Захворювання глотки.

Аномалії розвитку глотки зустрічаються у вигляді розщеплення, вкорочення або відсутності м’якого піднебіння і язичка;ці дефекти часто поєднуються з вродженими розщелинами твердого піднебіння. Іноді спостерігаються дефекти піднебінних дужок мигдаликів.

Рубцьові деформації глотки. При деяких інфекційних захворюваннях глотки (скарлатина, дифтерія) та хімічних опіках глотки спостерігаються глибокі ураження слизової оболонки з омертвінням окремих її ділянок, які потім перетворюються у рубці. Вони можуть значно деформувати м’яке піднебіння, язичок і піднебіння дужки, іноді відбувається повне або часткове зрощення мякого піднебіння з задньою стінкою глотки, в наслідок чого порожнина рота і ротоглотка повністю роз’єднуються з носоглоткою.

Носове дихання при цьому відсутнє або різко затрудняється, виникають гугнявість та інші розлади вимови, пов’язані з порушенням функції м’якого піднебіння.

Чужорідні тіла глотки. Під час ковтання разом з їжею у глотку можуть потрапляти і застрягати в ній рибні кістки, та гострі уламки мясних кісток. У дітей це можуть бути гудзики, деталі іграшок, монети тощо, які діти беруть до роту під час гри.

Часто чужорідні тіла не затримуються в глотці, а проникають у стравохід та інші відділи травних шляхів і застряють у них, лишаючи на слизовій оболонці подряпини і пошкодження, які можуть турбувати хворого.

Видаляються чужорідні тіла лікарем-спеціалістом за допомогою спеціальних щипців під контролем зору.

Ангіна.

Гостре запалення піднебінних мигдаликів, при якому в процес уволікається слизова оболонка м’якого піднебіння і піднебінних дужок, називається ангіною. Викликають ангіну частіше усього стрептокок, рідше стафілокок та ін.

На початку захворювання виникає відчуття сухості та свербіння в горлі, потім зявляються різкі болі під час ковтання. Температура підвищується до високих цифр (до 40º і вище), на мигдаликах з’являється гнійний покрив. Під час ковтання мяке піднебіння не повністю змикається з задньою стінкою глотки, в наслідок чого їжа і слини потрапляють у ніс, голос набуває гугнявого відтінку. Часто ускладнюється отитом.

Захворювання триває близько 4 – 7 діб, але у деяких випадках може набути затяжного перебігу.

Лікування: полоскання горла дезинфікуючими розчинами, компрес на шию, медикаментозне лікування за призначенням лікаря.

Хронічний тонзіліт.

Хронічне запалення піднебіннних мигдаликів, або хронічний тонзіліт розвивається в наслідок частих повторних ангін.

Поза періодами загострення мигдалики збільшені, при натисканні на них виділяється гній. Характерн вечірнє підвищення температури до 37,2 – 37,5º (субфебрільна температура). При загостренні виникають прояви ангіни.

Головна небезпека хронічного тонзіліту полягає у тому, що будучі постійним джерелом інфекції, він підтримує і погіршує перебіг ускладнень, що виникають при ангіні – ревматизму, ендокардіту, захворювань нирок тощо.

Лікування полягає у змазуванні та промиванні мигдаликів дезинфікуючими розчинами, антибіотиками; використання фізіотерапевтичних методів лікування. При відсутності ефекту лікування, при значній гіпертрофії мигдаликів, їх видаляють хірургічним шляхом. Необхідність видалення мигдаликіву таких випадках повязана з тим, що вони не тільки перестають виконувати свою захисну функцію, але й самі стають джерелом інфекції і причиною різноманітних ускладнень.

Гіпертрофія носоглоткового мигдалика (аденоїдні розростання).

Носоглоткові мигдалики при нормальному їх розвитку не перешкоджають диханню, а після 10 – 12 років спостерігається їх зворотній розвиток.

При частих запаленнях носоглоткових мигдаликів розвивається їх гіпертрофія – аденоїдні розростання. При І-й ступені збільшення мигдаликів їх об’єм займає 1/3 носоглотки, ІІ-й ступені – 2/3, при ІІІ-й – всю порожнину носоглотки.

При аденоїдних розростаннях у дитини спостерігаються постійні гнійні виділення з носу, голос набуває гугнявого тембру, а мовлення стає нерозбірливим. Порушення, а іноді неможливість носового дихання, призводить до недопостачання киснем мозку, що негативно позначається на нервово-психічних процесах дитини (зниження успішності навчання тощо). Постійне ротове дихання ще у більшій мірі сприяє розвитку запалення дихальних органів, тому що повітря при вдосі через рот не зігрівається, не зволожується і не очищується, що характерно для носового дихання. Під час сну, коли судини мигдаликів переповнюються кров’ю і об’єм їх ще у більшій мірі збільшується, дитина змушена спати з відкритим ротом. Сон дитини тривожний і не дає їй необхідного відпочинку, спостерігається хропіння. Можливе нічне нетримання сечі (енурез).

Механічне закриття отворів євстахіївої труби аденоїдами призводить до порушення вентиляції барабанної порожнини, частих отитів та зниженя слуху.

Якщо такий стан триває досить довгий час, дитина стає в’ялою, апатичною, виникають розлади пам’яті та уваги. Поступово формується аденоїдний тип обличчя: видовжена нижня третина обличчя, напіввідкритий рот, з якого витікає слина, згладжені та припухші крила носу.

Загальним наслідком цього захворювання є затримка психічного та іфзичного розвитку дитини.

Лікування аденоїдних розростань планується з урахуванням ступеню збільшення носоглоткових мигдаликів та віку дитини: якщо збільшення незначне (І ступінь) і вік дитини 8 – 11 років, спочатку застосовують консервативне лікування – закапування носу розчинами, що мають припалюючу або склерозуючу дію; промивання носу морською водою тощо.

Якщо ступінь збільшення значний (ІІ – ІІІ стадія), а вік дитини 4 – 7 років, та якщо спостерігаються значні функціональні порушення органів носу та глотки, часті отити, - необхідно оперативне видалення піднебінних мигдаликів.

Слід зазначити, що часто навіть після видалення мигдаликів функціональні порушення (звичка до дихання ротом, гугнявість) зберігаються ще довгий час і потребують проведення з дитиною спеціальних дихальниних вправ та логопедичної корекції мовлення.

Фіброма носоглотки являє собою пухлину, яка складається з щільної поєднувальної тканини і великої кількості кровоносних судин. Вона розвивається виключено у хлопчиків починаючи з 8 – 13 років і до кінця періоду статевого дозрівання, тому її називають ще юнацькою фібромою. Фіброма носоглотки розвивається швидко і проявляється однобічним закладенням носу, з часом повним виключенням носового дихання, запаленнями середнього вуха. Не зважаюяи на доброякісну природу пухлини, вона може проростати у основу черепу і проявлятися зовні випиранням очей, деформацією носу, твердого і м’якого піднебіння.

Лікування – хірургічне, іноді у поєднанні з проміневою терапією.

Параліч м’якого піднебіння.

Параліч м’якого піднебіння може виникнути при ураженні нервів, що його інервують а також при дифтерії зіву. Піднебіння при цьому зовсім не рухається (параліч), або піднімається недостатньо (парез). Параліч також може бути однобічним, коли рухається тільки одна половина піднебіння.

В усіх цих випадках м’яке піднебіння не виконує своєї функції (не розділяє носоглотку від ротової порожнини і ротоглотки), в наслідок чого виникає гугнявість і розлади ковтання – їжа потрапляє в носову порожнину.

Спостерігати за рухами м’якого піднебіння можна під час вимови дитиною звуку а: якщо при цьому воно зовсім не рухається і вільно висить – це двобічний параліч; якщо рухається слабо з одного або обох боків – однобічний авбо двобічний парез. При однобічному паралічі язичок відхиляється у здоровий бік.

Лікування залежить від причини, що викликала параліч (парез) і полягає у медикаментозному лікуванні, електростимуляції м’якого піднебіння та логопедичних вправах та масажі логопедичними зондами.

Тема: