу у дітей та його види

Тема:

ЗАХВОРЮВАННЯ ЯЗИКА.

Класифікація захворювань язика.

І. Аномалії розвитку язика.

(Аглосія, глосоптоз, мікроглосія, макроглосія,анкілоглосія, розщеплений язик, складчастий язик та ін.)

ІІ. Травматичні глосити в наслідок:

1. механічної травми;

2. хімічного некрозу;

3. термічного опіку;

4. променевої хвороби.

ІІІ. Інфекційні захворювання язика:

1. гнійничкові захворювання;

2. глосити при гострих інфекційних захворюваннях (кір, грип, вітряна віспа тощо);

3. глосити при хронічних інфекційних захворюваннях – гонорея, сифіліс, туберкульоз (у тому числі у гострий період їх розвитку);

4. глосити при грибкових ураженнях (кандидоз, актиномікоз).

ІV. Глосити при загальних захворюваннях:

1. органів травлення;

2. серцево-судинної системи;

3. кровоносної системи;

4. порушеннях обміну речовин.

V. Неврогенні захворювання язика:

1) глосодінія;

2) глосалгія.

VІ. Пухлини язика.

Запальні захворювання язика.

Запалення язика може виникати як самостійне захворювання і як поширення на поверхню язика запальних процесів у ротовій порожнині, або бути симптомом гострих та хронічних інфекційних хвороб.

Як самостійне захворювання, запалення язика може виникати внаслідок потрапляння інфекції через його поранення, а також при хронічних травмах (гострими краями зубів, неякісних пломб, ортодонтичних апаратів, патологічному прорізуванню зубів мудрості тощо). Поширення запалення на язик часто зустрічається при стоматиті – ураження слизової оболонки ротової порожнини інфекційного походження. Іноді патологічні зміни язика є першим симптомом інфекційного захворювання. На приклад, першими проявами корі є поява блідих плям на слизовій оболонці язика (плями Бєльського-Філатова-Копліка). Запалення язикового мигдалика може викликати абсцес язика, що є наслідком грипу, ангіни та інших інфекційних хвороб.

Симптоми інфекційних уражень язика пов’язані з порушенням його функції – обмеження рухів, у тому числі мовленнєвих, що пов’язано з біллю та набряком язика. Коли утворюється абсцес, язик збільшується в розмірах, виникає біль під час його рухів. Слина стає густа та в’язка, на поверхні язика утворюється густий покрив, затрудняється ковтання та мовлення, збільшуються лімфатичні вузли.

Лікування запальних захворювань язика залежить від причини, що їх викликала і полягає у можливому її усуненні.

Тема:

ЗАХВОРЮВАННЯ НОСУ ТА ГЛОТКИ.

План лекції:

Захворювання носу та носової порожнини.

Вроджені аномалії розвитку носу.

Іноді спостерігається вроджена вузькість носових ходів одної або обох половин носової порожнини. В інших випадках зустрічається часткове абр повне заростання носових ходів – атрезія ніздрів. Рідше буває інспіраторне (на вдосі) присмоктування країв носу, повязане з слабкістю м’язів, що розширюють ніздрі. При цьому ніздрі під час вдиху не розширюються, а, навпаки, присмоктуються до носової перетинки, що затруднює проходження повітря у носову порожнину.

Атрезія спостерігається іноді і у ділянці хоан, тобто отворів, що з’єднують носову порожнину з носоглоткою. Атрезія може бути повною і неповною, однобічною і двобічною.

У більшості випадків атрезія має набутий характер – як наслідок рубцювання при виразкових процесах у носі (віспа, дифтерія, вовчанка, сифіліс).

Лікування полягає у оперативному усуненні атрезії.

Травми носу.

забиття носу зустрічається досить часто, особливо у дитячосу віці. Часто вони супроводжуються ушкодженням кісткового скелету носу – як зовнішнього (носові кістки), так і внутрішнього (носова перетинка).

У наслідок пошкодження носових кісток може виникнути деформація носу у вигляді зміщення його в бік або западіння спинки. Травма носової претинки супроводжується утворенням гематоми (підшкірного крововиливу), яка у більшості випадків перетворюється у абсцес. При абсцесі розсмоктується хрящ носової перетинки, що веде до западіння спинки носу.

Западіння спинки носу призводить до значної його деформації та до порушення резонаторної функції носу (гугнявість).

Лікування деформацій носу полягає у відновленні його форми шляхом пластичних операцій Такі операції проводяться тільки після закінчення періоду росту носового вкелету (14 – 16 років).

Викривлення носової перетинки.

Носова перетинка порівняно рідко стоїть зовсім прямо, частіше вона викривлена у той чи інший бік. Крім того, нп носовій перетинці часто зустрічаються потовщення у вигляді шипів і гребнівСильне викривлення носової перетинки значно порушує носове дихання. Причиною викривлення носової перегородки і розвитку на ній шипів є нерівномірний ріст різних частин носового скелету: носова перетинка росте швидше, ніж тканини, що її оточують. Спричиняють викривлення також травми носу (удари, падіння на нього).

Сторонні тіла носу.

Часто спостерігаються у дітей під час гри і призводять до закупорки однієї (або обох) половин носової порожнини. Можуть викликати гнійне запалення слизової оболонки. Довге знаходження чужорідного тіла у носовій порожнині викликає хронічний рініт – постійні виділення з однієї ніздрі. З часом воно просякується солями вапна і утворюється носовий камінь – ріноліт, який потребує хірургічного видалення.

Видалення чужорідних тіл носу проводиться лікарем – оторіноларінгологом.

Гострий рініт.

Гостре запалення слизової оболонки носу, або гострий рініт (нежить), - одне з найпоширеніших захворювань. Гострий рініт може бути як самостійним захворюванням, так і одним з симптомів інших інфекційних захворювань (грип, кір, скарлатина та ін.).

Причиною захворювання є проникнення у слизову оболонку патогенних мікробів у наслідок застуди, тобто переохолодження ніг, перебування на протязі тощо.

Клінічні прояви гострого риніту:

на початку захворювання виникає відчуття сухості і свербіння у носі і носоглотці, чихання, незначне підвищення тамператури тіла.

Через кілька годин (іноді діб) зявляються рідкі виділення зносу у великій кількості. Поступово кількість виділень зменшується і вони набувають гнійного характеру. Набухання слизової оболонки викликає закладення носу: хворий не може дихати носом, відчуває головний біль та загальну слабкість. Змінюється тембо голосу (гугнявість), знижується нюх.

Гострий рініт може мати ускладнення у вигляді переходу запального процесу на інші відділи дихальних шляхів та на середнє вухо (через євстахіїву трубу).

Лікування полягає у закапуванні носу дезинфікуючими засобами, бажано природного походження. Слід памятати, що носові краплі, що мають судиннозвужуючу дію не можна використовувати часто, так як вони можуть викликати серйозні порушення рухової функції судин носу (вазомоторний риніт). Використовують також зігрівальні процедури та рефлексотерапію.

Хронічний риніт.

Хронічне запалення слизової оболонки носу може виникнути після частих гострих ринітів або під довгочасною дією шкідливих чинників (вдихання диму, пилу, агресивних хімічних речовин, холодного або гарячого повітря).

Хронічний риніт можебути також наслідком хронічних запалень носоглотки (аденоїдні розростання).

Розрізняють чотири форми хронічного риніту: 1) простий хронічний риніт; 2) гіпертрофічний риніт; 3) атрофічний риніт; 3) алергічний риніт.

Простий хронічний риніт проявляється періодичним закладенням носу і біль чи менш постійними слизоподібними виділеннями. У лежачому положенні набухає слизова оболонка у ділянці, відповідній тому боку, на якому лежить людина.

Гіпертрофічний риніт характеризується розростанням, або різким потовщенням слизової оболонки носу – гіпертрофією. Закладеність носу при цій формі постійна і не залежить від положення тіла. Слиз більш густий і відділяється важко. Звуження носових ходів при гіпертрофічному риніті порушує процес носового дихання, прохідність євстахїївої труби, що стає причиною частих отитів.

Атрофічний риніт характеризується витонченням слизової оболонки носу, її атрофією. Слизова оболонка вкрита сухими скоринками, відривання яких може викликати кровоточивість. Носові ходи стають такими широкими, що через них видно носоглотку. При цьому виникає аутофонія – посилене відчуття власного голосу. Хворі скаржаться на постійне відчуття сухості у носі, зниження нюху, іноді – на головні болі.

Алергічний риніт викликається різноманітними алергенами: пилком рослин, хутром тварин, побутовим пилом, пліснявою та деякими харчовими продуктами.

Може протікати у двох формах: сезонної (поліноз), що пов’язана з періодом цвітіння рослин-алергенів, і постійній.

Клінічна картина при алергічних ринітах значно відрізняється від запальних ринітів. Характерні напади з закладенням носу, багаторазовим чиханням. При огляді носової порожнини слизова оболонка бліда або синюшна, гнійних виділень немає, носові раковини збільшені.

Лікування хронічних ринітів полягає перш за все у виявленні і ліквідації причин, які його викликають і підтримують.

При гіпертрофічному риніті відновлюють носове дихання шляхом зменшення слизової оболонки консервативним (закапування коларголу, протарголу) або хірургічним шляхом (припалювання, кріодеструкція, лазерна терапія, видалення нижньої носової раковини тощо).

При атрофічному риніті лікування направлене проти сухості слизової оболонки і скоринок, що на ній утворюються – змазування та розпилення масляних розчинів, санаторно-курортне лікування.

При алергічному риніті необхідно виявити тип алергену та, по можливості, усунути його вплив. Якщо це зробити не можливо, проводиться специфічна десенсебілізація (усунення підвищеної чутливості) шляхом уведення на протязі тривалого часу невеликих доз алергену, які поступово збільшуються (по типу вакцінації).

Озена – особливе хронічне захворювання, яке супроводжується різкою атрофією слизової оболонки носу та глотки, утворенням щільних скоринок з неприємним запахом, який чути на відстані. Атрофії підлягає не тільки слизова оболонка, але й кістковий скелет носових раковин, від чого значно збільшується об’єм носової порожнини. Хворі втрачають нюх.

Причини озени досі недостатньо вивчені, тому лікування носить симптоматичний характер.

Поліпи носу.

Носові поліпи являють собою округлі пухлиноподібні утворення, що сидять на тонкій ніжці і виходять частіше за все з середнього носового ходу. Поліпи мають сіруватий або жовтуватий колір, гладеньку поверхню і драглеподібну консистенцію. Розміри їх значно коливаються. Розвиваються поліпи частіше за все при хронічних захворюваннях приносових пазух. У наслідок закупорки носу аденоїдами, порушується носове дихання, з’являється гугнявість, головні болі, зниження слуху. Лікування – хірургічне.

Гугнявість – патологічна зміна тембру голосу і спотворення вимови звуків мовлення, зумовлене порушенням нормальної участі носової порожнини у процесах фонації та артикуляції. Розрізняють відкриту та закриту гугнявість.

При відкритій гугнявості повітря під час вимови проходить не тільки через рот, але і через ніс; при закритій гугнявості - тільки через рот.

Повна двобічна атрезія носу та інші патологічні процеси, що порушують прохідність носової порожнини, призводять до повного або часткового виключення носового резонансу – виникає закрита гугнявість. При цьому голос позбувається ряду своїх обертонів, звучить глухо.

Якщо перешкода знаходиться у задніх відділах носу або у носоглотці, говорять про задню закриту гугнявість. При наявності перешкод у передній ділянці носу виникає передня закрита гугнявість.

При закритій гугнявості страждає вимова носових звуків: замість м,н вимовляється б,д («баба» замісь «мама»). При частковій закупорці м звучить як мб.

У глухих дітей закрита гугнявість спостерігається без перешкод у носовій порожнині в наслідок відсутності слухувого контролю за вимовою (функціональна закрита гугнявість).

Відкрита гугнявість зустрічається частіше закритої. При нормальній вимові усіх звуків мовлення, крім носових, м’яке піднебіння притискається до задньої стінки глотки, роз’єднуючи ротоглотку з носоглоткою. При цьому струмінь повітря під час вимови іде через рот – звуки мовлення набувають свого нормального тембру. Цей тембр не спотворюється значно навіть коли м’яке піднебіння дещо не прилягає до задньої стінки глотки (на 3 – 5 мм). Мовлення набуває гугнявого відтінку лиш тоді, коли значна частина повітря потрапляє в ніс. Це буває при вроджених розщелинах м’якого піднебіння, вкороченні його, паралічах і парезах м’якого піднебіння тощо.

Відкрита гугнявість теж може бути функціональною – у глухих дітей та після усунення перешкод, що заважають нормальному функціонуванню м’якого піднебіння. Наприклад, після видалення піднебінних мигдаликів. У таких випадках необхідна логопедична корекція, яка проводиться не тільки після оперативного лікування, але і до операції.