3. Пухлини гортані та патологічні стани, що супроводжуються гострими розладами дихання.

Фіброма голосової складки, яку ще називають поліпом гортані, являє собою круглу пухлину з гладкою поверхнею. Вона утворюється частіше на краю однієї зі справжніх голосових зв'язок і має тонку ніжку. Росте фіброма повільно і має розміри від просяного зерна до горошини.

У випадках, коли фіброма утворюється на верхній або нижній поверхні голосової складки, вона може довго не викликати помітних змін голосу; якщо ж вона виходить з вільного краю складки, то виникає хрипота. При наявності довгої ніжки у фіброми, виникає періодична хрипота, поява якої зумовлена защемленням фіброми між зв’язками.

Розвиток фіброми, як і вузликів, пов'язаний з перенапруженням голосу. Лікування – тільки хірургічне. якщо після операції не усунено часте перенапруження голосу, можливі рецидиви.

Папілома гортані – доброякісна пухлина, що має вигляд бугорчастих гроноподібних наростів, що схожі на кольорову капусту або гребінець півня.

Папілома може буди одиночною і розташовуватись на справжніх або несправжніх голосових складках; або множинною і розташовуватись по усій слизовій оболонці гортані, а іноді і глотки і трахеї. У таких випадках говорять про папіломатоз верхніх дихальних шляхів.

Папілома може розвиватися у будь-якому віці, але частіше у дітей від 2 до 8 років.

Росте папілома повільно. Головний симптом – прогресуюча хрипота; на пізніх стадіях розвитку хвороби може виникнути афонія і затруднення дихання.

Лікування частіше за все оперативне. Після операції застосовують імунотерапію для попередження рецидівів.

Злоякісні пухлини гортані. Рак гортані частіше зустрічається у людей старшого віку (після 40 років), хоча може спостерігатися і в більш молодому віці. Саркома гортані (розростання з’єднувальної тканини) може розвиватися у дитячому віці.

У лікування злоякісних пухлин гортані (як і інших органів) дуже важлива рання діагностика. Від цього часто залежить успіх лікування.

Лікування раку гортані полягає у частковому або повному її видаленні з попереднім і наступним опроміненням рентгенівськими променями або радієм у поєднанні з хіміотерапією.

Велике значення має відновлення мовлення після видалення гортані. Для фонації у таких хворих використовується повітря, що накопичується шляхом проковтування або присмоктування у стравоході і шлунку. Ці органи ніби замінюють собою легені, а будь-яке звуження і складки слизової оболонки у глотці або стравоході беруть на себе роль голосових зв'язок. Повітря, що виштовхується зі шлунку або стравоходу, видає звук – так званий псевдоголос, що дещо нагадує звук під час відригування. Цей звук за допомогою артикуляційного апарату модулюється у голос.

У виробці розбірного мовлення у людей з видаленою гортанню важлива роль належить спеціальному логопедичному навчанню, яке необхідно починати одразу після операції.

Стеноз гортані – це звуження або механічна перешкода прохідності гортані, в наслідок чого виникає затруднення дихання або повна асфіксія.

Причиною стенозу можуть бути дифтерійні плівки, пухлини, рубці та чужорідні тіла горлянки.

Клініка стенозу проявляється у виникненні задишки, що супроводжується втягуванням надключичних ямок (що свідчить про перешкоду для дихання нижче голосових складок), участю у диханні допоміжних дихальних м’язів (м’язів шиї та плечового поясу). Виникає дисфонія, задишка зі свистом. Важкість стану оцінюють по ступеню втяжіння надклюяияних ямок.

При поступовому розвитку (повільний ріст пухлини), хворі часто пристосовуються до такого стану – хронічний стеноз.

Лікування полягає в усуненні перешкод для дихання у залежності від при чини стенозу. При хронічному стенозі за неможливості видалення пухлини хірургічним шляхом створюють штучну голосову щілину на передній поверхні шиї і вставляють у щілину трахеотомічну трубку.

Гострі розлади дихання вимагають невідкладної допомоги – введення в голосову щілину інтубаційної трубки за допомогою ларінгоскопу. Якщо інтубація не можлива (перешкода нижче голосових складок), роблять трахеотомію з уведенням трахеотомічної трубки. Такі штучні пристосування для дихання утримують до моменту ліквідації перешкод у горлянці.

Набряк гортані.. Під впливом різних ендо- та екзогенних чинників слизова оболонка гортані може набрякати. Безпосередньою причиною набряку може бути переохолодження, травми, місцева і загальна інфекція, серцево-судинні та ниркові захворювання, алергічні реакції та нервові розлади.

Набряк може охоплювати усі відділи гортані, але частіше локалізується у ділянці спрпавжніх голосових складок.

Починається набряк частіше гостро – хворі відчувають біль у горлі, відчуття чужорідного тіла, виникає хрипота, кашель, задишка. При значному набряці у диханні починають брати участь допоміжні дихальні м’язи. Характерний симптом Мура – зникає крепітація (хруст) горлянки під час її зміщення рукою.

За допомогою ларінгоскопа спостерігають набрякшу слизову оболонку гортані у вигляді водянистого пухиря у місці ураження. При чому, при набряці інфекційної природи, пухирь буває рожевого кольору, а алергічної чи неврогенної – білого.

Лікування при різко вираженому набряці полягає у терміновій трахеотомії. При повільному розвитку застосовують медикаментозні засоби у залежності від причини набряку.